Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Геноцид та прогалина у законах

Наприкінці минулого місяця Нижня палата російського парламенту прийняла резолюцію, де запевнюють, що голод 1932-1933 років, спровокований діями людей (конкретно — Йосифа Сталіна), який по-українськи називається Holodomor, не був геноцидом.

Практично ніхто, зокрема росіяни, не оспорюють причетність радянського уряду до того, що мільйони людей були приречені на голод. Але у резолюції російського парламенту обурено заявляють: «Немає жодних історичних свідоцтв того, що голод організовувався за етнічною ознакою». У ній також зазначено, що серед жертв були «представники різних народів і національностей, що проживають переважно в сільськогосподарських районах» Радянського Союзу. Тобто: ми убили мільйони селян не тому, що вони були українцями, а тому, що вони були селянами. І це досить, щоб зняти з себе звинувачення в геноциді.

ООН визначає геноцид як «дії, що здійснюються з наміром знищити, повністю або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу». Впадає в очі, що в цьому формулюванні не згадано «сучасні» політичні позначки, що їх наклеюють на людей: бідняки, віруючі, середній клас та ін.

Це упущення було цілеспрямованим. Термін «геноцид» запропонував Рафаель Лемкін, відгукнувшись на нарікання Вінстона Черчілля в 1941 році про те, що «ми зіткнулися із злочином, який не має назви». Лемкін, борець за права людини… після кількох років дав назву злочину. Але, щоб добитися від ООН визнання геноциду окремим злочином, Лемкін пішов на компроміс.

Під тиском представників СРСР Лемкін підтримав ідею не згадувати в резолюції ООН про геноцид, що її ухвалили 1948 року, спроби винищування «політичних» груп людей. Згідно з вужчим визначенням, затвердженим ООН, спроби винищення циганів — це не геноцид, а вбивання осіб без постійного місця проживання.

Джерард Александер, політолог з університету Вірджинії засуджує таку дурню як «упередженість епохи Освіти». У своїй рецензії на книгу Саманти Пауер «Проблема з пекла: Америка і століття геноциду» (2003 р.) Александер зазначив, що цей підхід слугує найбільшим масовим вбивцям XX століття — вони себе вони називали марксистами-леніністами — вийти сухими з води.

У своїй книзі — безумовно, найважливішій праці про геноцид за останні 30 років — Пауер засуджує Сполучені Штати за те, що вони мало роблять для запобігання систематичному винищуванню людей. Однак вона обійшлася вузьким визначенням геноциду у дусі ООН і тим самим імпліцитно підтримує етичну ієрархію зла, яка фактично зараховує масові вбивства до другорядних злочинів, якщо вони здійснюються в ім’я суспільного прогресу, модернізації або інших ідеалів. Це може призвести до небезпечного способу мислення: мовляв, людей, які є перешкодою прогресу — селян-середняків класу, котрі проти колективізації, аристократів, реакціонерів, — вбивати не так злочинно, як представників тієї або іншої національності, оскільки перші гіпотетично втілюють собою проблему, а не її вирішення. Отож: ліс рубають — тріски летять.

Отже, радянська влада і червоні китайці уникають звинувачень у геноциді, хоча в XX столітті вони знищили десятки мільйонів чоловік. Виправдання катів — їхні жертви були перешкодою на шляху до прогресу. Кулаки — селяни-одноосібники — протистояли планам колективізації, які виношував Сталін, а тому їх убили заради «вищого блага». Проте Мао Цзедун і Сталін у масовій свідомості не такі лиходії, як Адольф Гітлер –вони були борцями за «прогрес». Ви тільки погляньте, як росіяни спокійнісінько сприймають звинувачення в масовому вбивстві, але шарахаються від припущення, що воно було здійснене з расистських мотивів.

Це розмежування помилкове. Вбивство є вбивством, незалежно від мотивів — чи то упередженість, чи то прагнення до «прогресивних» суспільних перетворень. Під час голодомору російська радянська влада систематично викорінювала українську культуру, сприймаючи її як другорядну, як таку, що не підлягає збереженню. Звісно, суданські джанджавіди в Дарфурі і китайські військовики в Тибеті теж уявляють себе такими, що рухають «прогрес».

Los Angeles Times

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com