Хронологія геноциду

Документи Галузевого державного архіву Служби безпеки України як джерело вивчення Голодомору 1932 –1933 рр. в Україні

Редакція продовжує публікацію документів, які красномовно засвідчують спланований характер винищення ук­раїнців голодом у 1932-33 рр.

(Початок див. у попередніх номерах газети)

Гострі оцінки винуватців Голодомору 1932–1933 рр. та численні факти, що підтверджують його масові жертви, містяться у справах ГДА СБ України з інформаційними документами про «бандитсько-терористичні прояви», а також про настрої різних верств населення в Україні. ДПУ УСРР у своїх регулярних зведеннях та доповідних записках докладно інформувало ЦК КП(б)У про ситуацію в усіх областях України в роки Голодомору. Нове світло на розмах боротьби селян проти заходів радянської влади проливають спецповідомлення про антипартійні й антирадянські прояви партійців на транспорті та про хлібозаготівлі 1932-го — початку 1933 р. у цілій низці областей України.

Останній документ містить обережне за формою й вражаюче за змістом повідомлення про «зареєстровані продовольчі труднощі» в «окремих селах деяких районів України». Стиль документа видає, з одного боку, прагнення авторів донести партійно-державним органам правду про становище на селі, а з іншого — не накликати їхнього гніву. У документі йдеться про вживання селянами в їжу сурогатів, поширення шлункових захворювань, опухання, випадки голодної смерті у Київській, Вінницькій, Дніпропетровській і Донецькій областях, людоїдство в Уманському і Сквирському районах Київщини та про те, що органи ДПУ з цих питань поінформували районні організації з метою надання допомоги голодуючим.

Згідно з донесеннями ДПУ УСРР, фізичний терор проти представників радянської влади в українських селах постійно зростав. Довідки, складені в Особливому відділі ДПУ, містять дані про динаміку, форми та регіони селянського опору в 1932 — 1933 р. У документах констатувалося, що з травня 1932 р. кримінальний бандитизм в Україні стрімко переростає у політичний. До останнього належали збройні напади на радгоспи й колгоспи, кооперативи, МТС, терористичні акти проти членів і кандидатів партії та комсомольців. Переломним моментом для ДПУ стало опублікування постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р., після чого крива кількості зафіксованих політичних акцій упала до 12%. Причинами цього були як механічна перекваліфікація складу злочинів співробітниками ДПУ, так і фізичне упокорення селян, супроводжуване поширенням голоду в Україні.

У процесі запеклої боротьби з «бандитизмом», яка більше скидалася на війну з власним народом, безперечну перемогу отримували органи державної влади. За одинадцять місяців 1932 р. органи ДПУ УСРР вилучили 28 200 одиниць зброї, зокрема 19 490 — нарізної, а ураженою політичним бандитизмом на початок 1933 р. вважалася лише Чернігівська область.

Документи таємного діловодства розкривають такі види злочинів, як крадіжки хліба й суспільної власності, опір хлібозаготівлям, спекуляція хлібом, шкідництво в колгоспах, радгоспах і МТС, антирадянська агітація, поширення листівок. До нас дійшло обмаль листівок, вилучених у селян органами ДПУ. За опосередкованими даними, у більшості з них містився заклик виступати проти заходів радянської влади на селі, проти колгоспів і рідше — до повстання.

Листівки розповсюджувалися від імені Українського революційного комітету та закордонної фракції Української соціал-демократичної робітничої партії. Щоб легше було переховувати листівки, їх виготовляли на цигарковому папері у закордонних друкарнях. Листівка 1932 р. закликала українських селян боротися за незалежну Українську Народну Республіку. Її автори попереджали про насування голоду в Україні і заплановане чергове винищення селян-хліборобів. У листівці 1939 р. під промовистою назвою «Селяни, не давайте хліба большевикам!» стверджується, що в 1932–1933 рр. від голоду вимерло близько 8 млн осіб. Порівняння статистичної звітності та поточних зведень ДПУ УСРР підтверджує посилення репресивної діяльності органів влади на селі, починаючи з листопада 1932 р. Про це свідчить і стрімке зростання кількості заарештованих, і жорстокість вжитих до них репресивних заходів. Довідки та зведення ДПУ деталізують статистичну звітність щодо соціального складу заарештованих, види злочинів, за які особливо переслідували в роки Голодомору, та покарання за них. Значну групу заарештованих становили голови і члени правлінь колгоспів, куркулі, середняки й бідняки (середняків було на третину більше, ніж куркулів), сільські вчителі, духовенство. Протягом листопада 1932 р. — січня 1933 р. у селах України було заарештовано 37 797 осіб і ліквідовано, за термінологією ДПУ, понад 390 антирадянських, контрреволюційно-повстанських, шовіністичних організацій і груп. За цей час розглянуто понад 12 тис. справ, внаслідок чого засуджено до розстрілу 719 осіб, позбавлено волі й ув’язнено в концтабори — 8 003, вислано — 2533. Документ неупереджено фіксує виселення за межі України кількох тисяч осіб, чия вина полягала лише в тому, що вони проживали у районах, найбільш відсталих у хлібоздачі.

Тут же йдеться і про результати пошуків спільними зусиллями ДПУ та Робітничо-селянської міліції останніх їстівних запасів. З викритих схованок у грудні 1932 р. — січні 1933 р. було вилучено 1718,5 тис. пудів зерна і хліба.

Окрему групу документів ГДА СБ України (колекція друкованих видань, фонд №13) становлять обвинувальні висновки у справах «контрреволюційна змова», «контрреволюційна повстанська (варіант: шкідницька) організація» у сільському господарстві. Про деякі з них уже відомо науковцям, але загалом джерельна база для вивчення, так би мовити, селекційної діяльності на селі органів ДПУ, а потім — НКВС УСРР, досі не використана. Є підстави вважати, що диригентами цих справ й організаторами хлібозаготівель та масових репресій на селі були одні й ті самі особи.

Витяги з показань підсудних та свідків, стислі стандартні звинувачення, констатація відсутності речових доказів, пропонована міра соціального захисту (найчастіше — розстріл або концентраційні табори), направлення на слухання судової трійки при колегії ДПУ, підписи відповідальних осіб — ось і вся структура справ. Прямо у тексті можна побачити, як без будь-якого додаткового розгляду чиєюсь владною рукою виправлялися терміни ув’язнення в концентраційних таборах з 5 до 10 років, вписувалася вбивча літера «Р» — «розстріл». Зразком для республіканських органів ОДПУ міг послугувати обвинувальний висновок, розтиражований у Москві Економічним управлінням ОДПУ (ЕКУ ОДПУ) в квітні 1933 р.

У справі «Політичного центру» (специфіка України означена назвою «Практичний центр») було заарештовано понад 6 тис. осіб, зокрема в Україні 761, «незгодних з політикою Радянської влади в селі». У руслі або паралельно з всесоюзною викривальною кампанією відбувалося побиття сільськогосподарських кадрів в Україні у найчорніші дні Голодомору — восени 1932 р. та навесні 1933 р.

«Контрреволюційна повстанська організація», яка нібито діяла в Україні, свою назву, очевидно, отримала в ДПУ УСРР. Рішення щодо учасників «змови» трійка при колегії ДПУ УСРР винесла саме у розпал Голодомору — 27 квітня 1933 р. Оригінал обвинувального висновку, засвідчена копія витягу з протоколу засідання судової трійки, слідчі матеріали не залишають сумнівів у кричущій упередженості судочинців. Шмат паперу, де чорнилом виведено довідку про розстріл 22 серпня 1933 р. за наказом заступника голови ДПУ чотирьох фахівців у галузі сільського господарства — В.А. Батієнка, Л.Н. Діманта, В.С. Єлисеєва, В.Д. Борщика, — водночас містить інформацію, що про цей факт повідомлено ОДПУ. Згідно із обвинувальним висновком, контрреволюційна організація у сільському господарстві України на чолі з колишнім заступником завідувача сектором врожайності Академії сільськогосподарських наук УСРР В.А. Батієнком планувала повалення радянської влади шляхом збройного повстання. Для здійснення цієї мети організація нібито вела шкідницьку роботу у сільському господарстві, спрямовану на «спотворення усіх заходів партії з реконструкції сільського господарства, зриву посівної, збиральної і заготівельної кампаній, чим викликала незадоволення серед селян».

Ліквідація цієї «потужної організації», тісно пов’язаної зі своїм «московським центром» та українською еміграцією у Польщі й Румунії, проблеми пояснення катастрофи в українському селі не вирішила. Списати її на 15 засуджених у справі осіб не видавалося за можливе. Утім, 49 томів документів слідства свідчили про спроби радянських органів державної безпеки вкотре підставити плече партійно-державному керівництву і допомогти йому виправдатися в очах народу.

Судячи з обвинувального вироку у справі про «контрреволюційну змову в системі сільського господарства СРСР», переданій на суд колегії ОДПУ, контрреволюційні організації було «викрито» у Вінницькій, Одеській, Харківській, Київській, Дніпропетровській і Донецькій областях. Логічна критика наявних справ «організацій» перших двох областей повністю спростовує не тільки детально розписану ЕКУ ОДПУ формулу звинувачення, терористичну, диверсійну, шпигунську, шкідницьку і тому подібну діяльність організацій, а й сам факт їх існування. Використання з науковою метою такої категорії джерел потребує їх критичного аналізу у сукупності з архівно-слідчими документами і з урахуванням конкретно-історичних обставин формування справ. Взаємопов’язана зовнішня та внутрішня критика джерел, очевидно, має бути неодмінною умовою дослідження витоків Голодомору, характеристики його організаторів і жертв.

Картину Голодомору 1932–1933 рр. доповнюють пізніші документи ДПУ про стан сільського господарства в окремих областях України в 1934–1935 рр. Здебільшого це довідки про хід весняної сівби, зернопостачання, про результати господарського року порівняно з попередніми роками, про стан збереження посівного фонду, настрої селян і червоноармійців (фонд №16 таємного діловодства). Документи ДПУ, зокрема довідки, складені за листами з села в Червону армію, а також повідомлення про становище в червоноармійських частинах, переконують: у 1933 р. голод в Україні не закінчився. Ось найхарактерніші витяги з листів селян до своїх дітей, написані наступного року. «На сьогоднішній день у нашому колгоспі вся робота стоїть тому, що народ голодний, опухлий і помирає». «Хліба колгосп не дає; хліб віддали державі, а самі голодні й босі. У нас тут страшний голод, багато народу задушилось від голоду. У нас одна жінка задушила своїх чотирьох дітей і сама два тижні жила голодна». «Дорогий сину. Доведеться всім нам помирати з голоду, бо в нашому хуторі дуже багато голодуючих. Уже поїли всю полову, так що кругом помираємо всі».

Повідомлення такого характеру, перехоплені органами ДПУ, датовані травнем та груднем 1934 р. Адресати проживали в різних районах Дніпропетровської, Донецької, Одеської, Харківської областей. Батьки радили червоноармійцям після закінчення служби не повертатися додому.

Поряд з довідками про зміст листів селян збереглися витяги із зведень оперативного відділу ДПУ про настрої червоноармійців. За їхнім листуванням (перлюстровано понад 200 тис. листів лише в першій половині лютого 1934 р.) оперативники виділили, як основні, скарги на голод в армії. Вдома так ніколи й не прочитали правди про армійське життя, про «голод після голоду». За довідкою опервідділу ДПУ, листи «негативного» змісту намагалися відправити з Київського, Житомирського, Харківського, Чернігівського, Вінницького, Чугуївського, Бердичівського й Одеського гарнізонів.

Найбільш репрезентативні документи ГДА СБ України про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні зберігаються переважно у Києві, а також в обласних центрах та в Автономній Республіці Крим. Вони є вагомим історичним джерелом для об’єктивного відтворення процесів, що визначали масштаби, суспільно-політичні, соціально-економічні, генетичні, культурні, морально-психологічні та інші наслідки Голодомору в Україні. Аналіз виявлених документів показує їх цінність також для вивчення методів колективізації, спротиву селян політиці більшовицької влади. Ці документи, висвітлюючи діяльність радянських органів державної безпеки на селі, тим самим дають змогу зробити ще один вагомий крок у пізнанні історичної правди.