Британці про голод

Ще у 1946 році Джордж Оруелл (George Orwell) з гіркотою писав про «туман неправди і дезінформації, якій оточує такі теми, як голод в Україні«. Цей туман не розсіявся і сьогодні — навіть після падіння комунізму, пише британське видання The Times. Цього року виповнюється 75 років жорстокому голодові в Україні, відомому як Голодомор. Мільйони селян стали жертвами насильницької сталінської колективізації. Влади України споруджують до цієї дати серію національних пам’ятників; Росія виступає проти. Пам’ять про Голодомор нерозривно зв’язана з політикою. Президент України Віктор Ющенко домагається підтримки країн Заходу у визнанні Голодомору актом геноциду. Росія ж виступає проти цієї кампанії, вважаючи її чисто політичним ходом з націоналістичним забарвленням.

Звичайно, одна з найбільших гуманітарних катастроф минулого століття має мати свою історичну категорію. Однак те, як сьогодні відзначається ця подія, може привести до різкого загострення відносин між Україною і Росією, а також посилити недовіру Кремля до Заходу.

У даному випадку вина лежить на плечах російського режиму, поведінка якої стає усе більш дивною. Голод був не тільки в Україні, але й в інших регіонах Радянського Союзу, це вірно. Однак якщо результат голоду був однаковий для усіх, то мета кампанії Сталіна була очевидною і жорстокою: зруйнувати зв’язок селян із землею й убити в українському селянині почуття своєї національної приналежності.

Роберт Конквест у книзі «Врожай горя» розповідає про те, як влада безжально використовувала голод як політичний інструмент руйнування нації. Українські кордони були закриті; українських селян виганяли з російських сіл і залишали помирати від голоду. Слово «геноцид» було придумане вже після війни і найчастіше справді політизоване — але стосовно знищення Сталіним українського селянства воно навряд чи може вважатися перебільшенням. І це не Україна розмахує націоналістичним порядком денним. Це Росія постійно займає у відносинах з колишніми республіками Радянського Союзу непримиренні й обструкціоністські позиції. Замовчування національної суті Голодомору — це продовження лінії Росії, початої ще в 2004 році з втручання в українські вибори і продовженої в 2006-м економічною блокадою Грузії.

Визнання відверто національного характеру голоду — це питання історичної правди.

Боротьба між Заходом і Сходом не була ні випадковою, ні помилковою: вона була неминучим результатом сталінської дипломатії як у період об’єднання з Заходом під час війни, так і після неї. Ця була не просто конкуренція за вплив — це була суперечка ідеологій, суперечка між силою держави і свободою людини. І якщо сьогодні ми стримаємо своє ставлення до злочинів Сталіна в інтересах полегшення відносин з нинішніми мешканцями Кремля — це буде зрадою і тій боротьбі, і узагалі всій історії. Відносини між країнами стають то гірші, то кращі; але жертви історії повинні залишитися в ній назавжди.