Малюк на замовлення

В Україні безплідні пари можуть лікуватися державним коштом

Торік в Україні народилося 468 тисяч малюків. Із них близько двох тисяч змогли побачити світ лише завдяки допоміжним репродуктивним технологіям — у тих подружніх пар, які впродовж багатьох років залишалися безплідними. З яких причин майже півтора мільйони українських сімей не мають дітей? Чим Україна в цьому аспекті відрізняється від інших європейських держав? Хто може отримати шанс на безплатну допомогу в державних центрах репродуктології? Чому впродовж останніх років акушери–гінекологи, андрологи, урологи б’ють у всі дзвони, щоб привернути увагу держави до проблеми бездітності та безпліддя в Україні? Відповіді на ці запитання «УМ» шукала у спеціалістів, чия професійна діяльність безпосередньо пов’язана з вирішенням цієї серйозної проблем.

«Із трансу після оголошення діагнозу вивела свекруха»

«Ми познайомилися, коли нам було по 14 років, — розповідає молода жінка, яка недавно стала мамою двох чарівних хлопчиків. — Спочатку Олег просто проводжав мене додому, потім досить сором’язливо взяв за руку. Ще через деякий час був перший поцілунок та перші слова кохання. Ми були ще дітьми, але поставилися до нашого почуття дуже серйозно. Закінчивши школу, зіграли невеличке весілля. Навіть спротив батьків (вони побоювалися, що для нас це лише гра в доросле життя) не відвернув нас від серйозного рішення. Згодом переїхали до власної квартири. У нас вистачало часу на все — навчання, роботу, прогулянки, походи в кіно. З 18 років мріяли про маля, але...»

Після двох років невдалих спроб зачати маля Олег та Ольга вирішили піти до лікаря. Пройшли різні дослідження, здали аналізи. Вердикт спеціаліста просто вбив — ні чоловік, ні дружина не могли мати дитину. В обох знайшли захворювання, які заважали заплідненню. Для подружжя це була справжня трагедія! Адже вони так мріяли про дитину, слідкували за своїм харчуванням та здоров’ям. «Перші три місяці після поганої звістки ми перебували у своєрідному трансі, з якого вивела мама Олега. Свекруха знайшла гарного лікаря, який займався проблемами безпліддя. Він ще раз нас обстежив. Поставив безліч запитань, які, як нам здалося, взагалі не стосувалися нашої проблеми. І видав свій вердикт — дитина буде, треба лише добре пролікуватися. Ми витратили цілий рік на очищення організму. Після закінчення курсу повторно здали аналізи. Результати були добрими. А ще через деякий час мій лікар-гінеколог потішив доброю звісткою — вагітна. Радощам Олега не було меж. Він готовий був стрибати під стелю. Нашим близнятам Ярославові та Богуславові вже по два рочки. Колись я розповім їм, яким жаданим було їхнє народження».

 До безпліддя українок призводить бум абортів десятирічної давнини

Історія Ольги та її чоловіка Олега, які довго не могли зачати дитину, закінчилася чудово. Завдяки допомозі лікарів Ольга змогла народити одразу двох здорових діточок. На жаль, не всі історії, в яких фігурує діагноз «безпліддя», закінчуються так швидко й позитивно. В Україні, за словами головного акушера-гінеколога В’ячеслава Камінського, близько півтора мільйона сімейних пар не мають дітей. Певний відсоток просто не хоче поповнювати родину, але більшість — не можуть. За словами фахівців, основними причинами безпліддя є запальні захворювання статевих органів (хламідіоз, мікоплазмоз, уреаплазмоз, сифіліс, гонорея тощо), гормональні порушення та непрохідність маткових труб у жінок чи сім’явивідних шляхів у чоловіків. Тішить те, що у 80–90% випадків проблему можна зняти, не застосовуючи штучного запліднення. Головне — правильно поставити діагноз і грамотно призначити лікування.

«Серед причин безпліддя в Україні на першому місці проблеми трубного походження, — каже віце-президент Української асоціації репродуктивної медицини (УАРМ), директор клініки репродуктивної медицини «Надія» Валерій Зукін. — І в цьому ми відрізняємося від багатьох країн світу. У нас безпліддя вторинне і трубного походження, а в них — первинне, ендокринного походження. Це пов’язано з великою кількістю абортів, які 10—15 років тому масово робили українські жінки. Відлуння того буму абортів уже потроху вщухає, але ситуація виправляється дуже повільно. На другому місці — ендометріоз, генетично запрограмований імунний дефект, від якого потерпають до 25% жінок у всьому світі. Далі — синдром полікістозних яєчників та інші захворювання».

Безплатно лікуватися можуть менше тисячі українок на рік

Зрештою, деякі проблеми безпліддя можна вирішити шляхом тривалого лікування (в середньому — впродовж року). Деякі — шляхом допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Останнє — задоволення не з дешевих. Тому до приватних клінік звертається не кожна родина, яка безуспішно хоче малюка. Ті ж люди, чиї статки не дають змоги «товаришувати» з приватними центрами, сподіваються на допомогу держави. Якщо родині пощастить, вона пройде один цикл (спробу) допоміжної репродуктивної технології державним коштом. «На застосування допоміжних репродуктивних технологій за рахунок держави існує певна квота, — зазначає президент Української асоціації репродуктивної медицини, професор Олександр Юзько. — Торік бюджетні кошти виділялися на 617 пацієнток, цьогоріч — на 770, наступного року, сподіваємося, буде більше. Для жінок, які потрапили до цього переліку, держава закуповує витратні матеріали, реактиви, медикаменти, необхідні для успішного запліднення. І сума, яка витрачається на одну пацієнтку, може бути різною — залежно від складності ситуації. Пацієнт має оплатити свій проїзд до медичного центру та проживання в цьо­му місті».

На тлі 46 тисяч українських родин, які потребують такої допомоги, 770 безплатних спроб — крапля в морі, кажуть репродуктологи. Але й це краще, ніж нічого. Як же бездітна пара може отримати запрошення на державне лікування? Після необхідних медичних досліджень оформлюється заявка на участь у програмі, яку слід направити до місцевого відділу охорони здоров’я або МОЗу. У столиці збирається спеціальна комісія з представників МОЗу та відповідних центрів. Вона відбирає пацієнтів, формує протоколи, які повинні підписати члени комісії, потім - юристи, заступники міністра та сам міністр. Комісія розглядає надіслані документи, щоб з’ясувати, наскільки обгрунтовано жінка піде в клініку для здійснення допоміжних репродуктивних технологій. Адже в багатьох випадках жадана вагітність настає без пересадки ембріона з пробірки. Загалом процедура відбору «бюджетних мам» триває до двох місяців. Останньою ланкою в цьому ланцюжку є виклик до найближчого державного центру, де й здійснюються необхідні процедури.

Сьогодні в державних центрах ДРТ проблеми безпліддя вирішуються в кількох напрямах: трубний фактор (коли немає маточних труб або їхня непрохідність) та чоловічий фактор. Окрім того, існує обмеження за віком — жінки, старші за 39 років, не можуть отримати безплатну допомогу в заплідненні.

«Приблизно половину відібраних пацієнтів направляють у центр в Івано-Франківську, половину — в Донецьк, все залежить від місця проживання безплідної пари, — говорить В’ячеслав Камінський. — До кінця року, якщо все буде добре, запрацює на повну силу третя клініка в Києві. Тоді всі пацієнти, яким державним коштом роблять програмне запліднення, розділяться не на два, а на три потоки».

Є й інший шлях — звернутися до приватних клінік. Там рішення про необхідність ДРТ приймається значно швидше. Вітчизняні лікарі-гінекологи зазначають, що досвід у приватних клінік значно більший — приблизно 17 років. І спектр факторів, за яких застосовують ДРТ, значно ширший. Але на сьогодні державне фінансування процедур ДРТ у приватних клініках заборонено. Тому цей тягар лягає на плечі подружніх пар.