А думати таки треба!

Днями у кулуарах будинку на Банковій стався інцидент, котрий не набув широкого розголосу тільки через нижчеплінтусний рівень сучасних «незалежних» ЗМІ. А шкода!

Гарант Конституції, він же почесний лідер провладної партії, зібрав, як колись би сказали, власний партактив. Рівень — парламентська фракція згаданої вище партії.

Актив прийшов вчасно, Гарант, як водиться, із запізненням. Але прийшов! І тут з’ясувалося, що Президент і його нардепи займають концептуально протилежні позиції. Себто Глава держави вважав, що партійний народ має лише слухати його, затамувавши подих, а народ, як кажуть наші діти, пробило на бажання теж поговорити. І щось навіть сказати своєму почесному лідерові.

Цей наївний намір викликав у Гаранта вибух гніву, сконцентрований у вбивчій фразі: я вас, мовляв, мало не на смітнику підібрав, а ви тут збираєтеся щось мені казати?

Приголомшений актив розійшовся. Найбільше розійшовся нардеп С., котрий оповів свою печаль журналістам. Ті, щоправда, скривилися: не формат. От якби Президент ще й приклався нардепу С. туди, куди міністр Л. — двічі київському меру!.. Але надрукували. На безриб’ї...

Нардепа С., відверто кажучи, аніскілечки не шкода. Його взірцево-показовий провал на посаді керівника НТКУ довів, що з нього такий керманич, як, даруйте, з собачого хвоста сито. Але йдеться не про особистості, а про принцип.

Отже, Гарант розгнівався. А гнів — це поганий порадник, особливо для політика. Бо в емоційному запалі людина найчастіше говорить ПРАВДУ.

Президент підібрав партійну команду, якій він довірив, до речі, захищати його інтереси в парламенті, НА СМІТНИКУ. І він цього не приховує.

То що, замість політичної еліти маємо в нашій державі політичних бомжів? Бо хто ж іще прописаний на смітнику, навіть у наші буремно-парадоксальні часи?

Формування «своєї команди» вважається, з одного боку, вершиною політичного менеджменту, а з іншого — сертифікатом підтвердження зрілості того, хто цю команду формує. І якщо хтось (не будемо тикати пальцем) вважає, що рівень бомжа зі смітника — це саме те, що треба йому для реалізації політичних і суто людських амбіцій, то, даруйте, місце такій людині не в будинку на Банковій.

Найсумніше для України, що наш Гарант, здається, саме так і вважає. Мовляв, він настільки єдиний, унікальний і неповторний, що може замінити собою коханим Уряд, парламент, Верховний і Конституційний Суди.

Цю проблему можна вирішити двома цивілізованими способами. Якщо завищена самооцінка власних можливостей Гаранта є його політичним кредо, то нехай він, відповідно до Конституції, кардинально змінює державний устрій з метою проголосити себе єдиновладним гетьманом, королем, цісарем чи навіть Старшим Братом Вічності.

Варіант другий: якщо цей «сеанс політичної відвертості» є побічним наслідком 24 операцій під загальним наркозом, то наш шановний Гарант не до тих лікарів у Швейцарію їздить.

Є ще третя версія, котра кружляє кулуарами відомого будинку - мовляв, Президент не подумав. Широко відомий у світі експерт з проблем соціальної психології М.Салем радить для збереження спокою духу: «Спробуйте ні про що не думати. Спочатку це здасться неможливим, проте не гарячкуйте: уряди деяких країн тільки цим і займаються».

Віддамо належне професіоналові, що не уточнив, політична діяльність лідерів саме яких країн дала йому підстави зробити такий парадоксальний висновок.

В.Н.