Ігнорована істина

Нинішні продажні демагоги-політологи, певно, свідомо уникають публічних обговорень про причини виникнення назв держав. Відомо що більшість з них в корені власної назви мають ім’я автохтонного (принаймні, для більшої частини її території) народу. Є французи (попри поділ на гасконців, бургундців, шампанців, нормандців та ін.), і є Франція; є німці (попри поділ на швабів, баварців, силезців та ін.),і є Німеччина; є грузини (попри поділ на аджарців, мінгрелів, сванів та ін.) і є Грузія тощо.

Поділ людства не є чимоь випадковим й неприродним. Етнічні спільноти (нації) формувалися протягом тисячоліть на чітко окреслених територіях. Клімат, географічне розташування (себто наявність або відсутність гір, річок, лісів) безпосередньо впливали на формування менталітету, мови, культури, традицій і вдачі осідлої на них людності.

Досвід минулого і здоровий глузд свідчать на користь необхідності існування в природі розмаїття. Одноманітність (для людей брак альтернативи) спричиняє всебічне зубожіння, унеможливлює поступ і викликає деградацію. Водночас природа й всі її складники функціонують згідно з певними, чітко окресленими законами й нормами, переступ яких загрожує зникненням природних видів — і на певних територія, і загалом. Аналогічна ситуація стосується і створеного за Божим образом людства. Практика засвідчила, що найкращі й найідеальніші закони, згідно з якими людство має жити, викладено в Біблії. Переступ, ігнорування, відхилення від цих норм (моральна деградація)тягнуть за собою всебічну розбеще­ність і загрожують дестабілізацією та зникненням цілих народів та цивілізацій.

Досвід економічно розвинених держав, громадяни яких дбають і про власний духовний розвиток, переконує, що демократичний устрій є найідеальнішою в нинішніх умовах соціально-політичною формою взаємовідносин і на внутрішньодержавному, і на міждержавному рівнях. Він уможливлює вільний і всебічний розвиток закладених у людину Творцем і природою талантів. Водночас демократичний устрій ослаблює, а подекуди й унеможливлює, існування бюрократичних тенденцій, гарантує багатосторонній контроль — і громадськими об’єднаннями, і політичними середовищами — діяльність державних структур. Попри те демократія (як соціально-політичний устрій)функціонує в чітко окреслених рамках. Вихід за ці рамки спричиняє зміну суті соціально-політичного устрою. Натомість можуть з’явитися авторитаризм або охлократія, котрі незрідка задля уникнення міжнародного осуду вдаються до дій, які симулюють наявність демократії.

Кількасотлітня бездержавність українців, силове прилучення теренів України до інших (тоталітарних і антинаціональних за устроєм) держав, позбавляли поневолений народ змоги самостійно облаштовувати власне буття. Всебічна залежність від влади спричинила помилкове ототожнення широким загалом високопосадовців з державою. Водночас справедливе обурення або несприйняття адміністративно-наказових(які унеможливлюють самостійне вирішення власних потреб та викликів часу) стосунків загалу і владної верхівки спричинили всебічне ігнорування і цілком справедливу неповагу до антинародної за суттю і змістом влади. За Радянського Союзу прояви непошани до влади проявлялися у формі анекдотів про керівну верхівку, недбайливому поводженні з державним майном, нестаранним виконанням службових обов’язків.

Після настання незалежності, через брак державницьких традицій й утримання влади вчорашніми колаборантами, загал так і не відчув своєї причетності до суспільного життя і спроможності шляхом волевиявлення або за посередництва громадських організацій, політичних партій, профспілок, впливати на суспільні процеси й контролювати функціонування органів влади. Це породило логічну в таких ситуаціях масову зневіру. Водночас створені не так від усвідомлення необхідності, як під тиском світової спільноти притаманні демократії зовнішні прояви (постання великої кількості політичних партій та організацій, громадських об’єднань, недержавних підприємств, уможливлення діяльності тих середовищ, котрі в часи окупації й комуністичного тоталітаризму нищилися й заборонялися)сприяли помилковому, примітивно-вульгаризованому розумінню суті демократії й несвідомому ототожненню її із вседозволеністю.

Нинішня фінансово-економічно-політична еліта продовжує послуговуватися притаманними для авторитарного режиму методами спілкування з народом. Будь-які прояви невдоволення й прагнення самостійно облаштовувати власне буття жорстоко придушуються. Водночас оприлюднення окремих, непризначених для широкого розголосу в минулому документів, замовчування фактів відвертого тиску на окремих невдоволених й опозицію, розширення можливості електронних засобів поширення інформації сприяють витворенню серед загалу окремих (спершу навіть маргінальних) групп, котрі ставлять перед собою певні політичні або будь-які інші завдання. Небажання нинішньої влади рахуватися з потребами загалу й унеможливлення декларованими Конституцією методами брати участь у формуванні громадянського суспільства спричиняють озлобленість,впевненість у необхідності задля встановлення справедливості будь-що й будь-якими методами досягти вирішення посталих проблеми. Змаг за досягнення бажаного спричиняє конфлікт з системою. У цій війні жодна з сторін не дотримується жодних норм й правил.

В Україні довгий час свідомо маргіналізувалися й сатанізувалися окремі світоглядні концепції. Проте цілеспрямована сатанізація призводила до ще більшої популяризації, оскільки на тлі протистояння з неспроможною вирішити посталі соціально-економічні проблеми владою протестуючі об’єднання виглядали й виглядають борцями зі збюрократизованою і цілком антинародною системою.

Новітні глобалізатори й нівелятори національної окремішності всіх народів і нині зумисне нав’язують загалові вульгаризоване трактування демократії й націоналізму. З цієї причини значний відсоток політичних партій та громадських об’єднань позбавлені змоги тверезо оцінити явище або подію, передбачити наслідки здійснення певних вчинків, тощо. Небайдужим до долі Батьківщини варто усвідомити, що націоналізм (як світоглядна концепція) насамперед є чинним утвердженням любові до ближніх і рідного. Націоналізм від самих початків свого постання ніколи не передбачав ненависті до інших народів. Нинішнє спримітизоване трактування українського націоналізму певними (поза сумнівом, патріотичними, проте жодним чином не націоналістичними, хоча й такими, котрі послуговуються цим терміном задля аргументації власних вчинків) середовищами передбачає всебічну сатанізацію цілих національних спільнот. Проте варто усвідомити: ворог — не нація (навіть, коли сповідниками недружніх настроїв є ціла національна спільнота), а сповідувана нею світоглядна концепція. Так, більшість московитів (навіть попри вже очевидну абсурдність сповідуваних поглядів) і надалі оголошують себе й українців єдиним цілим. А нинішні недружні кроки керівництва Польщі (як-от погрози Україні через прагнення нинішнього керівництва на державному рівні вшановувати вояків УПА)... Кожен народ мусить бути господарем на власній землі. Ніхто не закликає до ігнорування потреб решти людства, проте всезагальний (вселюдський) поступ (рух до вдосконалення) можливий лише в разі існування міцних, самодостатніх і духовно здорових національних держав. Прикро, проте ці речі свідомо ігноруються.