Розвідка боєм

Уперше про перетворення Росії, а фактично Москви, у Міжнародний фінансовий центр (МФЦ) заговорили ще наприкінці весни цього року. Визначеність вніс Президент Росії Дмитро Медведєв, коли в червні цього року на економічному форумі в Санкт-Петербурзі заявив: «Перетворення Москви в потужний світовий фінансовий центр, а карбованця в одну з провідних регіональних резервних валют — це ключові складові, що покликані забезпечити конкурентноздатність нашої фінансової системи».

У Мінекономрозвитку був розроблений документ «Основні положення створення МФЦ», де чітко прописується бачення вирішення поставленого завдання. Відповідно до Положень, проект створення МФЦ у Росії можна буде вважати успішним за виконання наступних умов. Через 10 років, як мінімум одна російська біржа повинна увійти до десятки світових лідерів серед площадок, що займаються первинним розміщенням акцій (IPO), зокрема, й в іноземних компаніях. До цього часу в країні повинно сформуватися п’ять-шість інвестиційних банків з переважно російським капіталом, що входять до числа 50 найбільших світових гравців. Росія повинна зайняти провідні позиції за біржовомим обігом фінансових інструментів на євразійському просторі. Нарешті, необхідно, щоб у Росії запрацювали «доньки» глобальних інвестбанків з топ-50.

Автори документу не обмежилися постановкою цих глобальних завдань, але й вказують на шляхи їх досягнення. За думкою розробників Положення, головним інструментом повинен стати прямий допуск іноземних інвесторів до операцій на МФЦ, а також і прямий допуск іноземних активів до обігу й розміщення в МФЦ.

Ключовими принципами побудови МФЦ, відповідно до вищезгаданої концепції, повинні стати: простота доступу, що припускає мінімум реєстраційних і дозвільних процедур для емітентів й інвесторів, та створення системи оподатковування, здатної конкурувати з іноземними юрисдикціями.

Наголос зроблений на зміцнення захищеності прав власності: створення ефективної системи керування ризиками, інфраструктурних інститутів, також припинення маніпулятивних практик і використання інсайдерської інформації. Крім того, всіх учасників ринку планується звільнити від декількох податків під час здійснення операцій у рамках МФЦ: від ПДВ, податку на доходи, дивіденди й процентні платежі по цінних паперах, якими торгують на біржах центру.

Формування в Росії МФЦ — стратегічне завдання, від вирішення якого залежить не тільки, яке місце буде посідати Росія у світовій економіці впродовж найближчих років. Росії, що ставить настільки амбіційні цілі, як створення МФЦ, необхідно перебороти безліч різних проблем. США, розуміючи, що мова йде в остаточному підсумку про фінансову перебудову світу (грандіозні перспективи Китаю, помножені на амбіційність Кремля можуть вмить пертворити долар у папірець, яким він, по суті, і є), вирішили «допомогти» Кремлю, а саме: унеможливити вирішення даного завдання, ну хоча б у доступному для огляду майбутньому.

Хоча така позиція американської бізнес-політичної верхівки була визначальною під час проведення військової операції в Грузії, але до честі вашингтонських стратегів, які з легкістю розпоряджаюлися життями тисяч безневинних мирних громадян Південної Осетії й Грузії, варто визнати, вони вирішували й попутні завдання.

Зокрема — це оцінити дієздатність російського керівництва (у ситуації, коли Путін ще не пішов, а Медвєдєв ще не прийшов) і боєздатність російських збройних сил.

Сьогодні ж на порядку денному — новий, якісний виток, не повернення до «холодної війни», а протистояння на євразійському напрямку: країн НАТО й Росії, а слідом Заходу та Сходу й максимальна дестабілізація в Центральній Азії.

Безсумнівно, та підзадача, що лягає в канву усіляко можливими засобами перешкодити фінансовій перебудові світу, — це ядерний удар по стратегічних об’єктах Ірану, який повинен бути здійснений Ізраїлем за активної підтримки США. Це, так би мовити, у розвиток ситуації.

Задачки менш значимі, але принципово важливі для збереження обличчя й просування «політики яструбів» у Білому домі в особі Дж. Маккейна, — це, звичайно, надання допомоги лідерам і урядам кольорових революцій у Тбілісі й Києві.

Відтак Джон Маккейн повинен випередити демократа Барака Обаму й обійняти головну посаду в Білому домі, Михайлу Саакашвили простягнута «рука допомоги» в боротьбі з Росією у вигляді аеродромів підскоку, сучасної системи ПВО й систем озброєння в обмін на безроздільне користування територією Грузії на азійському напрямку. Аналогічна доля передбачається й для України. Президент Віктор Ющенко вже взяв курс на мілітаризацію виборів. Зрозуміло, що всі розмови про необхідність збільшення фінансування армії нічого загального з відновленням практично повністю зруйнованого ВПК не мають. Мова йде про постачання західних зразків зброї. Ясно також і те, що, використовуючи ситуацію в Грузії, виборчий штаб Віктора Ющенка, або, як його офіційно називають, Секретаріат Президента, вирішив розіграти антиросійську передвиборчу карту.

P.S. «Позиція країни має бути зумовлена, по-перше, відповіддю на запитання: чи маємо ми — держава Україна, наголошую, — стратегічні інтереси в тому регіоні. По-друге: чи є в нас підписані угоди між ворогуючими сторонами і які позиції визначені в цих міжнародних угодах. У даному конкретному випадку — угодах з Росією та Грузією. По-третє, ми маємо чітко усвідомлювати, чи не може наша позиція викликати негативні наслідки для українського суспільства, українського народу. Ось я беру ці три позиції й кажу: стратегічних інтересів України на Кавказі не існує. Але навіть якби вони існували, то, враховуючи, що там позиції Росії ще з XIX сторіччя, потрібно розуміти, що йде велика гра. Гра США, Великої Британії, низки інших країн (зокрема, Ірану, Турції і навіть Китаю — авт.). Будьмо відвертими: пробитися Україні, змагаючись з цими гігантами, і зайняти якісь позиції на Кавказі, нереально. Таким чином, виникає запитання: чи є в нас необхідність вплутуватися в цю хитру гру, що ведеться на Кавказі, і чи є в нас необхідність ставати на бік когось одного, з огляду на те, що вони всі однакові?», — ставить слушне питання Леонід Кравчук… І ще. Страшно, коли вбивають мирних мешканців, а ще страшніше — коли стріляють один в одного православні, а тим більше — в ім’я чужинських інтересів…

Віктор Вірний,
політолог