«Кульгава качка» сіла в Україні

У журналістських колах на Заході політика напередодні його звільнення прийнято називати «кульгаючою качкою». Чейні вже не вперше робить вояжі по країнах пострадянського простору.

Стверджують, що вплив Чейні, який звичайно перебуває в тіні президента, значно більший, ніж у самого Буша. Віце-прем’єр бере активну участь у формуванні не так внутрішньої, як зовнішньої політики США. Протягом сво­го віце-президентства Чейні постійно піддавався критиці. Багато претензій стосовно зв’язків Чейні з корпоративним енергосектором (насамперед з нафтовою сервісною корпорацією Halliburton), інтереси якого він нібито обстоює на державній посаді. Як відомо, саме Чейні наполягав, аби Ізраїль першим завдав удару по іранських ядерних об’єктах у Натанзі. А неминучі відповідні дії Тегерана послужили б виправданням Вашингтону для початку бомбардувань іранських об’єктів. От тільки виступати в ролі провокатора війни з Іраном Ізраїль побоюється. Нехай краще конфлікт ініціюють самі Сполучені Штати, вважає ізраїльське керівництво, а то араби у гніві таке вчинять синам Ізраїлевим... У тих розуму вистачає. Інша річ — амбі­ційний Саакашвілі... Він рішуче постав проти бажання США усунути його руками нині покійного Патаркацишвілі і залишив за собою президентську по­саду.

Немає жодних сумнівів, що нині головна мета посланця Білого дому — інспекція України, Азербай­джану і Грузії і збирання незадоволених діями Росії сил в один кулак. В Азербайджані констру­ктивних пере­говорів, зда­ється, не вийшло. У пресу потра­пила інфор­мація, що Туреччина, при­пускаючи провал грузинської во­єнної операції проти Пів­денної Осетії, попе­редила президента Азер­байджану Ільхама Алієва, щоб той утримався від атак на Нагорний Карабах (ос­кільки така операція бу­ла в планах азербайджанського керівництва), по­їздка до Баку перших посадових осіб США, доречна.

Що ж до Тбілісі, то навряд чи «старому вовку» вдалося спинити неадек­ватний ситуації запал Са­акашвілі. Грузинський пре­­зидент, і тут втовкма­чував Чейні, «що це насправді стосується не Грузії, а в певному розумінні це агресія проти Америки».

Однак, з огляду на «кульгавість» усього політичного бомонду Буша-молодшого, не слід недооцінювати «яструбиний характер» нашого візаві. Вважати, як стверджують деякі політичні експерти, що нинішній вояж пред­ставника Білого дому — це спроба гарантувати собі подальше працевлаштування, не витримує критики. На наш погляд, знакова подія, що хворий на серце (в анамнезі інфаркт) одвічний американський «сірий кардинал» кинувся наводити лад на підлеглих територіях. Сильно стурбований останніми подіями в Грузії, Вашингтон спробував звірити позиції своїх партнерів у регіоні.

У Баку, поряд з питаннями енергетики й поставок енергоресурсів Азербайджану на світові ринки, Чейні обговорював ситуацію довкола Грузії, врегулювання проблеми Нагорного Карабаху тощо. Однак довіру Баку до США посильному Вашингтона збільшити не вдалося. Азербайджан висловився за збалансовану зовнішню політику.

Цілком реально припустити, що у Тбілісі Чейні визначав, чи може Саакашвілі повторити свою воєнну спробу в Південній Осетії, включивши сюди й Абхазію. Адже зрозуміло, тільки гуманітарною допомогою Грузії підтримка США не обмежиться. А підняти бойовий дух грузинської влади він міг тільки обіцянками повної підтримки Грузії від Білого дому щодо ПДЧ та псевдогарантіями, що таке нібито станеться у грудні на саміті НАТО. Такі ж гарантії привіз він і розгубленому Ющенку, який з огляду останніх подій у Верховній Раді України з острахом вдивляється у своє майбутнє.

Зустріч з невгамовною Юлією Тимошенко — це не що інше, як спроба, насамперед, нагадати їй про вашингтонське рандеву із Мадлен Олбрайт, а також на власні очі оцінити контрольованість з боку Білого дому найвірогіднішого майбутнього президента України. З боку Діка Чейні це радше данина обов’язку, адже й до зустрічі йому було зрозуміло, що нічого, окрім розчарування, до Вашингтона він не повезе.

Мета Діка Чейні — визначити подальший розвиток політичної ситуації в Україні, зокрема через дестабілізацію ситуації (наприклад, у результаті арешту Юлії Тимошенко) і введення прямого президентського правління. Для Ющенка це єдина можливість припинити розклад НУ-НС. Досвіду виходу за межі правового русла Вікторові Андрійовичу не позичати. «Бойовому штабу» на Банковій канцелярщиною займатися аж ніяк не хочеться. Губернатори зубами вчепилися у свої крісла. Генерали, кількість яких останніми днями зростала як на дріжджах, сповнені вдячності. Наливайченко, як і Гелетей, на спочинок йти не мають бажання. Однак,не слід забувати, що одне з пра­вил «старого лиса» Білого дому — судити про су­противника не за його намірами, а за його мо­жливостями. А щодо наявності старечого ма­разму у американського віце-прем’єра — жодних натяків…