Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Хто винен: Росія чи Грузія?

У Південній Осетії перед конфліктом нараховували близько 72 000 мешканців. З них 46 000 осетинів і 18 000 грузинів, близько 2 000 — росіян, решта — представники інших національностей.

Південна Осетія є складовою частиною Грузії.

В результаті етнічного конфлікту між осетинами і грузинами, які проживали на цій території (з 1989 по 1992 рік) у 1992 році в Південну Осетію було введено російські війська і її проголошено демілітаризованою зоною.

Наприкінці червня 2008 року напередодні конфлікту самопроголошену незалежну республіку Південна Осетія очолювали:

— Прем’єр-міністр — Юрій Морозов. На цю посаду прийшов з Башкирії у 2005 році.

— Секретар національної безпеки — Анатолій Баранкевич з 2006 року. До цього брав участь в обох чеченських війнах. Полковник російської армії.

— Міністр внутрішніх справ Мінзаєв призначений на цю посаду у 2005 році. До цього командував підрозділом ФСБ „Альфа”. Полковник російської міліції.

— Голова комітету державної безпеки — Борис Атоєв. До призначення у 2006 році працював у Москві в центральному апараті ФСБ.

— Міністр оброни — Василь Лунєв є генералом російської армії.

— Керівник служби з охорони уряду — Владімір Котоєв — полковник російської армії, учасник чеченської та боснійської воєн. На посту з 2007 року.

— Начальник державної пограничної служби самопроголошеної незалежної республіки Пів­денна Осетія — Чеботарьов, полковник росій­ського ФСБ, охороняє кордон з 2005 року.

Переглянувши цей склад фактичного керівництва Південої Осетії, виникає запитання: «Південна Осетія є територією Грузії чи де-факто територією, анексованою Росією?»

Очевидно, що друге! Дійсно, Південна Осетія була анексована ще у 1992 році і РФ шукає лише приводу для правового офор­млення цієї анексії через проголошення незалежності. Штурм третьою піхотною бригадою і окремим танковим батальйоном грузинської армії Цхінвалі Москва сприйняла як акт агресії на, де-факто, її, з точки зору Москви, а де-юре, грузинську територію. Медвєдєв вочевидь вирішив відзначитися переможною війною з невеликою республікою, беручи приклад зі свого попередника і його успішного упокорення Чечні.

Кожне розслідування передбачає визначення того, кому це вигідно і хто отримує дивіденди від цих дій.

ВЕРСІЯ І.

Саакашвілі, розраховуючи на підтримку США і невтручання російської армії, вирішив відновити конституційний лад у бунтівних республіках із застосуванням сили.

Росія є ядерною державою з другим за потужністю арсеналом у світі. Отже, на прямий конфлікт з РФ США не піде. Принаймні, до того часу, доки не добудує своєї протиракетної парасольки. Що ж до локальної війни в Грузії з подальшим поширенням її на Кавказ, то напередодні президенських виборів США до цього не готові. Хоча мають спокусу виснажити Росію на Кавказі так само, як у свій час виснажив СССР Афганістан.

 Що ж до НАТО. У цій організації існує принцип колегіального прийняття рішень. Якщо навіть один із членів НАТО буде проти вступу Грузії, її не приймуть. Окрім цього, ця організація уникає прийняття до членства держав з конфліктами тому, що тоді вона автоматично втягується у цей конфлікт. Допомогу надасть, а прийняти — ні, аж до завершення конфлікту. Таким чином, конфронтація більше шкодить, аніж сприяє вступу Грузії до НАТО.

Росія зараз перебуває на вершині своєї старої імперської політики. Тому не втрутитися вона не могла.

Окрім цього. Головним, якщо не єдиним, союзником Росії на Кавказі є Північна Осетія. Не підтримавши Південну, Росія могла втратити лояльність осетинів. Водночас втрата Кавказу для Росії рівноцінна втраті будь-яких перспектив домінування над колишніми республіками СССР та зростанню сепаратистських настроїв у мусульманських республіках на власній території.

Всього цього Саакашвілі і його радники не могли не розуміти. Окрім цього, грузинська армія зараз перебувала на стадії реформування і переоснащення, коли старої армії уже нема, а нової ще нема.

Отже, Грузії цей кон­флікт був абсолютно невигідним.
ВЕРСІЯ ІІ.

Москва вирішила повернути Грузію під свій контроль з розміщенням на її території власних військових баз і, де-юре, анексувати Абхазію та Південу Осетію, як максимум.

Як мінімум — зруйнувати комунікаційні системи Грузії, вивести з ладу оборонну систему і зробити небоєздатною армію. Добитися визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії хоча б низкою країн. Створити зону нестабільності у Закавказзі і цим самим перекрити коридор для транспортування нафти з Азербайжану до Європи повз Росію, а у перспективі — нафти і газу з Азербайджану, Казахстану і Туркменістану у східну і північну Європу.

Тепер повернемося до хронології подій.

Напередодні конфлікту Росія інтенсивно ремонтує транспортну інфраструктуру і підходи до Абхазії та Південної Осетії, зокрема абхазьку залізницю. Це відбувається у регіонах, де майже нема промисловості і люди живуть із соціальних виплат тієї ж Росії. Додатково міське населення займається контрабандою, а сільське — продажем сільгосппродукції міському населеню.

Водночас у самій Росії (трохи далі від Москви і вбік від магістралей) стан доріг і залізничної колії не є задовільним, а рух — інтенсивний. Звідки така увага до доріг, по яких майже не їздять?

 Цхінвалі, в основному, заселене осетинами і оточене грузинськими селами. Збройний конфлікт починається з артобстрілу грузинських сіл. В ніч з 6 на 7 серпня між воєнізованими загонами осетинів і „миротворців”, з одного боку, та грузинськими військами, з іншого, йшла артилерійська дуель. Артилерія „осетинських збройних сил” разом з російськими миротворцями стріляли по грузинських селах, грузинські війська — по околицях Цхінвалі.

 При цьому інтенсивність вогню по Цхінвалі не була надто високою. Хто уважно стежив за відеорепортажами з цього містечка (населення 30 000 мешканців), мав помітити, що Цхінвалі — в зелені. При інтенсивному артобстрілі від вибухової хвилі листя повинно було облетіти першим. Тим більше, не було показано площ після залпового вогню з установки РСЗВ „Град”. Враховуючи пропагандивну кампанію, якою супроводжувався цей конфлікт з російського боку. Були б сліди від застосування РСЗО, їх телеглядачі мали б не тільки побачити телеглядачі, а й почути. Однак у відеорепортажах з місця подій постійно зупиняли увагу на вибитих шибках, згорілих квартирах, окремих воронках. Натомість не було значних втрат серед цивільного населення. Однак саме це стало одним з основних приводів вторгнення російських військ — захист російських громадян.

На час штурму грузинськими військами Цхінвалі президент самопроголошеної республіки Південна Осетія Едуард Кокойти, перебуваючи в Північній Осетії, оприлюднює першу цифру загиблих мирних мешканців — 1500–2000. За ним посол РФ у Грузії нараховує 2000 загиблих.

Водночас і один, і другий перебувають за кілька десятка кілометрів від місця подій і ні на кого не посилаються. У той же час у місті точаться вуличні бої і будь-який підрахунок є неможливим. Отже, ці цифри взято зі стелі. Саме це мимоволі підтверджує В.Путін на нараді у Владикавказі. Він говорить про десятки загиблих осетинів. На цій нараді оголошують кількість біженців-осетинів, евакуйованих у РФ — 34 000 з 48 000 осетинів, які мешкали в республіці з 2 серпня. Враховуючи, що зоною конфлікту, в основному, було Цхінвалі, то й евакуйовували людей з нього. На час артобміну 6 серпня невідомо, чи там взагалі було хоча б 2 000 мирних мешканців!

 Знову виникає прикре запитання — чому 2 серпня почалася евакуація осетинів із Цхінвалі? Подібні загострення у цьому регіоні з 1992 року виникали неодноразово, але населення не евакуйовували.

 Чому так вчинили зараз? Артобмін розпочався з 6 на 7 серпня. Невже не росіяни його розпочали, якщо вони ще 2 серпня знали, що буде збройна ескалація конфлікту?

 8 серпня до Цхінвалі увійшла 58-а армія. Одна із найбільш боєздатних, якщо не найкраща за кадровим підбором та військовим спорядженням, російська армія, укомплектована досвідченими контрактниками, значна частина яких мала досвід участі у збройних конфліктах.

Навіщо ж було створювати це потужне ударне військове угруповання в регіоні, де не передбачаються військові дії, ще до ескалації конфлікту?

На час інтервенції російської армії в Грузію співвідношення сил у районі Цхінвалі між збройними угрупованнями осетинів і «російських миротворців», з одного боку, та грузинськими військами, з іншого, були майже однаковими з деякою перевагою грузинської сторони. Решта частин грузинської армії перебували на місцях постійної дислокації. Водночас зі вступом 58-ої російської армії по місцях дислокації грузинської армії було нанесено масований авіаційний і ракетний удари.

 У разі наміру Грузії окупувати Південну Осетію грузинське ударне угруповання мало б значно переважати осетинське, було б завдано точкових ударів по місцях дислокації осетинських сил, проведено штурм містечка і захоплено так званий уряд, підірвано Рокський тунель (єдина транспортна артерія, що сполучає Північну і Південну Осетію), перекрито інші гірські дороги, що ведуть у Закавказзя. Це мінімум кроків, які повинно було зробити грузинське керівництво, якщо дійсно „гарячим грузинам” захотілося повоювати. У цьому випадку 58-а армія, принаймні на тиждень, застрягла б на гірських перевалах. І під тиском США та їхніх союзників або відкотилася б назад, або з великими втратами прорвалася б у Закавказзя.

 Все ж відбулося діаметрально навпаки. Виглядає так, що для грузинської армії інтервенція Росії виявилася такою самою несподіванкою, як напад Гітлера на Радянський Союз. 

НАСЛІДКИ
Для ГРУЗІЇ
Негативні

Частково зруйновано транспортну інфраструктуру. Порт Поті потребує значних відновлювальних робіт. Грузинська армія втратила чверть техніки, значно пошкоджено військову інфраструктуру. Про повернення Південної Осетії та Абхазії доведеться забути надовго. Якщо з Абхазією ще не все зрозуміло, то Південну Осетію, можливо, втрачено назавжди. Будинки грузинів у грузинських анклавах ПО спалено, інфраструктуру зруйновано, майно розграбовано мародерами. Людям повертатися нікуди і це небезпечно — можна згадати зачистки осетинами інгушів на початку 90-х років у Північній Осетії. На території Грузії перебувають російські війська.

 Загальні втрати Грузії оцінюються у 2 млрд доларів.

Позитивні

Привернуто увагу міжнародної спільноти до проблем Грузії. Посилення співпраці з НАТО. Модернізація грузинської армії. Дж. Буш уже заявив про поставки Грузії протиповітряних і протитанкових комплексів (не секонд-хенду, яким до цього американці озброювали грузинську армію). США мають намір надати 1 млрд допомоги на відбудову Грузії. Ще 150 — 300 млн доларів як гуманітарної допомоги надійде від різних країн та організацій. Вірогідно, МВФ надасть Грузії пільговий кредит у 2-3 млрд. А деякі європейські країни дадуть гарантії фірмам, які інвестують свій капітал у Грузію, особливо в галузі транспортування енергоресурсів. Грузинська армія набула деякого досвіду воєнних дій.

Для РОСІЇ
Негативні

Росію уже не запросили на останнє засідання міністрів закордоних справ країн Великої вісімки. Від перспективи вступу у ВТО Москва відмовилася сама, розуміючи, що у ближчій перспективі їй туди не потрапити, але доки ціни на нафту і газ високі, вона може собі це дозволити. Гірші справи у згортанні спільного з США проекту з вироблення ядерної енергії. Напевно, не буде скасовано поправку Джексона-Веніка стосовно Росії, яка забороняє американським фірмам продаж новітніх технологій. Враховуючи, що європейські компанії і наукові центри на 90% завязані на співпраці з американськими, ця поправка поширюється і на них. В комплексі все це загрожує поступовим перетворенням РФ на світовий сировинний придаток та підривом міжнародного авторитету країни, який доведеться довго і важко відновлювати.

 Кораблі НАТО, яких Росія навіть близько не хотіла бачити у Чорному морі, вже біля її берегів. Я не здивуюся, якщо через рік США в Поті створять свою військово-морську базу.

 Падіння російського фондового ринку, відплив інвестицій і видатки на бойові дії завдали збитків на 16 млрд доларів. Невідомо, як чинитиме Південна Осетія у випадку її визнання ще хоча б десятком країн і після стабілізації відносин з Грузією. Може, Північна Осетія теж захоче бути незалежною? Зараз Москва вважає, що, маючи значний запас нафти і газу, може дозволити собі трошки подратувати Євроатлантичний союз, але якщо вона переграє, то не уникнути їй долі СРСР.

Позитивні

Закріпилася в Абхазії та Південій Осетії. Побрязкала зброєю, показавши своїм громадянам і діаспорі, що вона ще хоч куди! Налякала Януковича і Тимошенко.

Для УКРАЇНИ
Негативні

Посилення сепаратистських настроїв у Криму. У випадку розміщення американських військ у Грузії — входження в зону протистояння (головна база Чорноморського флоту — в Севастополі). Чим більше Росія потраплятиме у міжнародну ізоляцію, тим сильніший тиск Москва чинитиме на Україну. Гальмування євроатлантичної інтеграції. Деякий відплив зарубіжних інвестицій у нйближчому півріччі (зона підвищеного ризику ймовірного конфлікту).

Позитивні

 Вперше за останні 300 років Україна протиставила себе Росії, світова спільнота побачила, що справді „Україна не Росія”, як писав Леонід Данилович.

Холодним душем і для суспільства, і для політикуму стала російська агресія. Всі різко зрозуміли: „Хочеш миру — готуйся до війни!” Збільшення видатків на оброну і прискорення модернізації армії ймовірно підтримають усі провідні політичні сили.

Посилення уваги до України з боку світової спільноти та євроатлантичної співдружності.

Зараз конфронтація між США і РФ набуває якісно іншого змісту, переходячи з прихованої у відкриту форму. В цих умовах для України відкриваються нові можливості. Якщо керівництво держави проводитиме єдину політичну лінію, Україна у протистоянні багатого і сильного, але далекого, а тому не загрозливого для її незалежності, з бідним і сильним, який ще й під боком та намагається її з’їсти, може дуже багато здобути. У випадку, якщо до комуністів приєднається політична складова ПР, є небезпека посилення протистояння по різні береги Дніпра.

ПОЛЬЩА

Єдина країна, яка повністю виграла від цього конфлікту. США, в обмін на розміщення свого протиракетного комплексу в Польщі, надасть їй те, чого вона добивалася останніх три роки: „Першінги” і 20 млрд доларів на модернізацію армії.

Володимир Твердохліб
вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com