Забутий герой забутої війни

Гей ви, стрільці січовії, Раз, два, три. В наших дівчат серце мліє! Раз, два, три…

На жаль, мало хто з сучасників пам’ятає, що в Першу Світову війну українці воювали не лише на Германському фронті — по обидва боки. Хоробрі хлопці з січових стрільців залишились у народній пам’яті бодай у піснях славетного стрі­лецького циклу. Фрагмент однієї з них ми винесли в епіграф. Про інших героїв, особливо тих, що носили однострої російської армії, незаслужено забуто.

У тій війні окрім Західного і Східного германських фронтів, де супротивники роками тупцювали на місці, був іще один величезний фронт — Південний. Він простягся від Босфору й Дарданелл до гирла Тигру й Євфрату. Саме на Південному фронті Росія та її союзниця Британія досягли значних успіхів у боях з Імперією Османів. Принагідно, до речі, віднайшовши залишки Ковчегу на верхів’ї гори Арарат. Але то інша історія.

Навесні 1916-го року британський корпус втрапив у оточення поблизу Багдаду. Британія звернулася до російських союзників із проханням про спільну військову операцію. Але обох союзників розділяло кількасот кілометрів території, яка контролювалася турками та їхніми спільниками з числа курдів та інших бунтівних кочових племен. Радіозв’язок на ті часи і на тому фронті практично не існував. Спроби послати з обох сторін поодиноких кур’єрів або невеликі групи розвідників закінчилися провалом.

Турецькі газети вже оповістили весь світ про повний розгром британського корпусу. На жаль, англійські вояки теж не мали зв’язку не лише з російськими союзниками, а й зі своїми базами на території нинішнього Пакистану. І тоді командуючий російськими військами у Закавказзі генерал Баратов віддав наказ командиру першої сотні Першого Уманського полку Кубан­ського козацького війська Василю Гамалії наказ: на чолі своєї сотні пробитися ворожими тилами до британського корпусу, провівши принагідно розвідку сил та засобів спіль­ного супротивника.

Сотні належало пройти понад 600 верст по незнайомій території, фактично без точних карт, без достатніх запасів їжі, води і фуражу для коней, в оточенні відверто ворожому. Сучасні фахівці зі спецоперацій такого типу вважають, що у сотні Василя Гамалії був дуже мізерний шанс дістатися Багдаду — та й то за умови майже стовідсоткових людських втрат.

На світанку 27 квітня 1916-го року козацький спецназ, котрий складався з українців — вихідців з Поділля (звідси назва полку) вирушив у похід. А опівдні 6-го травня Гамалія і його люди з’явилися в таборі командуючого британським корпусом! Не втративши жодної людини! Мало того — виконавши все, що йому належало, Гамалія повів своїх людей назад, до своїх і 1-го червня 1916-го року відрапортував генералу Баратову про виконання завдання. Загін втратив лише 17… коней.

В усіх військових академіях світу рейд сотника Гамалії вважається неперевершеним шедевром операції військового спецназу. В усіх наступних війнах ХХ століття жодний спецназ жодної армії не зміг повторити подвигу козаків Уманського полку.

І ще один факт, котрий практично не має аналогів у військовій історії. Всі козаки Гамалії стали кавалерами Георгіївського хреста, а хоробрий сотник одержав офіцерського Георгія, що давало право на спадкове дворянство, і вищий військовий орден Британської Імперії.

Радянським історикам було наказано забути про цей епізод. Важко поки що визначити, чому саме. Можливо, тому, що козаки-кубанці в громадянську війну воювали переважно на боці білих. А можливо, тому, що серед предків Василя Гамалії були старшини з найближчого оточення гетьмана Мазепи. Тому в радянських школах вчили вірш Шевченка про козака Гамалію — засновника славетного роду — та ні словом не згадували про його мужнього нащадка.

І лише у неканонічному тексті пісні січових стрільців співається:

Перший четар, як та змія
Раз, два, три.
Звуть го хлопці Гамалія,
Раз, два, три…

Достеменно відомо лише, що навесні 1917-го року частину козаків із Закавказзя перекинули на румунську ділянку Східного фронту. Після розпаду Імперії частина з них з боями прорвалася на рідну Кубань. Але дехто пристав до Січових стрільців…

І то все.

В.Н.