Теорія переділу

Є три сценарії походження світової фінансової кризи...

Перший — теорія хаосу. Мовляв, «якось усе так збіглося». Просто жила-була світова економіка, а потім раптом почалися проблеми з другосортною іпотекою. Вони і потягли за собою весь світ. Другий сценарій — свідома змова. Є якийсь злий, але геніальний розум. Він все спланував, а тепер реалізовує глобальний план з обвалу світової економіки. У цієї версії одна проблема: у світі немає сили, що була б на таке здатна. Третій сценарій — щось середнє. Ця версія немає внутрішніх суперечностей. Мовляв, існують якісь закони, які неможливо змінити. Зокрема, теорія економічних циклів. Закони говорять, що в 2008—2009 роках у світі в будь-якому випадку повинна була початися криза. І є люди, що добре знають закони — такі собі юристи від економіки. Вони отримали чудовий шанс передбачити кризу, вивести свої активи з-під удару й отримати з цього максимальну користь. І зараз вони діють за своїм планом. Різниця в тому, що увесь світ хапає ротом повітря, а ці люди чітко розуміють, що відбувається. І готуються...

Теорія переділу

Світова фінансова криза виглядає занадто безглуздо, щоб бути випадковою. Немає жодного з трьох «чистих» перерахованих вище сценаріїв: швидше за все, усі вони відбуваються одночасно. Однак я впевнений: навіть якщо криза викликана об’єк­тивними причинами, то стимулюється вона сві­домо. А якщо так, то перше питання — для чого? Відповідь очевидна, якщо зрозуміти, чим закінчиться криза. Закінчиться вона тотальним здешевленням усіх світових активів — нерухомості, акцій, товарів і, найголовніше, бізнесів. При цьому відімруть усі слабкі, і на кожному окремому ринку залишаться тільки винятково сильні гравці. Це буде ідеальний момент для купівлі нового бізнесу до вже існуючих. За невеликі гроші можна буде стати потенційним монополістом. Наступними роками він зростатиме випереджальними темпами, і ніхто не зможе йому перешкодити.

Коли закінчиться криза

Відповісти, коли закінчиться криза, нескладно. Зараз тільки початок, бо багато видів бізнесу все ще добре почуваються. Це лише на цивілізованих ринках велика частина акцій підприємства в обігу, а виживання корпорації прямо «зав’язане» на капіталізацію. Там можна дійсно відкрито скуповувати кращі бізнеси. Коли у США і Європі пройде могутня хвиля злиттів і поглинань, можна говорити: криза в розвинених країнах мине. В Україні — інша ситуація. Підприємства чудово почуваються, хоча їхні акції обвалилися нижче плінтуса і продовжують дешевшати. Усе тому, що контрольний пакет завжди був у руках хазяїна, і вартість акцій немає особливого значення. Хазяїн оперує дуже реальними показниками — вартість фондів, cash flow, дохід і прибуток. Щоб змусити його продати свій біз­нес, потрібно «давити» сильніше. Наприклад, різ­ко обмежити доступність капіталу, звести нанівець кредитування, зменшити попит на продукцію. А це відбудеться лише за певний час. Напевно, не менш як за рік-два. Якщо це припущення правильне, у нашій країні криза закінчиться тільки тоді, коли скуплять всі найкращі компанії світу, а вітчизняні геть впадуть у ціні. Як це загрожує економіці, додумайте самі. Неважко згадати такі слова: безробіття, стагнація, убогість, страйки, корупція, злочинність.

Звідкіля гроші

Але ці лиха ніяк не торкнуться нових-старих влас­ників світу. Наступне запитання — хто ж все це скуповуватиме? Відповідь на нього теж елементарна — той, у кого будуть гроші. Тут можливі два варіанти. Перший — хтось знаючий заздалегідь вивів гроші з обігу і вклав у якісь неризикові інструменти. Простіше кажучи, десь є багато грошей у вигляді наявних або високоліквідних активів.

Я багато разів ставив запитання — хто залишився з грошима, і де ці гроші? Експерти ринку уникали відповіді. Підозрюю, що не знали. Поки що я бачу тільки одне місце скупчення грошей — sovereign funds. Умовно, це той же інвестиційний фонд, але його гроші на 100% державні. Ці гроші вкладаються по всьому світу, переважно в найкращі бізнеси. А частина їх усе ще «висить» у готівці. Sovereign funds виникли ще в 1950-х, однак на початку цього століття стали з’являтися як гриби після дощу. Причина появи — держави захотіли інвестувати величезні золотовалютні резерви. Kuwait Investment Authority, Temasek і Korea Investment Corporation дуже добре відомі у світі. Найближчий до нас sovereign fund — Стабілізаційний фонд Росії. Другий варіант схожий на партію в шахи. Згідно з ним, метою кризи було «спалити» абсолютно всі гроші у сві­товій економіці. У цьому випадку удар по світовій економіці буде швидким і оглушливим. Ніхто не зможе «пересидіти» на своїх запасах. Де брати гроші в цьому випадку, добре показало прийняття «плану Полсона» у США і дивні дії ФРС в останні місяці. Джерелом коштів стане держава — центральні банки і державні бюджети. Центральні банки будуть рефінансувати найбільші комерційні банки, і ті стануть за безцінь купувати активи по усьому світу. З держбюджетом трохи складніше. При витраті цих грошей можуть використовуватися компанії-«прокладки», нібито ретельно віді­брані на тендерах. На них будуть перенаправлятися основні фінансові потоки. Однак більш ймовірно, що викуповуватимуть бізнеси якісь державні органи. Тобто відбудеться банальна націоналізація. І лише за якийсь час величезні держхолдинги можна буде приватизувати. Якщо на те буде воля влади, природно. Легко помітити одну спільну рису двох варіантів — неминуче відбудеться щільне зрощування держави і бізнесу. Особливі вигоди матиме той, хто смикає за ниточки найбільших політиків і має владу призначати президентів, прем’єрів і міні­стрів. Хто ці «злі генії», зрозуміти дуже важко: вони, напевно, є, але ніколи не «світяться». Можливо, після кризи це будуть ті ж самі люди, тільки зна­чно могутніші і впливовіші.

Як виникла криза

Якщо це припущення правильне, можна пояснити, як виникла нинішня кри­за. Швидше за все, є об’єктивна закономірність, відповідно до якої світ періодично змінюється. Комусь вона, напевно, відома. Змінити її люди не можуть, але підсилити і злегка спотворити — запросто. Для цього досить підсилити дію механізмів, що вже існували, і перетворити їх на детонатори. Наприклад, горезвісне «кредитне плече». З початку цього століття виросли величезні ланцюжки похідних інструментів, «зав’язаних» один на одному. Під видані кредити випускалися облігації, на них — інші, під них — ф’ючерси й опціони, і так до нескінченності.

Сировинні похідні перепліталися з кредитними, і весь світ перетворився на незрозумілу, часто хаотичну, павутину. Згадаємо, як 2006 року менеджери сві­ту скаржилися, що вони не можуть керувати величезними структурами в умовах невизначеності, що весь час зростає. Вони приймали інтуїтивні рі­шення й одержували сла­бко передбачувані результати.

Перенесемо це на українську дійсність. Уявіть, п’ять років тому я купив землю, під її заставу взяв кредит і купив нову ділянку. Після цього провернув операцію ще кілька разів. Потім я створив холдинг, провів IPO і залучив стратегічних інвесторів. Ми вклалися в нерухомість і рітейл, а також почали будувати автозавод у Черкасах. Теоретично, холдинг дуже успішний, і увесь час зростає. Однак усі ці види бізнесу зшиваються дуже ненадійними фінансовими нитками. Мій бізнес сидить «на голці» залученого капіталу. Не дай боже, трапиться збій хоча б в одному сегменті — весь холдинг почне хитатися. Якщо скажете, що це нереально, подивіться на бізнес «XXI Століття» — хай пробачить мене Лев Парцхаладзе.

Світ довго розпухав, і безглуздя на зразок похідних на другосортну іпотеку тільки зростали і ши­рилися. Інвестиційні банки заробляли величезні гроші, підсаджуючи величезні корпорації на зов­нішнє фінансування. Але при­йшов момент, коли система детонаторів спрацювала. Підірвали їх навмисне, чи критична маса безглуздя виявилася занадто великою — не важливо. Головним завданням людей, що придумали схему, було утримати фінансову владу світу від рішучих дій на перших етапах кризи. Адже горезвісний «закон епідемії» ніхто не скасував. Він полягає в тому, що існує якась межа, до якої число хворих зростає по одиниці в день. На цьому етапі епідемію можна придушити дуже легко, потрібні лише оператив­ність і наполегливість. Але одного разу заражених стає, наприклад, п’ятсот. Після цього щодня занедужують тисячі людей. Боротися з епідемією стає вкрай складно.

Так само з другосортною іпотекою. Влада, звичайно, говорила про цю проблему. Однак вона ніяк не втручалася в процес. Радше навпаки — з усіх сил не давала згаснути інтересу до проблем, що почалися. Тема іпотечної кризи виникла з нічого, і переросла в снігову кулю, яку ми бачимо сьогодні. Світ охопила економічна епідемія.

Нацбанк і криза

Припустимо, все дійсно йде до того, що грошей не стане, а корпорації одна за одною почнуть ставати на коліна. Уже зараз можна бачити перші ознаки такої ситуації. Відповідно до закону епідемії, поки що це окремі випадки: повний обвал фондового ринку, крах Промінвестбанку, проблеми в «XXI Сто­літті», у металургів, КБ «Надра» та деяких інших банків...

Далі буде набагато гірше — об’єктивно. Розумно не прямувати в яму за усім світом, а вже зараз робити щось. Що ж до Національного банку, розумно не затискати грошову масу й не обмежувати кредитування, а наповнювати економіку грішми. Звісно, направляючи їх на фінансування бізнесів, а не споживчих витрат. Єдиний і найдужчий аргумент проти таких дій — це найвище «не можна». Як тільки Нацбанк спробує здійснювати таку політику, в Україну злетяться МВФ, Світовий банк, ОЕСР, різні комісії та ради. Ясновельможні розуми планети почнуть доводити, що чинити так — означає прирікати економіку на величезні проблеми. Їхньою метою буде довести, що кризу треба пережити, міцніше затягнувши пояси. Однак вони, напевно, не зможуть відповісти навіть на просте питання: «Чому ФРС можна так робити, а Національному банку — не можна?». Після невиразного мукання міжнародні експерти знову почнуть тикати пальцями в підручники. Тому замість закінчення я приведу аналогію, яку знайшов співвласник російської «Трійки Діалог» Павло Теплухін: «Пригадується анекдот про хлопчика, що дивиться в замкову шпаринку, а потім розвертається і говорить: «І ці люди забороняють мені колупатися в носі». Отож ці люди рекомендували нам, що робити з нашою економікою. Нехай розберуться зі своєю».

Сергій Лямець,
економіст
Сайт УП