Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ГОПАК — не просто танець

Український танець гопак у кожнiй країнi свiту знають як вiзитівку України. Немає i в Українi фольклорного танцювального ансамблю, в репертуарi якого б не було знаменитого гопака чи людини, яка б його хоч раз не бачила. Та далеко не всi, дивлячись на козацький запальний танець, здогадуються, що у традицiйних рухах збереглися не тiльки ду­ховнiсть i мiстика глибини тисячолiть, а й гар­мо­нiйна система древнього вiй­ськового мистецтва наших пращурiв. Недаремно ж говориться, що все нове — це добре забуте старе, а в цьому випадку збережений для нас в танцi комплекс бойових i спортивних вправ.

Історiя тихо виношує для себе таких цiкавих людей, яким потiм довiряє розкривати свої таємницi. Коли б, здавалося, безповоротно втрачено якусь ланку, яка пов’язує нас iз минулим, все-таки знаходиться людина, здатна перекинути до нього мiсток i продовжити давно започаткований процес. Саме такою людиною є Володимир Пилат — Засновник i Верховний Учитель бойового гопака. Першими вчителями Володимира були його батько, який досконало володiв боротьбою, i дiд, який був особистим охоронцем австрiйського цiсаря Франца Йосифа ІІ, вибраний один iз сотнi, а також вчителi Схiдних бойових мистецтв. Перш нiж почати роботу над вiд­род­женням Бойового Гопака, В. Пилат впродовж сiм­над­цяти рокiв вивчав кiо­кушин карате, з них вiсiм рокiв був сенсеєм. Паралельно з кiокушином п. Володимир вивчав такi стилi, як: годзю-рю, соне, шотокан карате, кiк­бок­синг, джiу-джитсу, айкiдо.

В селi Завидовичi бiля Городка, звiдки родом його родина, i де свого часу стояв табором Богдан Хмельницький, завжди була школа, в якiй вчили дiтей боротися. Такi школи були практично в кожному селi, i завжди в них був майстер, що вчив дiтей битися, боротися, розвивати в собi силу i захищати себе та своє село вiд нападникiв. За це односельчани давали йому харчi. Майстер бойових мистецтв не мусив займатися городом, скотарством, а лише пiдготовкою молодих воїнiв. В нашому народi нiколи не згасала передача знань, якi усно i на практицi переходили вiд поколiння до поко­лiння.

Елементи боротьби, котрi показували В. С. Пилату дiд чи батько, на перший погляд п. Володимиру здавалися нерацiо­нальними, а iнодi i нереальними, лише згодом, набагато пiзнiше, коли за плечима був великий бойовий досвiд, до Учителя прийшло розумiння їхнього змiсту i значення, i вiн остаточно переконався, що це є досить потужна технiка, яка, при правильному використаннi, здатна творити чудеса i давати можливiсть з легкiстю перемагати будь-якого суперника.

Роботу по вiдродженню Бойового Гопака Учитель розпочав у 1985 роцi. В цьому ж році ним була започаткована експериментальна школа по дослiдженню Гопака як бойового мистецтва. Вiд самого початку народження Бойового Гопака вже було видно, що є велике зацiкавлення молодi до вiдродженого козацького лицарського мистецтва. Дiйсно, чим українцi гiршi, скажiмо, вiд корейцiв, якi завдяки своїй боротьбi — тейквондо, пiднятої урядом до рiвня нацiональної, стали вiдомi цiлому свiтовi. З 1990 року розвиток Бойового Гопака вiдбувався пiд егiдою фольклорно-спортивної асоцiацiї «Галицька Сiч», яку створив i очолив В. С. Пилат. ФСА «Галицька Сiч» стала першою органiзацiєю, яка офiцiйно розпочала поширення Бойового Гопака в Українi, тодi ще УРСР. Виходячи з того, що нацiо­нальне бойове мистецтво має глибоке культурне корiння, «Галицька Сiч» також вперше в Укра­їнi об’єднала спорт i культуру нашого народу як в до­слiдницькiй, так i навчально-просвiтницькiй роботi. Слiд врахувати, що Україна стала незалежною тiльки в 1991 роцi, тому вся праця Учителя по вiд­родженню нацiо­нального бойового мистецтва була надзвичайно небезпечною та й ризикованою для його кар’єри i життя.

На прохання багатьох учнiв школи та прихиль­никiв Бойового Гопака у 1991 роцi Засновник стилю видав книжку «Традицiї Української Нацiональної фiзичної культури», в якiй вперше було в науково-популярнiй формi ви­свiтлено український народний танець гопак як бойове мистецтво. Спiв­автором даної книги був хороший товариш п. Володимира, викладач Львiв­ського Державного Інституту фізичної культури, кандидат педагогiчних наук Є. Н. Приступа. Поєднання бойового досвiду В. Пилата та педагогiчної практики Є. Н. Приступи дали можливiсть з самого початку поставити розвиток Бойового Гопака на наукову основу.

У 1992 роцi Вчителю почали допомагати його учнi, якi згодом почали вести свої групи, це Юра Кечур та Володимир Шмiло. Школа Бойового Гопака почала поступово розростатися i поширюватися по всiй Українi. З 1985 по 1995 роки Учитель провiв близько п’ятидесяти се­мiнарiв, завдячуючи яким було підготовлено чимало учителiв, тренерiв та iнструкторiв козацького лицарського мистецтва.

Вчитель вдало поєднував навчально-вишкiльну роботу iз дослiдницьким процесом, i, як результат, у 1994 роцi побачила свiт його друга книга «Бойовий Гопак». Дана книга в широких колах української громадськостi названа букварем Бойового Гопака. У 1995 роцi фольклорно-спортивна асоцiацiя «Галицька Сiч» провела перший Чемпiонат України iз Бойового Гопака. Вiн був закритий i проводився з метою виховання учителiв, суддiв та учнiв, а також адаптацiї правил змагань, висвітлених у книжцi «Бойовий Гопак». У 1996 та 1997 роках ФСА «Галицька Сiч» при сприяннi декількох громадських орга­нiзацiй провела ще два Всеукраїнськi турнiри iз Бойового Гопака. Загальна кiлькiсть учнiв, якi вивчали Бойовий Гопак складала 3 500–4 000 осiб. В 1997 роцi рiшенням Установчих Зборiв Центральної Школи Бойового Гопака В. С. Пилату, як Засновнику стилю, присвоєно пожиттєве звання Верховного Учителя Бойового Гопака.

У груднi 1997 року Володимир Пилат разом iз своїми учнями, послi­довниками, учителями та прихильниками створив Центральну Школу Бойового Гопака, що є громадською неприбутковою, позапартiйною i позакон­фесiйною органi­зацiєю, яка має на метi розвиток нацiонального бойового мистецтва серед всiх прошарків населення. За нею юридично затверджено право розвитку та контролю над поширенням Бойового Гопака на територiї України та за її межами.

У 1998 роцi Володимиром Степановичем була розроблена методика викладання Бойового Гопака на учнiвськiм рiвнi майстерностi «Жовтяк» та «Сокiл», якi вийшли брошурами i блискавично розiйшлися по всiй Українi. Кiлькiсть учнiв та учителiв Бойового Гопака щороку зростала, щоразу гострiше поставала проблема забезпечення навчальною лiтературою, тому у 1999 р. Верховний Учитель видав навчальнометодичний пiдручник «Бойовий Гопак». 15 вересня 2000 р. в двадцятьох областях України урочисто святкували 15-рiччя вiдродження та утвердження Бойового Гопака. У цьому ж році В. С. Пилат розробив та видав навчальну програму викладання Бойового Гопака для фiзкультурних ко­леджiв України. 2000 рiк знаменний ще й тим, що у Днiпропетровськiй областi на базi Днiпродзер­жинського коледжу фiзич­ного виховання вiдкрито спеціалізацію «Бойовий Гопак». Нашi юнаки та дiвчата мають щастя вивчати рiдне бойове мистецтво на високому профе­сiйному рiвнi, а також отримати по закiнченнi коледжу диплом державного зразка. Це дає гарантiю випускникам коледжу зi спецi­альностi Бойовий Гопак отримати роботу як в Українi, так i в мiсцях компактного проживання українцiв за кордоном. У 2001 р. було створено i зареєстровано Мiж­на­родну Федерацiю Бойового Гопака, яка займається поширенням Бойового Гопака за межами країни.

Учнi Бойового Гопака постiйно беруть участь у гопакiвських та мiжсти­льових змаганнях та фестивалях, де постiйно займають призовi мiсця. З 7 до 15 жовтня 2001 р. у мiстi Чарджоу в Пiвденнiй Кореї вiдбувся IV Все­свiт­нiй фестиваль бойових мистецтв, на який була запрошена збiрна команда України з Бойового Гопака. Виступи гопакiвцiв на фонi 30-ти стилiв нацi­о­нальних бойових мистецтв рiзних країн свiту були визнанi журi фестивалю одними з найкращих. Бойовий Гопак настiльки сподобався гостям i учасникам фестивалю, що навіть монахи з слав­но­звiсного монастиря Шао­лiнь виявили бажання по­дiлитися деякими секретами свого бойового мистецтва, а натомість вивчити кiлька елементiв технiки Бойового Гопака. В знак поваги мiж двома Школами вiдбувся обмiн подарунками. Бiблiотека Шаолiня поповнилася навчально-методичним пiдручником «Бойовий Гопак», а нам на згадку про приємну зустрiч залишилась лiкувальна пiрамiда шаолiнських монахiв.

На протязi року учнi Бойового Гопака беруть участь у навчально-вишкiльних семiнарах, а також оздоровчих таборах, де вони мають змогу оздоровити своє тiло, укрiпити дух i удосконалити технiку чи пiдтвердити рiвень своєї майстерностi. З 1985 до 2001 р. фольклорноспортивною асоцi­ацiєю «Галицька Сiч» та Центральною Школою Бойо­вого Гопака було проведено 64 вишкiльнi табори та близько 150 навчально-вишкiльних семiнарiв iз Бойового Гопака. Табори i семiнари проводяться на територiї всiєї України: в Карпатах, на Днiпрi, в Криму та iн. В програму та­борiв i семінарів обов’язково входять заняття з Бойового Гопака, акробатики, туризму та вмiння виживати в екстремальних умовах, кiннi та воднi види спорту, теоретичнi заняття з iсторiї i культури України, театрального мистецтва. Учнi навчаються загартовувати своє тiло водою, повiтрям, сонцем, правильно користуватися дарами природи, вивчають травознавство та народну медицину. Кожен, хто захоче ознайомитися з Бойовим Гопаком, може вiдвiдати цi семiнари та табори i спробувати козацького життя.

Цiкаво те, що Бойовим Гопаком дуже сильно цiкавляться українськi дiвчата. Це обумовлено iсторичною спадщиною. Не секрет, що в Українi в прадавнi часи на територiї Приазов’я проживало войовниче плем’я жiнок, яких в свiй час Геродот називав Амазонками. Багато iсторiй i легенд є про княгинь i козачок, жінок отаманiв, якi вiдзначалися своїми знаннями в вiйськовiй справi, своiми неймовiрними смiливiстю i мудрiстю. Для продовження славних традицiй минулого i вiдродження жіночого бойового мистецтва Центральна Школа Бойового Гопака у 2002 роцi вирiшила вiдкрити експериментальну школу з українського жіночого бойового мистецтва «Асгарда». Це мистецтво базується на технiцi Бойового Гопака, але в ньому враховуються анатомо-фiзiологiчнi можливостi жiнки. Тут дiвчата вивчають боротьбу, технiку i тактику ведення бою, володiння рiзними видами зброї i систему самозахисту. Допомiжними засобами є знання народної медицини, рацiонального харчування i суто жiночих вмiнь ведення господарства.

У 2003 роцi лiтера­турна агенцiя «Пiрамiда» видала книгу про бойове мистецтво жiнок «Асгарда». Автори книги — Катерина Віталіївна Тарновська та Володимир Степанович Пилат доволi успiшно висвiтлили iсторiю бойової культури жiнок України, особливостi свiтогляду жiнки-воїна, напрямки розвитку Асгарди, технiку жiночого одноборства на учнівськім рiвнi майстерностi, а також технiку боротьби палицею середньої довжини i самозахист жiнок в екстремальних ситуацiях. Дана книга стала пiдручником для дiвчат, що вивчають Асгарду. В цьому ж роцi Школа Асгарди набула статусу навчального закладу. Очолила Школу Катерина Вiталiївна Тарновська, яка визнана Мiжнародною Федерацiєю Бойового Гопака як Засновник Асгарди.

Впродовж 2003-2004 рокiв збiрна України iз Бойового Гопака та Асгарди декiлька разiв демонструвала українськi бойовi мистецтва в Республiцi Польща. Гастролi гопакiв­цiв викликали величезне захоплення у полякiв. Асгарда шокувала своєю красою, екзотичнiстю та не­ординарнiстю. Поляки щи­ро заздрили українським лицарям i, вiдповiдаючи собi самi, казали: «Тепер ми розумiємо, чому всi намагання Польщi завоювати Україну терпiли фiаско. Якщо ваш народ в давнину так активно гартував своє тiло i дух, а ви сьо­годнi достойно продовжуєте стародавнi лицар­ськi традицiї, то вас нiхто i нiколи не здолає».

У 2004 роцi В. С. Пилат видав книгу «Бойовий Гопак та допризовна пiд­готовка молодi». Вiйсько­вики i освiтяни були шо­кованi даною працею i пообiцяли допомогти у впровадженнi Бойового Гопака в закладах освiти та Збройних Силах України. Цей рiк знаменний ще й тим, що свiт побачив «Кодекс лицарської честi гопакiвцiв» та пiдручник для новачкiв «Жовтяк».

 

Напрямки розвитку особистості у Бойовому Гопаку

Бойовий Гопак — це система гармонійного розвитку особистостi. Це бойове мистецтво, яке передбачає, окрiм спортивної пiдготовки, ще й володiння традицiйною зброєю, обов’язково спiв, гру на музичних iнструментах, ораторське мистецтво, написання вiршiв, вивчення кiлькох мов. Особлива увага приділяється розвитку розумових та духовних якостей особистостi. Усi зусилля скеровуються на вiдродження типу воїна, який був в Українi за Козацької доби. З лiтописних джерел вiдомо, що Іван Сiрко та Іван Мазепа знали по кiлька мов, Богдан Хмельницький знав їх бiльше десятка. Запо­рож­цi писали вiршi та музичнi твори про Силу, Дух i Славу українського народу та його вiдважних лицарiв — козакiв. Багато пока­лi­че­них, ослiплених в боях чи вiд знущань ворога козакiв ставали кобзарями i далi продовжували активне духовне життя. Вони йшли в народ i пiснями, думами i просто словом чи мело­дiями продовжували боротися з агресорами за свою рiдну культуру.

В Школi утверджено чотири напрямки розвитку Бойового Гопака: оздоровчий, фольклорно-мистецький, спортивний i бойовий.

Оздоровчий — iдеально пiдходить людям iз вадами здоров’я, якi шукають шляхи для гармо­нiйного розвитку тiла, розуму i духу. Оздоровчим Гопаком займаються люди похилого вiку, якi в силу своїх вiкових особливостей не можуть активно навантажувати своє тiло.

Фольклорно-мистецький — орiєнтований на творчi особистостi, що прагнуть максимально проявити свої здiбностi, беручи участь у фестивалях, презентацiях та iнших показових програмах в Українi та за її межами. Фольклорно-мистецький Гопак приваблює молодь, яка любить знiматися в кiно i мрiє стати актором. Прогресивна гопакiвська молодь мрiє створити театр-студiю «Гопак», поставити кільканадцять лицарських опер i виїхати на гастролi до високорозвинутих країн Свiту.

Спортивний напрямок розрахований на активних i наполегливих людей, якi через утвердження Бойового Гопака на українських та мiжнародних мiж­сти­льових змаганнях прагнуть утвердити славу українського лицарства, вiд­родити козацьку завзя­тiсть, правдоборчий дух та лицарське благородство. Спор­тивний Гопак дає можли­вiсть порiвняти i ви­про­бувати українське бойове мистецтво в між стильових змагах та унi­вер­сальних боях у восьмикутнику.

Бойовий напрямок окреслює шлях українського лицаря, який визначився, крокує шляхом захисника Вiтчизни, жертовно служить Українi та сприяє утвердженню Правди i Добра. Вiн гармонiйно розвинув в собi три фактори сили: духу, розуму i тiла та скеровує свою дiяльнiсть на утвердження рiвностi, братерства, миру i любовi в iм’я процвiтання нашої Держави. Цей напрямок передбачає володіння рiз­ними видами зброї, а також енергетичними практиками, вiдкриттям третього ока, трансцендентальною медитацiєю, пiдняттям кундалiнi та практикою саматхi.

Бойовий Гопак давно перейшов будь-якi полi­тичнi рамки. Зараз ним займаються представники рiзних партiй, релiгiй, свiтоглядiв. Від самого початку вiн був органi­зований на загальнодержавницькiй позицiї i розвивався як нацiональний вид спорту. Бойовий Гопак вiдповiдає найвищим свiтовим стандартам i максимально пристосований до вимог сучасностi. У Бойовому Гопаку вiдпрацьована навчально-виховна система, в якiй утверджено сiм рiвнiв майстерностi i чотири напрямки розвитку. Першi три рiвнi май­стер­ностi учнiвськi: «Жовтяк», «Сокiл» i «Яструб» (якi вiд­повiдають ІІІ, ІІ та І спортивним розрядам єдиної квалiфiкацiйної системи України), промiжний — «Джура» (вiдповiдає кандидату в майстри спорту єдиної квалiфiкацiйної системи України) та мис­тецькi — «Козак», «Характерник» i «Волхв» (якi вiд­повiдають званням майстер спорту, майстер спор­ту мiжнародного класу та заслужений майстер спор­ту). «Волхв» є найвищим ступенем, де вiдбувається перехiд вiд чистої фiзичної роботи в площину розумової боротьби, духовної та енергетичних практик.

В Бойовому Гопаку затверджено п’ять рiзновидiв змагiв: «Однотан», «Тан-Двобiй», «Забава», «Борня», «Герць». «Однотан» — це соло-композицiя в музичному супроводi з демон­страцiєю технiки Бойового Гопака. «Тан-двобiй» — попередньо вивчена показова програма з технiчних елементiв Бойового Гопака, яка виконується одночасно двома змагунами, що iмiтують двобiй у музичному супроводi. «Забава» — рiзновид двобою з обмеженим дотиком. Головним завданням «Забави» є засвоєння технiчних елементiв Бойового Гопака та вміння входити в бiй i виходити iз бойової дистанцiї. «Борня» — рiз­новид двобою з легким дотиком. В «Борнi» дозволена серiйна робота на середнiй та дальнiй ди­станцiї. «Герць» — рiзновид двобою iз повноцiнним дотиком. У «Герцi» передбачено кiль­канадцять видiв дотику, якi регламентуються правилами змагань у вiдповiдностi з сучасними мiжна­родними аналогами бойових систем — мiж­стильо­вого та унiверсаль­ного бою.

 

Особливостi свiтогляду гопакiвця

«Якби ви вчились так як треба,

То й мудрiсть би була своя»

(Тарас Григорович Шевченко)

Лицарська свiтоглядна система українського воїнства така ж давня, як i iсторiя нашого народу. Наважусь сказати, навiть бiльш давня, нiж традицiйно утверджене поняття — iсторiя. Українцi такi ж давнi, як поняття Свiтла, Бога i Слова. Про це сказано у легендах, але не згадується у традицiйнiй iсторiї.

Свiт зачався вiдтодi, вiдколи виникло Свiтло. Життя, творення життя i його поширення у Всесвiтi почалися вiдтодi, вiдколи свiтло окреслило обриси темряви. Вiдтодi Лицарi Світла усвiдомили суть свого призначення i розпочали прю. Зi швидкiстю свiтла, променями творчого начала почали знищувати темряву, а натомiсть життєдайними струменями зароджували свiт життя.

Українцi — прямi нащадки Бога-Творця i про це сказано в багатьох стародавнiх легендах. Нашi предки складали дяку Боговi, славили Його, через що i званi були славунами. Словом любовi i добра славили Бога. І нiколи нiчого не просили, бо знали добре, що Бог нам дав усе: i дух, i душу, i розум, i тiло, i прекрасну землю, i небо; тому грiх у Нього ще щось просити. Можна славити в молитвах i оспiвувати у пiснях, поширювати науку про Бога, впроваджувати закони життя, але просити — заборонено.

Натхнений Божими знаннями i мудрiстю, упродовж сотень тисячолiть ци­вiлiзованого життя нашого народу, вiд Арiаварти до України, на теренах нашої Батькiвщини витворився свiй, особливий спосiб державобудування та державоуправлiння. Вiн передбачав поділ сус­пiльства на три головнi стани (касти): жерцiв-рахманiв, воїнiв-косакiв-кшатрiїв, митцiв-ремiс­никiв-вайш’їв та один допомiжний стан — смер­дiв-рабiв-шудрiв. Стан смер­дiв переважно складався з чужинцiв-зайд неарiйського походження.

Стан жерцiв був про­вiдною кастою староукраїнського суспiльства. До його обов’язкiв входило проповiдування Богом даних знань — Вед, якi одночасно були i релiгiєю, i фiлософiєю, i законом життя, i оздоровчою системою. Веди передавалися iз уст в уста у формi пiсенних гiмнiв, їх спiвали при будь-якiй роботi та пiд час богослужiнь. Можливо, ще з тих давніх часiв за українцями закрiплено звання найспiвучiшого народу у Свiтi.

Каста жерцiв в процесi еволюцiї суспільства вдосконалювала обряди, впроваджувала звичаї, розвивала мову, поширювала освiту, науки та iн.

Накази жерцiв виконувалися неухильно, а воля рахманiв завжди ототожнювалася iз Божою волею. В Арiавартi-Орiянi жерцям належало право визначення будь-яких iстин, законiв, чеснот i ладу. Жерцi вiдповiдали за здоров’я, генетичну чистоту, освiченiсть суспiльства, вони мали право судити злочинцiв-кривдникiв i виносити вирок. Великi права мали жерцi, всеосяжною була їхня влада i нiхто нiколи не сумнiвався у правотi їхнiх дiй. Нинішнім поколiнням українцiв таке навiть важко собі уявити, бо в пам’ятi — Ленiни, Гiтлери, Сталiни, нинiшня Верховна Рада, суцiльний глум, брехня i кривда, балаган, на тлi якого «вождi» i вороги нацiї вирiшують долю України та дiлять награбоване.

Жерцi як представники найвищої влади, були людьми незвичайними, володiли яснобаченням, були провидцями, мали надлюдськi здiбностi i мо­жливостi.

Жерцiв називали тричi народженими: перший раз — вiд батькiв, другий — вiд духовного вчителя i третiй — пiд час посвячення (iнiцiацiї) у стан рах­манiв. Жерцiв-рахманiв нiхто не обирав. Із пра­давнiх часiв їхню появу на свiт Божий планували верховнi жерцi ще до акту заплiднення (парували дiвчину з найвищими якостями з хлопцем великого духу i у вiдповiдному мiсцi у вiдповiдний час вiдбувалося заплiднення). Пiсля заплiднення вже в утробi матерi починалося навчання майбутнього рахмана. Пiсля народження i до трьох років (допоки мати годувала грудьми) рахман наспiвував дитинi Веди i читав священнi тексти. Пiсля трьох рокiв дитину забирали вiд батькiв i навчали протягом 32 рокiв. Той, хто пройшов вишкiл i посвячення у стан жерцiв, анi тiлом, анi духовними якостями не був схожий на звичайних людей, i тому iншi справедливо прирiвнювали його до Богiв, довiряли йому владу i визнавали його зверхнiсть над собою.

Жерцi, володiючи яснобаченням, телепатiєю, телекiнезом, гiпнозом, левiтацiєю, маючи вiдкрите третє око i пробуджену кундалiнi, з легкiстю входили в саматi, могли у найскрутнiших ситуацiях приймати безпомилковi рiшення та вiддавати життєво важливi накази. Володiючи всiма видами енергiї, маючи очищенi i потужнi чакри, жерцi могли матерiалiзовувати речi, за що їх називали володарями Долi i Часу.

Воїни вважали жерцiв напiвбогами, а вайш’ї i шудри бачили в них утiлення справжнiх Богів i тому поклонялися рахманам, як Богам.

Жерцi були духовними учителями воїнiв. Духовного учителя воїни поважали, як батька i матiр. Наскiльки сильна була ця традицiя, свiдчить той факт, що цей звичай родинного спiлкування мiж воїнами зберiгся серед українського лицарства аж до середини XX столiття. Видатний український iсторик Юрiй Липа у книжцi «Призначення України», ви­свiтлюючи питання взає­мостосункiв мiж воїнами, писав: «Майже не можна уявити собi українця, прив’язаного до якогось вождя, начальника без вiдчуття у тому вождевi джерела родинної зич­ливостi. Найвищий вислiд влади — це отаман, коли ж вiн є господарем душi — це батько. Батько — це той, що дає пiдвладному певнiсть, що вiн, пiд­влад­ний, є членом роду. Батько — це титул вождя, що вирiс iз української раси... Ідеал роду, родини зважив i на типi українського войовника. Поняття батька в українськiй вiйськовостi приносить сумлiння i моральнi пiд­стави порядкування у цiлiй вiйськовiй родинi. Батько — це носiй моралi нацiї. Збiрна iсторична традицiя опертя — це край, як Мати, Ненька... Почуття роду, отже, є й у вiйську, i вдома, i в традицiйностi. Українець не може вийти iз своєї родини.».

Родиннiсть у станi во­їнiв виринає iз глибини тисячолiть, простежується вона i в добу Антiї, Скитiї i Київської Русi, Козаччини, УСС та УПА. Присутня родиннiсть i в старiй назвi воїна — двiчi народжений (перший раз — вiд батькiв, другий — вiд духовного вчителя). Бойовий вишкiл лицарiв давнини починався iз трирiчного вiку i закiнчувався у двадцять три роки. Були i вийнятки, але вони простежуються лише у сiм’ях царiв. Стан воїнiв, як i стан жерцiв, належав до вишнього, горiшнього правлячого стану, бо життя лицарiв — це суцiльна i безперервна жертва в iм’я рiдного Роду-Народу.

Обов’язки i вчинки воїнiв — охоронцiв Роду-Народу визначалися священними правилами, встановленими самим Богом. Жерцi наглядали за дотриманням Священних Правил представниками всiх станiв, а воїни нещадно карали порушникiв. Поняття Добра i Зла, Правди i Брехнi, Блага чи Грiха встановлювали жерцi, бо тiльки вони мали право приймати рiшення від iменi усього народу. Тiль­ки жерцi, використовуючи свої надлюдськi здiбностi, могли визначити межi протирiч i скеровувати їх на користь свого народу.

Воїни, виконуючи накази жерцiв, здiйснювали Волю Богiв, Волю Народу i своїм жертовним слу­жiнням набували божественних якостей. Най­святiшими обов’язками лицарiв були: захист Держави вiд нападникiв; захист вiри, мови, обрядiв i звичаїв вiд зовнiшнiх та внутрiшнiх ворогiв.

Стан вайш’їв (митцiв, ремiсникiв, гречкосiїв i свинопасiв) — творцiв матерiальних благ, був найчисельнiшим. До його обов’язкiв входило: виробляти нацiональнi багатства i утримувати правлячi стани жерцiв i воїнiв.

Стану вайш’їв пiдкоря­лися смерди — раби (шудри), якi були неарiйського походження, мали спiльну душу i прирiвнювалися до звiрiв. Смерди були дале­кi вiд розумiння Бога, тому саме з їхнього середовища виходили злодiї, лихо­дiї, крадiї, злочинцi, шахраї, лихварi, грабiжники. Коли зло, яке чинили смерди i чужинцi, починало становити загрозу для iсну­вання держави, вайш’ї зверталися по допомогу до жерцiв. Жерцi оголошували початок Священної Очищувальної Вiйни i воїни приступали до боротьби зi Злом, приносили в жертву вогню чужинський, злодiйський, смердючий мотлох. Очищення завжди уквiтчува­лося Святом Перемоги.

Чотири стани суспiль­ства: жерцi, воїни, вайш’ї, смерди мали свої кастовi i кармiчнi закони, порушувати якi категорично заборонялося.

Окупацiйнi режими, втрата державностi, життя в неволi на своїй землi — все це внесло свої корективи у науки державобудування i державоупра­влiння. Касти начебто iснують i далi, але що це за касти? Хiба можна порівняти жерцiв iз депутатами Верховної Ради; воїнiв iз нинiшнiми вiй­ськовими, мiлi­цiоне­рами, працiвниками служби безпеки? Чи захищені нашi вайш’ї? А якщо не захи­щенi, то кому потрiбнi неякiснi правлячi стани?! Вайш’ї та шудри в Укра­їнськiй державi натворили безліч злочинних кланiв i вже почали загрожувати соборностi i державностi українського народу.

Псевдокастовий устрiй, десятки конфесiй i тисячi сект, бiльше сотнi партiй i декiлька радикальних угруповань — усе це ми маємо сьогоднi в Українi, але все iснуюче може розв’язати українське питання тiльки на шкоду нашому народовi.

Подiбнi ситуацiї були i в iнших народiв, як наприклад, японцiв, китайцiв, але вони зумiли перемогти труднощi, створенi чужинцями, i дуже велику роль в цьому вiдiграли їхнi бойові мистецтва.

Нацiональнi бойовi мистецтва — це потужний чинник нацiонально-па­трiотичного виховання, який формує активного чоловiка-лицаря своєї Де­ржави. На рiднiй лицар­ськiй культурi дуже легко вiдродити вiйсько таке, яке стане гарантом цiлiсностi i збереженостi української нацiональної Держави.

Кодокан для Японiї i Шаолiнь для Китаю у всi вiки були джерелами духовного натхнення, незнищенними потоками (iз збе­реженими у чистотi храмiв) звичаїв, традицiй, мовою, фiлософiєю, лiчниц­твом, науками державо­управлiння i державобу­дiвництва.

В Українi з XIV до XVIII ст. джерелом духовного натхнення була Запорiзька Сiч. Саме там, на Сiчi, черпали нашi пращури наснагу до боротьби за волю. Саме там, на Запорожжi, буяв дух вольностi, який щоразу пiднiмав народ на Очищувальнi Вiйни.

Впала Сiч. Утвердились загарбники. З’явилися плаксива поезiя i слiзьми переповнені пiснi. Боротьба за волю бiльше нагадувала примхи дитини, анiж очищувальнi вiйни. На початку дев’яностих ми виплакали i вистраждали Волю. Та ця воля недо­вговiчна, бо волю не дарують — волю здобувають.

Воiстину важка доля спiткала наш народ, та все ж щасливi ми люди, бо маємо спраглих до боротьби во славу Божу для України. Бо Україна — це наша мета i турбота. Йдемо шляхами борнi, в жертву складаючи тiла свої, аби восторжествувала Українська Правда та Господня воля. На Славу Божу боротися з ворогами України — це наш священний шлях; на Славу Божу померти за Україну — це наш священний обов’язок. В iм’я благ свого народу ми зобов’язанi прийти до законодавчої та виконавчої влади. Наповнити силовi структури i вiдомства без­компромiсними, чесними, мудрими та вiдважними лицарями України.

Гопакiвцi — Лицарi Святої Борнi! Спокiй — це основа мудростi, вiн є запорукою перемоги на Славу України. Молiться i славте Бога — від нього перемога. Спокiйно, наполегливо i послiдовно вiдслiдко­вуйте злочиннi угруповання та мафiознi клани i силою законiв України жорстоко карайте порушникiв права.

Гопакiвцi — Лицарi Свiт­­ла! Всечасно славте Бога i перебувайте у мо­литвi. І поведе вас Все­вишнiй шляхами Правди, Добра i Любовi. Навчить мудростi, скерує вашi потуги на пошук порушникiв закону. Допоможе вiдро­дити Дух Єдиної Родини, родинної злагоди та побратимської любовi. Зро­бить нашу Батькiв­щину могутньою Державою, яка буде достойно жити в свiтовому спiв­товариствi.

Гопакiвцi — Лицарi Правди! Перебувайте по­стiйно з Богом. Завдяки сильнiй вiрi в Бога ви загартуєте стрижень свого характеру, станете мужнi­ми захисниками Правди. Виплекаєте в собi незламну волю до перемоги. Зачерпнете натхнення для боротьби зi злом та силами темряви. Осяянi Божою благодаттю, безупинно йдiть до Свiтла Творця, аби розум ваш був свiтлим, помисли впорядкованi, а руки чистими.

Гопакiвцi — Лицарi Добра! Славлячи Бога, молiть, щоб дав вам мудростi та розуміння протирiч. Добро i Зло — два протирiччя, одне творить, а друге руйнує. Будь-яка дiя повинна мати межу. Коли добро не має мiри — це зло. Гопакiвцi мають розумiти, що коли злочинець гвалтує їхню сестру, або ворог руйнує їхню Батькiвщину, а вони, добром переповненi, їх не захищають — це зло. Бо безмежне добро — це зло. Все, що не вписується в рамки здорового глузду, теж зло. Безглуздя — означає божевiлля. Вiльний вiд Бога — це вiльний вiд розуму. Божевiлля — зло. Борiться свiтлим i чистим розумом i перемога завжди перебуватиме з вами. Тож славте Бога! Будьте в Боговi i подасть Вiн вам розумiння меж мiж Добром i Злом. І запанує українська правда в Українськiй Державi.

(Далі буде)

 

Сайт «Ятрань»

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com