«Грицева шкільна наука»

Рядок з кримінальної хроніки: «Вчитель англійської мови вдарив одного з учнів по голові стосом зошитів». Приклався добряче, бо порушено слідство і педагогові реально загрожує «небо в клітинку».

Якби це сталось у позаминулому столітті в якійсь там Старопівнівській ЦПШ (церковно-приходська школа) Гусаківського повіту, то ми б не дивувалися. Але ж вищезгаданий вчитель — наш із вами сучасник, а діялося все це в стінах Павлиської середньої школи імені Василя Сухомлинського. Без перебільшення — школи номер один в Україні, принаймні, за визначенням.

Як писали у вже згаданому ХІХ столітті класики: «У цьому дрібному факті, мов у краплині води, відображається весь жах (версія — мерзотність) нинішнього режиму».

А весь жах сьогоднішнього офіційно демократичного режиму в Україні полягає не в тому, що світло розуму і знань павлиським п’ятикласникам вбивають в голови стосом зошитів з їхніми ж контрольними роботами. Це наслідок, фінал того трагіфарсу, котрий ось уже …надцятий рік прокручують на риштуваннях української політичної сцени.

Один із інтернет-сайтів наважився зазирнути до шкільних атестатів сучасних українських можновладців. Погоджуємося з колегами: щоб усвідомити глибину їхнього відкриття, треба мати неабияке психічне здоров’я. Річ у тім, що ни­нішні наші керманичі, висловлюючись їхнім улюбленим сленгом, у школі були «в натурі парашутистами», себто, двієчниками. Що­правда, дуже негуманний комуністичний режим такої оцінки де-факто не визнавав, відтак в атестатах лідерів нації і національної економіки рясно бовваніють рятівні «трійки».

Гарячий приклад результатів такої науки: одіозний київський мер якось обмовився, що школа, мовляв, обійшлася з ним жорстоко — в атестаті майже самі трійки. Чи не тому го­родський голова так жорстоко обходиться зараз із жителями столиці? Підвищуючи в 4 рази ціни на проїзд у тому ж київському метро, мер-трієчник переконував нас, що все це «виключно аби добудувати оте саме метро». І що? Наступного дня після «чорного понеділка» будівництво єдиної нової лінії метро було припинене вза-га-лі!

Шановні педагоги! Признавайтеся — хто і чим саме колись стукнув по голові нашого неповторного?

Та що ми все про київ­ського голову? Ви знаєте, з чого наш Гарант розпочав боротьбу з фінансово-політичною кризою в Україні? З ліквідації інституту президентських радників. Всі ми люди. І розуміємо, що на курсах підвищення кваліфікації колгоспних бухгалтерів політологію і соціальну психологію не викладали. Тому розумні радники першій особі держави не просто потрібні — необ­хідні. І це нормально. Звіс­но, якщо не роздавати ці посади за тими ж принципами, за якими, скажімо, увічнювали орденом Ярослава Мудрого вже пом’янутого нами мера-трієчника.

Щоправда, через день чи два Гарант схаменувся і пояснив, що відтепер радники працюватимуть при ньому на громадських засадах — за спасибі. Себто, без зарплати, права на відпустку, лікування, відповідну пенсію тощо. Нормальна людина на такі умови не погодиться. А блюдолизи, які готові самі платити аби тертися біля Самого — ці такого нарадять!..

А що ж бідолашний викладач англійської мови з Павлиша? За великим рахунком він мав би прикластися — і навіть не стосом зошитів — отим горе-реформаторам на взірець колишнього міністра-соціаліста, котрі довели сучасну українську школу до чогось подібного до цирку гладіаторів з дикими звірами. І коли в системі нашої освіти нарешті з’явився справжній професіонал — достатньо досвідчений і потрібною мірою консервативний — то що він одержує щоранку через засоби масової інформації? Чергову погрозу високопоставлених недоучок, що і він сам, як міністр, і його уряд не сьогодні-завтра будуть шукати нову роботу.

Бо занадто розумні!

В.Н.