Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

То була НАЙБІЛЬША ТАЄМНИЦЯ СРСР

Правда про Голодомор була однією з найб­ільших таємниць Радянського Союзу, яку він не визнавав аж до кінця 1980-х років. Але для За­ходу голод і репресії в Україні 1930-х років тає­мницею не були. Проте не були вони і предме­том ґрунтовного і неупередженого дослідження, аналізу та популяризації. А отже, вони не стали і частиною масової свідомості. Чому про Голодомор так мало знають на Заході і що потрібно, аби знали більше? Про це «Радіо Свобода» розпитувало одного з провідних захід­них дослідників Голодомору, професора Універ­ситету Монреаля в Канаді Романа Сербина.

— Чи втримала радянська влада Голодомор у таємниці від Заходу?

— Захід знав, що є голод, і знав, яка це є велика
катастрофа в Україні і що тут мільйони людей гину­
ли. Про це добре інформували дипломатичні служ­
би британські, німецькі, польські — всі, які мали пред­ставництва в Москві, а деякі і в Україні, у Харкові,
тож вони були повідомлені. Про це також писали газети, особливо на початку.

— Але ці повідомлення ніяк не вплинули ані на
громадську думку, ані на політику цих країн щодо
Радянського Союзу. Чому?

— Я думаю тому, що на Заході була економічна
криза, і турботи були інші. По-друге, держави зви­чайно виходять із так званих своїх інтересів, а це
інтереси владних кіл тієї держави. В їхніх інтересах
тоді було не шукати з Радянським Союзом конфлік­ ту, а навпаки. Ми знаємо, що в 1933 році Америка
визнала Радянський Союз. Ще один елемент, який є дуже важливий, це те, що західна інтелігенція, яка у ве­ликій мірі була лівого спрямування, вважала, що це була справді соціалістична країна, яка дбала про добро своїх громадян. Деякі у це цілком щиро віри­ли, деяких різними способами переконали, в тому числі і фінансовими. Окрім того СРСР проводив дуже сильну пропаганду.

На Заході дуже мало людей, які займаються вивченням Голодомору. Звичайно займаються вив­ченням колективізації, але до українського голоду приходять з російської історії. Але тут у першу чергу є вина України. Скільки Україна присвятила уваги тому, щоб серйозно вивчити голод? Вже 17 років пройшло після незалежності, але в Україні ще далі немає серйозного центру для вивчення українсько­го голоду, інститут пам’яті не можна вважати таким потужним, масштабним центром вивчення, який по­винна мати держава, яка має 45 мільйонів населен­ня і яка пережила таку трагедію, і також потрібно науковців. Кілька років тому, коли я був в Україні, мені казали, що вивчати Голодомор - це не перс­пективно для молодих науковців, тому що старі на­уковці у більшості не сприяють тому.

Але справою вивчення Голодомору займаються у всьому світі. Проблема в тому, що в Росії хочуть це зрівняти з голодом в Росії, припису­ють всі жертви Голодомору, чи голоду, властиво, росіянам. Тоді, коли ми знаємо, що Кубань була в більшості українська - дві третини населення там були українці. В Росії, коли вивчають голод, то вив­ чають його з політичної перспективи, щоб показа­ти, що цей голод був такий самий в Україні і в Росії. На Заході історики вийшли зі старої традиції, яка бачила українські справи з висоти кремлівських веж. Тому ця традиція далі трак­тує український Голодомор як частину голоду селян в СРСР. З цими тенденціями досить складно боротися, їх можна переконувати, і є для цього досить документів і з України, і з Росії, але їх треба використовувати, і для цього потрібні істори­ки.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com