Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Як із конфузій ліпили вікторії

Цікава подробиця Другої Світової війни, яку й досі соромливо замовчують історики країн-учасниць антигітлерівської коаліції. З 1939-го року і до самого кінця Кампанії німецькі війська та їхні союзники жодного разу не мали реальної переваги над супротивником у всіх битвах, які вони проводили. Що не заважало їм перемагати аж до літа 1943-го року.

Секрет у тому, що гіт­лерівська армія досягала успіхів за рахунок високого рівня, не побоїмося цього слова, мистецтва ведення війни. Класична схема: безпомилковий вибір найслабших ділянок оборони супротивника, потужний артилерійсько-авіаційний удар на лівому і правому флангах, а далі в прорив ідуть танкові і мотомеханізовані корпуси. Максимально глибокий рейд у ворожий тил, потім штурмові колони йдуть назустріч одна одній, «котел» готовий і його «чистять» спеціальні підрозділи. Рівень втрат з німецького боку мінімальний — на Східному фронті взагалі фантастично низький.

А ось класична радянська тактика сталінських маршалів: на вибраній (одній!) ділянці фронту зосереджується мінімум мільйон солдатів аби мати щонайменше подвійну, а то й потрійну перевагу, тисяча танків, стільки ж літаків, а потім… мізерна артпідготовка, сяке-таке бомбардування і: «За Родіну, за Сталіна! Ура!»

А що «ура», коли результатом цієї тактики бу­ли 4 мільйони полонених лише в перший рік війни. Жахливі втрати, від яких колишні радянські народи і досі не можуть оговтатися.

Ось конкретний приклад, факт, про який і досі не люблять згадувати апологети так званого «полководницького генія», найодіознішого зі сталінських маршалів — Жукова.

Мало кому відомо, що Сталінградська битва насправді планувалась як другорядна операція, котра мала відволікти увагу німців від Головного удару. Цей Головний удар під містом Ржевом мав завдати заступник Верховного Головнокомандуючого. Хто-небудь пам’ятає, де воно, це провінційне містечко? І скільки верст від нього до Сталінграду? Так ото ж.

Жуков зосередив під Ржевом небачене в історії світових воєн угрупування живої сили і бойової техніки. В операції були задіяні 2 мільйони солдатів і офіцерів, 3 300 танків (майже в 3 рази більше, ніж було у Гітлера на Східному фронті в 1941-му році), 1000 бойових літаків, 24 тисячі гармат і мінометів. Нехай нас простять ветерани, але якби така потуга була, скажімо, у Майнштейна чи Паулюса, то зупинилися б вони тільки на березі Тихого океану.

І що? А ні-чо-го! Повний провал. Це був навіть не розгром радянських військ, а бійня. За найобережнішими підрахунками лише вбитими Жуков поклав чверть мільйона солдатів і офіцерів, втратив більшість танків, майже всю авіацію, але не просунувся ані на метр.

Цю ганьбу треба було якось замазати. Тому 19-го листопада радянські війська, користуючись, до речі, класичною німецькою схемою, залучивши втричі менше людей і техніки, аніж під Ржевом, прорвали на північному і південному флангах німецьку оборону і взяли угрупування Паулюса в міцне кільце. Знесилена кількамісячним штурмом Сталінграду гітлерівська армія ще 2 з половиною місяці чинила відчайдушний опір — і нарешті капітулювала. Провальну операцію під Ржевом аж до 1991-го року викидали з усіх підручників, енциклопедій та мемуарів.

Фінал: радянська армія намагалася взяти реванш під Ржевом аж до осені 1943-го року. Загалом під цим провінційним містечком полягло понад міль­йон радянських солдатів і офіцерів. Безрезультатно.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com