Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

ДЕ СПРАВЖНЯ ДЕМОКРАТІЯ?

(Закінчення. Початок у попередньому числі газети)
Усвідомивши, що у «слуг» народу домінують власні інтереси, нам необхідно негайно провести адекватне реформування судової гілки влади, з метою гарантованого покарання і запобігання злочинів.

Сьогодні вже очевидно, що будь-які закони, включаючи Конституцію, не виконуються в умовах наявності неефективної судової системи, яка є залежною від Верховної Ради України, Президента, Кабінету Міністрів України та інших інстанцій. Законодавча та виконавча влади її формують і фінансують, а отже, фактично контролюють. Тому недоречно навіть говорити про незалежність судів. Згідно ст. 5 Конституції України «єдиним джерелом влади є народ». Отже, незалежність судової гілки влади забезпечується лише формуванням її шляхом прямих всенародних виборів. Тільки тоді суди будуть гарантом і механізмом примусу виконання Конституції та законів України, як це є в багатьох цивілізованих країнах. Без такого механізму примусу виконання законів настає параліч держави.Діюча Конституція України визначає Президента держави гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини. Але він може виконувати вказану функцію лише через суди, які сьогодні є залежними від інших гілок влади і конкретних посадовців. Виходить, що Президент нічого не може гарантувати, особливо тоді, коли він сам порушує закони. Всі пам’ятають, як залежний від Кучми Конституційний суд виніс неконституційне рішення про можливість його обрання на посаду Президента втретє підряд.

Залежність судової гілки влади ускладнюється відсутністю самостійного національного Бюро розслідувань, незалежної прокуратури, чим і пояснюється нерозкриття справи вбивства Гонгадзе, отруєння Ющенка, високий рівень корупції, майже відкриті незаконні оборудки з бюджетними коштами, державною власністю, землею, рейдерство та вакханалія у судових рішеннях.

Незалежна судова влада без всяких перевиборів давно б очистила всі гілки влади від неадекватних слуг народу, посадила бандитів та корупціонерів в тюрми. Вона б забезпечила невідворотність покарань за злочини і тим попереджала б правопорушення та гарантувала б законам, а не особистостям, головну роль в управлінні державою. Без цього ефективність всіх гілок влади, законопослушність і справжня демократія не можуть бути достатніми.

Нагальність виборної судової системи детермінується також відсутністю в Україні, на відміну від розвинутих демократичних держав, високого рівня політичної і правової культури, моралі, патріотизму та механізму невідворотної відповідальності суддів за упередженість та некомпетентність.

Підвищення ефективності судів через виборність неминуче приведе до посилення впливу «четвертої» гілки влади — засобів масової інформації (ЗМІ). Сьогодні корумповані посадовці, владні структури відкрито грабують державу, не реагуючи на викривальні і вражаючі по доказовому змісту виступи ЗМІ, оскільки мовчать правоохоронні органи. А мовчать тому, що з ними діляться і тому, що не бояться народу, який їх не обирає. Виходить: «Васька слушает да ест«.

В таких умовах навіть ЗМІ не можуть виконувати свою органічну функцію суспільного санітара, рупора справжньої демократії та роль зворотного зв’язку між народом і владою, без чого держава неминуче загниває і гине.

Підсумовуючи все вищевикладене, логічно дійти до висновку про нагальну необхідність термінової заміни Основного і виборчих законів України.

Народ України, як єдине джерело влади, має найбільше право на власну участь у прийнятті досконалої Конституції, яка б захищала його інтереси, а не вузькопартійні, що неминуче закладається в партійні проекти Конституції.

В статті 5 Конституції України чітко вказано, що «Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або ж посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу».

Більше того, статті 154 і 155 Конституції України протирічить вимогам названої статті 5. Вони узаконюють беззаконня, оскільки забороняють народу шляхом всеукраїнського референдуму вносити зміни до Конституції України. Право на такі зміни узурпувала сама Верховна Рада. Статтею 156 народу надається дозвіл на затвердження референдумом лише прийнятих Верховною Радою змін до розділу І «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу ХІІІ «Внесення змін до Конституції України». Якщо ж Верховна Рада не дозволить прийняти такі зміни, то і по цих розділах народу «обломиться» виразити свою волю.

Виходить, що олігархічна Верховна Рада не тільки узурпувала владу, чим порушила ст.5 Конституції України, але й заборонила народу України статтями 154, 155 змінювати цю абсурдну ситуацію! Народ-кріпак повинен чекати на милість узурпаторів дарувати йому волю. Не дочекається, оскільки добровільно від абсолютної влади і багатства, яке вона гарантує, ще ніхто не відмовлявся!

Якщо й буде прийнята клановою Верховною Радою нова Конституція України, в чому є великі сумніви, то вона знову буде результатом компромісів олігархів і політичних партій і служити їх інтересам, а не інтересам народу.

Доля народу не повинна бути заручником узурпаторів, суспільство не може чекати прозріння і порозуміння своїх «слуг»-політиків і управлінців. Милостині від них не буде ніколи, тому Президент України, наділений статтею 102 Конституції України повноваженнями гаранта прав і свобод усіх людей, зобов’язаний безвідкладно зробити наступні кроки.

1.         Звернутися з поданням до Конституційного суду про офіційне визнання статей 154 і 155 Конституції України як таких, що протирічать статті 5 і звужують права народу, що забороняє стаття 22 Конституції України.

2.         На підставі статті 156 Конституції України подати до Верховної Ради України законопроект про внесення змін до розділу ХІІІ, якими відмінити статті 154, 155 і повернути народу його органічне право визначати виключно самому конституційний лад (Конституцію) України. Згідно статті 156 цей Закон затвердити референдумом.

3.         Указом Президента України створити Конституційне зібрання (комісію, асамблею тощо), в склад якого включити незаангажованих національно свідомих людей — найкращих фахівців в області теорії і практики управління та конституційного права.

Конституційному зібранню доручити вивчити вітчизняний і зарубіжний конституційний досвід, зібрати і опрацювати всі пропозиції, включаючи вищевикладені, та на цій базі розробити і обговорити в ЗМІ проект нової Конституції з позиції інтересів суспільства, максимальної його демократизації з врахуванням європейського вибору розвитку, а не на основі компромісів між різними політичними силами.

Головними в розробці нової Конституції України повинні бути фахівці по управлінню. Саме вони, як технологи, повинні розробити таку структуру управління держави і суспільства, яка б гарантувала справжню демократію, ефективність управління, служіння влади народу і реальний захист його інтересів, стрімкий розвиток країни, її політичну стабільність і прогнозованість, конкуренцію, взаємоконтроль і збалансованість всіх гілок влади, незалежність однієї від іншої і їх залежність від народу, можливість дострокового припинення повноважень в разі неналежного їх виконання або невиконання передвиборних обіцянок.

При цьому слід врахувати, що управління державою не повинне бути занадто затратним, як сьогодні. Конституційною нормою слід обмежити витрати на управління державою у відсотковому виміру до бюджету країни на рівні середньоєвропейських витрат. Адже із теорії управління відомо, що надмірно великий апарат управління працює сам на себе.

Розроблену структуру управління фахівці конституційного права повинні виписати по всіх правилах права у вигляді проекту нової Конституції.

4.         В разі виконання п.2 і повернення народу його органічного права безпосередньо самому визначати конституційний лад через прийняття Конституції референдумом, Президент України виносить проект нової Конституції на затвердження всенародним голосуванням.

5.         Якщо п.2 не буде виконуватися Верховною Радою, то Президент повинен ініціювати проведення референдуму по новій Конституції в порядку, передбаченому ст.72 чинної Конституції. Позитивні результати референдуму будуть вагомою підставою для тиску на парламент з метою прийняття ним нової Конституції. Партії, які не підтримають волю народу, ризикують бути не обраними в наступний парламент, або ж знизять довіру людей, оскільки в демократичному суспільстві владу, силу і перспективу мають лише тільки ті партії, які адекватно виражають волю народу і послідовно відстоюють його інтереси.

Досвід багатьох держав, включаючи Росію, показав ефективність розробки Конституції Конституційним зібранням і прийняття її шляхом референдуму.

Може статися, що Президент України не бажатиме виконати свій конституційний обов’язок перед народом. В такому разі вищевикладені дії виконає будь-яка політична сила, якій не байдужа власна доля та інтереси нації. Звісно, що їй зробити це буде важче, ніж Президенту, але в розпорядженні партії є такий потужний конституційний засіб як організація людей на захист своїх прав і свобод шляхом демонстрацій, страйків, громадянської непокори, чим так успішно користуються громадяни Франції та інших країн з розвинутим демократичним суспільством. На вулиці Риги вийшов вже і народ Латвії, відстоюючи своє право на розпуск недолугого парламенту і внесення змін до Конституції, потрібних виборцям.

Там давно зрозуміли просту але могутню ідею: найефективнішими важелями розвитку держави і підняття рівня життя людей є приватна власність і справжня демократія, яка жорстко контролює діяль­ність капіталістів і політиків та змушує їх працювати на народ, а не тільки на себе.

Оскільки найбільший вплив на світогляд людей має телебачення, то зрозуміло що потрібно терміново закрити державне, а на вивільнені кошти створити суспільне телебачення, яке б позбавило сьогоднішньої монополії кланів і чиновників на керування в своїх інтересах свідомістю і поведінкою народу.

Суспільне телебачення повинно відображати інтереси суспільства в цілому і бути базою незалежної «четвертої» гілки влади.

На відміну від вертикалі авторитарної виконавчої влади, система управління суспільним телебаченням повинна формуватися найдемократичнішим способом — знизу-вверх. Територіальні громади обирають глав регіональних телекомпаній, а вже вони призначають і контролюють діяльність керівника національного суспільного телебачення. Необхідно передбачити також незалежне від будь-кого його фінансування на достатньому рівні як конкретну частку державного бюджету.

За викладених умов суспільне телебачення успішно виконає свою історичну роль ефективного контролера діяльності всіх гілок влади і бізнесу в інтересах народу та гарантуватиме справжню демократію в країні.

 

Марина Бойкова

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com