Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

УКРАЇНЦІ В НІДЕРЛАНДСЬКОМУ КОРОЛІВСТВІ

Вони зателефонували до редакції, поцікавилися, чи відгукнеться наш часопис на їхнє слово про країну, яку мало хто у нас знає. І назвали її ім»я — Нідерланди. Додали, що вгледіли в ній чимало рис якщо не сучасного, то принаймні нашого майбутнього, заінтригували навіть побіжними враженнями від побаченого там. Нанизували на примхливу нитку оповіді епізод за епізодом, являючи уяві картину справді незвичайну, аж заворожуючу. А коли наступного дня прибули до редакції, то розгорнули на комп’ютері воістину багатосерійний фотофільм своєї мандрівки. В ньому перегукувалися минуле і сучасність, жили неквапним буттям численних містечок голландці різних поколінь, уподобань, достатку; йшлося й про наших співвітчизників, яких у той чи інший час закинула туди доля…

Перед тим відрекомендувалися: Владислав Безпалий, кандидат філософських наук, викладач Київської національної музичної академії та Василь Копистко — координатор проекту «Україна — Нідерланди».

Якщо мовити стисло, то скоро в розмові з’ясувалося, що вони побували в королівстві Нідерланди, а побачили в ній… Україну. Якою мірою, в яких виявах такого розмаїтого, багатовимірного, до того ж, на жаль, нині — кризового буття? Ще чим цікава ця країна, розташована поблизу Німеччини, Бельгії та Люксембургу, які реалії суспільного життя нині домінують там?..

На ці та інші запитання я намагався почути відповіді від гостей редакції.

Але, як мовиться, про все спочатку.

— Отже, пане Василю, ви один з небагатьох українців, хто побував у королівстві, про яке чимало хто із наших співвітчизників вивчав хіба що у школі на уроках географії. А, перебуваючи там, як я зрозумів, неоднораз подумали, як би облаштувати подібне життя й тут, в Україні. Щось перейняти і явити в сучасному українському світі?

— Так, і про це, сподіваюсь, ми матимемо нагоду поговорити дещо пізніше. А зараз — кілька слів про сам проект, що його багато хто в обох наших країнах вважає дуже цікавим і потрібним. Його ми й здійснюємо впродовж кількох років, відбираючи для участі в ньому талановитих і перспективних людей, які в різних сферах буття працюють на українську незалежність. З-посеред інших численних заходів — і поїздки до королівства Нідерланди. Цього разу поталанило нашому активістові Владиславу Безпалому, викладачеві Національної музичної академії, кандидатові філософських наук і до того ж — досить відомому політологу.

— Пане Владиславе, ви вперше в Нідерландах? Цікаво, як виникав у вашій уяві образ країни, на землю якої ви невдовзі ступили?

— Так, в Нідерландах я побував уперше, і про цю країну майже нічого не знав. Та й узагалі був зорієнтований на дещо інше сприйняття не тільки Голландії, а й усього європейського регіону. А як образ виникав?... Знаєте, я — великий прихильник Григорія Савича Сковороди, котрий у своїх філософських максимах з-поміж іншого обстоював як волю серця, так і «сродственність», спорідненість людської спільноти. Як філософу мені цікава ця, сказати б, європейськість Григорія Савича. Читав, шукаючи підтвердження його думок у європейському контексті. Багато чого дала для розуміння цього процесу творчість Еразма Роттердамського. Так я вийшов на Голландію, яка виявилася для мене цікавою в багатьох аспектах.

Скажімо, як упереваж ми вивчаємо історію? Через віковпливові факти або події.

Орієнтуємося при цьому, наприклад, на велику буржуазну Французьку революцію, на революцію в Англії. На громадянську війну в Північній Америці, яка явила Сполучені Штати. Проте забуваємо, шо перша в світі буржуазна революція відбулася приблизно за сімдесят років до революції англійської, і саме у Нідерландах, яка тоді була чи не єдиною колонією Європи. Іспанською колонією.

Завдяки ж революції нідерландці вирішували подвійне завдання: боролися за національне визволення і за побудову своєї державності. Тобто це перша в світі національно-буржуазна революція. Одразу ж проведу паралель: першою і, може, — останньою мирною революцією в новому часі була революція «помаранчева», яка у двадцять першому столітті ставила приблизно ті ж завдання, що й нідерландська.

— Ставила — так. Але чи вирішила; чи вдалося досягти мети?

— Від революції тієї до нашої — чимала часова відстань. Наша революція молода, і, як бачите, події розгортаються неоднозначно. Був ентузіазм міль­йонів і їхня довіра політикам. А в що це вилилося, тепер можете судити самі, спостерігаючи щоденне буття краю…

Але вернімось до теми, і я хотів би зазначити тепер, що всі ми — нащадки не тільки Григорія Савича Сковороди, а й іншого великого українця — Тараса Григоровича Шевченка, котрий закликав нас, щоб ми свого не цурались, але й вивчали досвід інших. І в цьому аспекті для мене знайомство з Нідерландами, з людьми цієї країни, з політичною структурою, яка там домінує, було дуже важливим, спонукало до численних спостережень, роздумів…

— … І певних висновків, чи не так?

— Так, і чи не найперший: ментальність українців дуже близька до ментальності голландців. Нас єднає любов до землі, до праці, прагнення жити гідно у своїй Вітчизні, а не розповзатися жебраками по Європі. У цьому мене переконали безліч найрізноманітніших зустрічей в найрізноманітніших місцях Нідерландів, а Василь Копистко навіть узяв участь у марафоні. Причому це відбулося спонтанно, нібито само собою, хоча мені це, а затим і багато чого іншого було незвично сприймати…

— А для вас, пане Василю?

— Зазвичай. Адже я досить часто їжджу в Нідерланди, до того ж, вважайте, що все моє життя — в спорті. Свого часу закінчив спортивну школу, і біг на різні дистанціїї став моїм хобі. Пригадую, коли ми тільки-но приїхали до Голландії, то Владислав здивовано запитав мене:

— А чому з нами усі вітаються? Ми ж їх не знаємо. Тим більше — вони нас. — О, дивись, — знову звернув він мою увагу, коли якась незнайома людина кивнула нам головою.

— Так, наче в селі українському….

— Коли я вперше туди приїздив, — також не міг зрозуміти: чому? А головне: коли я не відповідаю, то люди ображаються. Гадають, можливо, що ти трохи неадекватний, чи безкультурний, чи ще щось подібне…

— Нідерланди — упереваж аграрна країна...

— Як і Україна. Але там кожен клаптик землі працює. Наші ж поля — у бур’янах, а в них вирощують і картоплю, і буряки. Хоча бензин — дорожчий, ніж у нас, але, вияляється, вирощувати картоплю й буряки — не збитково, а прибутково. Нам же тут навіть про цукор говорять, що це — нерентабельно; що його вигідніше десь аж із Африки везти. Тростинний.

— А грунт там який — хіба схожий на українські чорноземи…

— Та ні, звісно, він важкий, глинистий, коричневий на колір. Але вражає те, наскільки продумано ведеться там господарство. Уявіть собі, наприклад, маленьке містечко, околиця, куди вивозиться сміття. Котловани для нього риють, а пісок, що ви­вільнюється, сортують, і муніципалітет продає його будівельним компаніям. На це місце в котловані звозять сміття. Його засипають землею, воно гниє, виробляє газ; місто також ним торгує і має прибуток. А там, де засипали — сіють траву, баранці, корови пасуться…

Все облаштоване ло­гічно, послідовно; місто тут переходить у село, село в місто.

Василь Копистко:

— У Роттердамі ми були на футбольному матчі між збірними Голландії та Ісландії. Це щось неймовірне! Суперовий сучасний стадіон. Мимоволі згадуєш усі ті страшилки щодо того, чи буде у нас Євро-2012 чи не буде, отой бетон, з якого зводять відповідальні об’єк­ти, публічні сварки через те, хто їх будуватиме… У Європі їх споруджують за принципом «конструктора». На заводі зібрали — і невдовзі вже стадіон на шістдесят тисяч діє. З усіма можливими й неможливими умовами для глядачів. Треба — розібрали, перевезли.

А ще ось що вразило поблизу того «Ейндховена». Картинка: ось тут канал іде, а тут озеро, де качечки, лебеді плавають. І тут же — невеличке поле, на якому пасуться овечки, поні, кури ходять. Завважте: у центрі великого промислового міста. Нагадаю, що Роттердам — найбільший порт у світі, тут чимало промислових об»єктів. Вікно Європи. І все це вживається. Ніхто тут не править свої права, не захоплює землю, як у нас, не будує потворних висоток.

Владислав Безпалий:

— І дуже багато людей орієнтовані на суспільну працю. Громадське самоуправління дуже розвинуте. Всі люди задіяні. Хто в церковних справах, хто в благодійних, хто вишиває, хто малює. Дорослі всі зайняті. На вулицях маленьких містечок немає майже нікого. За винятком цих портових міст — таких великих, як Амстердам, Роттердам. Там вирує життя, і чимось це місто нагадує Київ. І ще більше б нагадувало, якби, приміром, на Майдані незалежності серед того многолюддя плавали лебеді.

Багатьох людей уранці зустрінеш на стадіоні. Я вже казав, що Василь Копистко також влився в когорту нідерландських марафонців. Пройшов не один раз свої сорок один кілометр 125 метрів. Згадав, що закінчував колись дитячу спортивну школу, та й зараз не цурається бігової доріжки. А особливо вразило мене те, що поруч з ним долали дистанцію шістдесятилітні жінки. Яким, звісно, ніколи стільки не даси. Бо для них ці марафони звичні, вони — серед атрибутів їхнього стилю життя.

Василь Копистко:

— Дуже багато людей орієнтовані на суспільну працю. Громадське самоуправління дуже розвинуте. Всі люди задіяні. Хто в церковних справах, хто в благодійних, хто вишиває, хто малює. Дорослі всі зайняті. На вулицях немає нікого. В ресторанчиках є, сидять, відпочивають. За винятком портових міст — таких великих, як Амстердам. Там вирує життя, і чимось це місто нагадує Київ. І ще більше б нагадувало, якби, приміром, на Майдані незалежності серед того многолюддя плавали лебеді.

Толерантність висока. 38 відсотків населення — католики, 30 — протестанти. Чимало атеїстів. І вживаються мирно. Толерантність — над усе. Зате дискусії, мирне обговореня проблем — на всіх рівнях, починаючи зі школи. Звісно, краще дискусія, чим мордобій, який ми спостерігаємо навіть під час парламентських засідань.

— Цікаво, як чиновник почувається в координатах голландського буття?

— О, це окрема розмова! Справа в тому, що чиновники не лише в Нідерландах, а взагалі в Європі — це люди, які допомагають жити простим людям. Сказати б — «слуги народу». Але це словосполучення у нас уже заїжджене.

Скажете: нічого особливого в тому, що ми розповідаємо, немає, що, мовляв, і в нас таке можливе. Згоден. Але — коли? Там же люди вже зараз відчувають себе людьми, бо там створені людські умови.

Ті ж чиновники, на яких в Україні стільки нарікань почуєш, — не якісь божепомазаники, вони служать як усі. У них немає мерседесів. Якщо у когось є, то, повірте, його зразу ж звільнять. Нема оцього потворно-кариткатурного гламуру, що у нас з’явився, відразливого змагання багатіїв, щоб у мене було краще, ніж у тебе. Тобто дорожче. Зні­чев’я діаманти в Нідерландах не купують. Мовляв, який я крутий. Там просто немає необхідності виділятися на тлі суспільства.

Біля парламенту — стоянка велосипедів. Навіть депутати приїжджають на двоколісному другові.. І так по всій країні!.. В Нідерландах вважають, що людьми треба займатися від народження до смерті. Саме тому там великий сектор муніципального житла. Якщо людина не має де жити, її одразу поселяють туди. Там немає жебраків. І немає агресії. Бездомних собак не побачите. Їх підбирають від­повідні служби. Але не шкуродери, як у нас, котрі на очах ваших дітей можуть убивати тварин.

Навіть для собак і котів готелі є, і якщо людині треба кудись їхати, то нема проблеми, на кого залишити своїх домашніх друзів.

— Пане Владиславе, зараз багато говорять про кризу. Очевидно, і там про неї говорять. Цікаво, в якому ключі, в якому руслі, в якій інтонації? У нас тут ми спостерігаємо нагнітання обстановки, говоримо, що це — ситуація на межі виживання… А як там?

— Ви знаєте, що кидається у вічі, коли виходиш на вулицю, їдеш у громадському транспорті? Мінімальна кількість реклам; реклама неагресивна. Це по-перше. Ще чим вражає робота засобів масової інформації? Нейтральна, доброзичлива атмосфера. Причому телебачення не організоване на цих вестерно-голлівудських принципах. Диктори різного віку. Там немає цього нашого глянцю. Немає цих красивих ляльок, які з екрана озвучують чужі думки. І надувають при цьому свої пишні губки, часом нічого не маючи ні в голові, ні за душею. Цього немає. Диктори, журналісти — різного віку, по-різному одягнуті. Тобто немає цих умовностей. Життя там, а ти тут.

І так звана криза, я думаю, що там не відчувається.

От ми розмовляли з фахівцями. Вони говорили, що криза загрожує лише тим людям, рахунки яких у банках починаються десь із понда ста тисяч євро. Настільки сильна система соціального захисту в країні, що якраз люди обездолені захищені.

А атмосфера і дух передач такі. До вас звертаються: шановні, труднощі є, але все буде гаразд, будьте спокійні, працюйте. Якщо отримуєте гроші — підтримуйте національного виробника. Для того, щоб фінанси працювали…

— Чи існує в Нідерландах проблема автомобільних заторів у тому вигляді, в якому ми у нас їх бачимо?

— Є і там. Але між містами. Бо в середині міста не розженешся більше 20-30 кілометрів на годину. Перед тобою — завжди два-три лежачі поліцецські. Профіль дороги такий, і водій усе розуміє; йому не треба нічого пояснювати або читати мораль; перебуваючи за кермом, сам себе контролюєш, а не чекаєш, поки тебе наздожене якийсь даішник…

 

Розмовляв Олександр Кавуненко
(Далі буде)

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com