Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Потрібна нова концепція грошей

Теперішня світова фінансова криза, яка охопила всі країни, у тому числі й Україну, говорить про те, що у здійснюваній грошовій політиці допущені серйозні прорахунки, через що вона не відповідає вимогам життя. Відсутнє правильне розуміння процесів, які відбуваються в сучасних грошових механізмах. Це не дозволяє виробити правильні практичні рекомендації.

Сьогодні фінансисти, державні мужі і політики всього світу задумуються над тим, що треба зробити, щоб спекуляція грошовими бульбашками не трусила всім світом, не паралізувала економічного життя.

Керівники банків, які ще вчора домагалися повного невтручання держави в грошову політику, сьогодні, в умовах фінансової кризи докорінно змінили свої погляди і виступають за державне регулювання грошово-кредитної політики, домагаються від держави захисту і підтримки.

Світові втрати від фі­нансової кризи становлять 5 трильйонів доларів. Це 160 бюджетів України.

Світова економіка перебуває в стані великої нестійкості, ризикуючи дійти до найбільшого краху, з часу Великої депресії.

Криза розпочалася в 2007 р. у США і поширилася на весь світ. Це пов’язано в першу чергу з доларом, який став світовою резервною валютою і не справився з цією своєю новою функцією. Так що незадовільне функціонування побудованого на доларі світового грошово-валютного механізму має безпосереднє відношення до світової кризи.

Побудована на доларі міжнародна валютна система має дуже серйозні вади. Перетворення валюти однієї країни в міжнародну, причому без будь-яких зобов’язань і відповідальності, надало цій країні величезні вигоди І переваги у здійсненні кредитної експансії, створивши значні можливості її бізнесменам для зловживань.

Зняття обмежень на недопущення створення зайвої кількості грошей стало провокувати інфляцію у світових масштабах.

Теперішня міжнародна валютна система не має механізму попередження стійкого торгового дисбалансу. Так що ніщо не завадило США нагромаджувати дефіцит поточного рахунку, який з 1980 р. сягнув гігантської суми 3 трл. доларів. Цей дефіцит служив економічною субсидією решті світового спів­товариства, наводнюючи при цьому планету доларами, які стали новим між­народним резервним активом замість золота.

До 1973 р. світову валютну стабільність забезпечувала система фіксованих обмінних курсів, сформована в 1944 р. на Бреттон-Вудській конференції. Курс американського долара і курси всіх інших валют були прирівняні до певної частини золота за певною ціною. Бреттон-Вудська система служила квазізолотим стандартом, всім іншим країнам гарантувалось право конвертувати їхні долари в золото по обмінному курсу 35 доларів за 1 унцію золота.

Коли в 1973 р. обвалилась Бреттон-Вудська система, країни світу повинні були домовитись щодо організації нової світової валютної системи, яка регулювала б міжнародну торгівлю і валютні відносини, створення і запровадження нової міжнародної резервної валюти. Оскільки світове співтовариство цього не зробило, цим скористались США і пустоту заповнили доларом, перетворивши його у світову резервну валюту.

Під впливом усіх цих подій відбувся перехід валютної системи, яка спиралася на фізичні активи (золото), до чогось без усякої твердої опори.

На зміну золотогрошовій системі, яка мала властиві їй механізми саморегуляції і не допускала випуску зайвих грошей, прийшла кредитна грошова система, яка позбавлена таких механізмів. Справа в тому, що стійкість золотогрошової системи забезпечувалася таким вагомим чинником, як наявність у грошей внутрішньої вартості, якої при кредитній системі вони позбавлені. Оскільки долар став світовою міжнародною валютою, над виконанням ним цієї ролі повинно здійснювати контроль усе світове співтовариство. Тільки за допомогою чітких обмежень і суворого контролю можна добитися недопущення створення зайвої кількості грошей. Через те, що цього не було, ніщо не завадило США нагромадити величезний дефіцит поточного рахунку. Це слугувало економічною субсидією решти світового співтовариства.

Утворилася величезна некерована і не регульована грошова лавина, яка вийшла з-під контролю.

США використали перетворення долара у світову резервну валюту в своїх егоїстичних інтересах (для латання дірок у бюджеті, покриття величезних військових затрат, фінансування різних своїх грандіозних, широкомасштабних космічних та інших проектів і програм, купівлі в усіх країнах величезних мас товарів).

США наживаються не тільки на доларі як світовій резервній валюті, а й на використанні його як скар­бу. Мільйони громадян в усьому світі нагромаджують долари так само, як у минулому це робили з золотими монетами, зберігаючи їх на чорний день, як надійний резерв (як гробові, на лікування, на подарунки дітям та онукам, на їхнє навчання, на поїздку за кордон тощо). На друкування 100-доларової купюри витрачають 3 центи, а отримують доходу 99,97 доларів.

Доти, доки не буде запроваджено комерційного механізму створення кредитних грошей, що базується на утворенні боргових зобов’язань у час реалізації товарів, не встановлено суворого контролю за недопущенням створення їхньої зайвої кіль­кості, не буде світового порядку.

Треба зжити існуючу практику створення грошей з боргів. Банкіри кажуть: нема боргів, не буде грошей. Банки намагаються створювати грошей стільки, скільки віддали в позику. 95% грошей створюється тими, хто їх позичив. Виходить, що коли немає кредиту, не буде грошей. Потрібна інша концепція грошей, яка не дозволяла б робити гроші з повітря і надувати грошові бульбашки.

Є десятки різних способів прямого й опосередкованого державного впливу на функціонування вартісного грошово-валютного механізму, здатних приборкати стихійні сили, які роблять його функціонування руйнівним, неконтрольованим процесом. Це і сфера рефінансування, ціноутворення, митні збори, податки, субсидії. Усе це впливає на товарооборот, а отже, й на створення грошей, на збільшення чи зменшення кількості резервної валюти.

Основна причина дестабілізації — це гігантський дефіцит торгового балансу США. Його теперішнє фінансування привело до величезного порушення рівноваги у світовій економіці й утворення в США економічного пузиря, який лопаючи, втягує увесь світ у важку кризу.

Дефіцит поточного рахунку США наводнив світ доларовою ліквідністю, наслідком чого стала кредитна експансія, надкредитування і бурхливе зростання виробництва в країнах з великим профіцитом торгового балансу.

Міжнародні резервні активи складаються із зовнішніх активів, що використовуються країною для фінансування дисбалансу у своїй міжнародній тор­гівлі, а також тієї частини міжнародної резервної валюти, яка відображає рух капіталів. В час золотого стандарту цю функцію виконувало золото і срібло, але тепер переважну більшість світових резервів становить іноземна валюта і в першу чергу долари США.

Величезний стрибок резервних активів тепер відбувається за рахунок емісії іноземних валют, у першу чергу доларів США. І ці резерви з’явилися в результаті зростання торгового дисбалансу між США та іншим світом. Таке величезне збільшення резервів свідчить про неймовірну кредитну експансію завдяки торговому дисбалансу. Країни з великим профіцитом платіжного балансу переживали величезне зростання виробництва і гіперінфляцію вартості активів по мірі того, як цей профіцит стимулював кредитування через їхні банківські системи. У той же час економіка США ставала надзростаючою і надзаборгованою в міру того, як торгові партнери США реінвестували торговий прибуток в доларові активи.

До 1970 р. міжнародні резервні активи зростали порівняно повільно, а потім — величезним стрибком. За чотири роки (1969-1973 pp.) руйнування Бреттон-Вудської системи світові резервні активи виросли більше, ніж за всі попередні століття разом узяті. За 20 років (від 1949 до 1969 року) їхній обсяг виріс на 55%, а за наступні 20 років — на 700%. У загальному (з 1969 р.) вони збільшилися майже в 20 разів, на 2000%. Вплив цієї величезної, зайвої, непотрібної кредитної експансії на світову економіку не міг відбутися безслідно і безкарно.

Сьогодні багато полі­тиків і економістів, замислюючись над питанням: чи доцільно і розумно було світовому співтовариству допускати перетворення долара у світову резервну валюту доходять висновкущо це була груба помилка з далеко йдучими наслідками.

В останні три десятиліття тенденцією було те, що кредити зростали швидше валового національного продукту й у США, й у світі в цілому.

Прямим наслідком порушення вимог економічних законів стало те, що величезний рівень зловживань і прямого фінансового шахрайства поширився з однієї країни на ввесь світ.

Сполучені Штати Америки за куплені ними товари стали платити не золотом, а папірчиками випущеними ними самими — доларами, які є векселями уряду США.

Економіка США, яку прийнято називати світовим двигуном економічного зростання, почала давати збої під важким тягарем боргу її корпоративного і споживчого секторів. Решта світу стала залежати від експорту товарів у США і отримання за них доларів, які стали світовими борговими зобов’язаннями. За них США купують більшу частину товарів у кредит.

Зі зникненням Бреттон-Вудської системи намітився бурхливий ріст міжнародних резервів, який вона до цього стримувала. Головний недолік доларового стандарту, сучасної міжнародної валютної системи полягає у повній відсутності механізму саморегуляції. Наслідком цього стало порушення торгового балансу небачених масштабів і тривалості.

У результаті величезного дисбалансу поточних і фінансових розрахунків профіцитні країни стали володарями величезних обсягів боргових інструментів, оцінених у доларах США.

У той же час самі США з їхнім найбільшим дефіцитом платіжного балансу перетворилися в найбільшого боржника за всю історію людства.

«Економічні бульбашки» виникали не тільки в США, а й у профіцитних країнах. Вони зростали в міру того, як профіцитні засоби осідали в їхніх внутрішніх банках

Це провокувало стрибок кредитування, який викликав економічне надзростання і гіперінфляцію вартості активів.

США виявились дестабілізовані власним величезним дефіцитом поточного рахунку. Приплив іноземного капіталу в США, який фінансував їхній дефіцит — це не що інше, як похідна від самого дефіциту. Справа в тому, що партнери США нагромадили величезні резерви доларових активів за рахунок торгового прибутку, не конвертуючи їх в національну валюту (що підвищило б її курс, але зменшило б прибуток і темпи економічного зростання). Купуючи акції, оцінені в доларах, а також корпоративні облігації і боргові папери держорганізацій США, вони тим самим сприяли розбуханню буль­­башок на ринку акцій.

Досить було зникнути обмежувачам, закладеним у систему золотого стандарту, і торговий дисбаланс розбухнув, а міжнародне кредитування піднялося на небачену висоту.

Торговий дисбаланс дестабілізував світову економіку, наводнив світ доларовою ліквідністю і надув економічного пузиря не тільки в США, а й у ін­ших країнах.

Теперішня грошово-валютна політика не тіль­ки обґрунтовується, а й ви­правдовується застарілими концепціями й архаїчними підходами, опрацьованими для інших умов і нижчих фаз розвитку суспільства. Зокрема це стосується беззастережного нав’язування ліберального підходу, що не допускає будь-якого державного втручання в господар­ські процеси. Цим особливо хворіють монетаристи, антикейнсіанці. Їхніх архаїчних поглядів дотримуються, у першу чергу, американські фінансисти і політики, які вимагають невтручання держави в функціонування ринкових механізмів.

Проте логіка підказує, що кредитна грошова система, яка відірвалась від золотої пуповини, втратила механізм саморегуляції, і тому потребує свідомого державного регулювання, суворого контролю за недопущенням випуску зайвої кількості грошей.

Рішуче проти ідеалізації поглядів А. Сміта та їхнього використання при опрацюванні грошово-валютної політики виступають найавторитетніші, провідні фінансисти та політики. Одним з них є Дж. Сорос, який стверджує, що А. Сміт неправий — ринки не являються структурами, що саморегулюються. Він наголошує, що ринкам властиві «економічні пузирі». Відтак вони потребують «настроювання» з боку влади.

Ми, українці, повинні пишатися, що перші ідеї щодо державного регулювання грошових відносин сформульовані видатним українським економістом М.І.Туганом-Барановським, який писав, що побудова вексельного курсу не повинна покладатися на випадкові біржові впливи... Проведення активної валютної політики є прямою функцією центрального банку. Пропозиції М.І.Тугана-Барановського були провісником розробленої в 30-ті роки теорії Кейнса, в основу якої також покладені ідеї державного регулювання від­соткових ставок, грошової маси і встановлення взаємних пропорцій між попитом і пропозицією, заробітною платою і цінами на ринку товарів і послуг.

З торговим дисбалансом світове співтовариство зіштовхується часто, шукаючи шляхи його подолання, для якого в різних системах є неоднакові умови.

З метою запобігання стійкому, багаторічному торговому дисбалансу Кейнс у своїй доповіді, присвяченій проведенню Бреттон-Вудської конференції, запропонував штра­фувати країни як з дефіцитним, так і з профіцитним поточним рахунком, щоб зупинити і перших, і других. Увійшовши в історію під назвою «План Кейнса», він був представлений на Бреттон-Вуд­сь­кій конференції як пропозиція Великобританії що­до організації післявоєнної валютної системи. Але пропозиції Кейнса щодо свідомого регулювання валютних процесів були відкинуті.

Потрібно запровадити новий метод забезпечення достатнього росту лік­відності. Цю функцію могли б, наприклад, виконати вже відомі світовій практиці спеціальні права запозичення (СПЗ). Світове співтовариство домовилось щодо запровадження СПЗ в 1969 р. з метою забезпечити достатню між­народну ліквідність у період, коли брак доларової маси, як вважали, стримує економічний ріст. Як тіль­ки США зіштовхнулись з власною політикою торгового дисбалансу, відбувся вибух доларової ліквід­ності, так що потреби в СПЗ більше не було. Не дивлячись на надії багатьох, вони так і не переросли в головні резервні активи. Ніщо не заважає тепер повернутись до цієї ідеї, поглибити її і удосконалити. За допомогою СПЗ дефіцит поточного рахунку можна взяти під контроль.

Для чого були засновані СПЗ? У 1960-ті роки Бреттон-Вудська система фіксованого обмінного курсу стала зживати себе, бо не володіла механізмом регулювання резервного росту для фінансування росту світової торгівлі і фінансового розвитку. Золото і американський долар — ось два основних резервних активи того періоду. Однак видобуток золота став неадекватним і ненадійним джерелом резервної пропозиції. Що стосується доларових резервів, то для їхнього безперервного нарощування потрібний був постійний дефіцит американського платіжного балансу. Але він, як такий, становив загрозу вартості долара. Тому було вирішено створити новий між­народний резервний актив під патронатом МВФ.

Сьогодні роль СПЗ як резервного активу обмежена: до кінця квітня 2002 р. на СПЗ припадало менше 1,25% незолотих резервів членів МВФ. І хоч деякі приватні фінансові інструменти депоновані в СПЗ, спроба поширити їх на приватних ринках мала дуже скромний успіх. Таким чином, основною функцією СПЗ було служити розрахунковою грошовою одиницею для МВФ та деяких інших міжнародних організацій. У цьому плані СПЗ використовуються майже винятково в угодах між МВФ та його членами.

Незаперечним фактом є те, що вже тепер є система, за допомогою якої МВФ може створювати міжнародні резервні активи у формі нових СПЗ. СПЗ можна перетворити на важливий інструмент економічної політики і теперішнього подолання кризи.

МВФ міг би надавати СПЗ спеціально для підтримки економічного росту в усьому світі, а також використовувати як світову валюту для розрахунків, що не допускає утворення бульбашок.

СПЗ можна створювати в розмірах, достатніх для звільнення світової економіки від залежності від американського дефіциту і резервних активів, які він породжує.

СПЗ могли б послужити своєрідним валютним еталоном, щоб допомогти світовому співтовариству позбутись від доларової залежності.

СПЗ повинні створюватись у розмірах, строго обмежених товарною метаморфозою, обміном товарів і утворенням боргових зобов’язань.

Є багато способів, які дозволяють розподіляти грошові фонди так, щоб добитися від них гарантованого бажаного результату щодо стимулювання світової економіки.

Джордж Сорос рекомендує розподіляти СПЗ з орієнтацією на сприяння цілям розвитку. Нобелівський лауреат, що нині очолює створену рішенням 63-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН цільову групу високого рівня для аналізу нинішньої глобальної фінансової кризи, Джозеф Стігліц пише: «Одна з ідей з підтримки світового розвитку, яка заслуговує уваги — це нова форма світових грошей, подібна до МВФівських СПЗ. СПЗ — це різновид світових грошей, які випускає МВФ, а країни згодні приймати і обмінювати на долари чи на іншу тверду валюту.

Отже, замість форми зберігання резервів у доларах країнам можна б запропонувати нову світову валюту. Яку? Про це в наступному номері газети.

 

М.Швайка,
доктор екон. наук

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com