Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Куди ведуть киян «мерські» реформи?

У перші дні лютого в усіх київських під’їздах з’явилися невеличкі листівочки за підписом безіменних керівників ЖЕДів, в яких ішлося про кардинальне підвищення житлово-комунальних тарифів — не на проценти, як досі, а в рази.

Не будемо аналізувати правові, а тим більше конституційні підстави до проголошення фактичного геноциду більшої частини населення столиці. Не від сьогодні відомо, що таких підстав і близько немає. Тому, що наш міський голова неодноразово доводив, що закони, розпорядження Уряду, Укази Президента і навіть сама Конституція не для нього писані. Звернемо увагу на те, що досі не помічають, на жаль, ані самі кияни, ані навіть ті, хто гордо йменує себе політологами.

Як відомо тим, хто вчив, а не прогулював уроки і лекції з історії, тоталітарні режими в ХХ столітті приходили до влади завдяки повній безпомічності і професійній недолугості своїх попередників — урядів і парламентів ліберально-демократичного спрямування. Більшовики фактично, за їхніми ж словами, підібрали владу, яку втратив нікчемний Тимчасовий уряд. Аналогічно вчинили Муссоліні в 1922-му році в Італії, Гітлер у 1923-му в Німеччині. Щоправда, в Іспанії наприкінці 30-х років та Чилі на початку 70-х генералам Франко і Піночету вистелили доріжки ліві радикали, але вони теж не спроможні були керувати державами.

Наступна аксіома тоталітаризму, на жаль, сьогодні міцно призабута. Вожді, фюрери і генералісимуси, принаймні на початку своєї антилюдської діяльності, дуже обережно користуються суто ідеологічними гаслами. Запам’ятайте раз і назавжди — фюрери, вожді і генералісимуси використовують для своїх переворотів ЕКОНОМІЧНЕ підґрунтя. Вони рятують пересічного німця, італійця, маленького українця чи просту радянську людину від розрухи. Ленін і Муссоліні «рятували» від економічних наслідків Світової війни, Гітлеру допомогла ще й світова економічна криза початку 30-х років, а Франко і Піночет дуже вдало обіграли економічну і фінансову рецесію, до якої спричинилися бездарні лівацькі уряди.

А тепер повернемося до Києва часів його нинішнього Голови. Офіційно він не рветься до безмежної відверто тоталітарної влади. Він лише рятує його улюблених бабусь від наслідків економічної та фінансової кризи, до якої він сам особисто не має ніякого відношення. Сталін, Гітлер, Муссоліні та іже з ними робили те ж саме. Вони, як і нинішній столичний мер, захоплювали владу під гаслом «нехай багаті платять за бідних». Різниця була в другорядних деталях. Хтось обдирав «багатих», мов ту липку, хтось викупляв у них статки за півціни, а хтось оголошував їх куркулями і ворогами народу — і давив голодоморами та гулагами.

Не треба бути доктором економіки аби збагнути чітку логіку мерських реформ. Перший етап: завдяки радикальному підвищенню тарифів на ВСЕ середній клас, що лише почав зароджуватись у столиці, збідніє, бідні взагалі зубожіють. Ну справді: на що жити людині, якщо самі лише видатки на ЖКП після реформи перевищать рівень навіть не мінімальної, а середньої пенсії.

Отут на сотні тисяч зубожілих чекає наступний, вже проголошений етап начебто демократичних перетворень. Нові бідні віддають, даруйте, на дурняк свої квартири у власність міськадміністрації (читай — мера та його родини) і добровільно-примусово або перебираються до гуртожитків казарменого типу, вони ж — будинки для літніх людей, або погоджуються на заздалегідь невигідний розмін своїх квартир, знову ж таки, на користь міськадміністрації. Остання придумка називається «виселення жильців з квартир на перших поверхах».

Всі обіцянки мера, що в новітніх концтаборах… пробачте, муніципальних будинках для літніх людей життя буде, як у казці, є стовідсотковою брехнею. Втім, казки різні бувають. Є й такі, що після них дитина заснути не може. Єдине риторичне запитання меру: невже він і справді вірить у те, що сам казав? Мовляв, у сьогоднішньому Києві для того, щоб об’їдатися бананами та ікрою, достатньо 100 доларів на місяць?

І остання, найприхованіша аксіома тоталітаризму: всі ці законно обрані і самозвані рятівники вітчизни, батьки всіх народів і захисники упосліджених бабусь самі по собі нічого не були би варті, якби за ними не стояв ВЕЛИКИЙ КАПІТАЛ. В українських умовах — олігархічний. Той капітал, чий основний принцип чітко сформулював колись один із небагатьох втаємничених у справжню механіку тоталітаризму: я наміряюсь грабувати — і грабувати ефективно.

Тож вчіть, молоді хлопці, матчасть, а літні виборці — історію.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com