Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Довгограючий міф

У чергову річницю Бою під Крутами Президент України висловив намір перенести День Захисника Вітчизни з 23 лютого на 29 січня, себто, дату того трагічного нерівного протистояння патріотичної київської молоді бандам «червоного полковника» Муравйова.

Звісно ж, деякі історично-шизофреновані писуни одразу здійняли лемент, що негоже, мовляв, з поразки робити пам’ятну дату. Тому нагадаємо, що від поразки трьохсот спартанців під Фермопілами, поразки повної і абсолютної, до перемоги греків над персами під Марафоном минуло… 80 років! І ніхто чомусь не звинувачує греків у тому, що вони ось уже третє тисячоліття поспіль «увічнюють поразку».

Тож вимушені нагадати, що ганьбою для всіх радянських і пострадянських поколінь було відзначати, як свято, саме день 23 лютого. Брехливішого міфу навіть у совєцьких анналах не відшукати. Оскільки 23 лютого 1918-го року підрозділи «щойно сформованої Червоної Армії» не перемогли германські війська під Псковом та Нарвою, а героїчно дали драпу після першого ж артобстрілу. Полководця Дибенка навіть віддали за це під військовий трибунал. Але його коханка Коллонтай разом із подругою В.І.Ульянова Інесою Арманд порятували цього червоного бугая від страти.

Бажаючих дізнатися про подробиці цієї амурно-авантюрної конфузії відсилаємо до мемуарів колишнього царського генерала Михайла Бонч-Бруєвича, котрий з 1917-го року займав посаду начальника штабу більшовицьких збройних сил.

Отже — помер іще один міф і нема чого за ним плакати. Бо 23 лютого, як добре відомо старшому поколінню, годиться, як привід, лише до такого свята, коли п’ють, горлянку деруть, гоцають і куму за бока мацають.

Варто було би поховати разом із міфом про 23 лютого ще одну баєчку для наївних, котру вперто реанімують вічно вчорашні. Про керівну і вирішальну роль комуністичної партії у перемозі над фашизмом. Мовляв, якби комуністи, а особливо комісари, не піднімалися першими в атаку, то…

Ні в якому разі не ставимо під сумнів подвиг РЯДОВИХ політруків і замполітів — на рівні взводу, роти, батальйону. Ці справді жили і вмирали в одному окопі і в одному бою зі своїми солдатами та командирами... Звернемо увагу на тих комісарів, що сиділи в штабах від полку і вище.

Мало хто з нинішнього молодого покоління знає, що командні пункти взводу, роти і батальйону у тій війні були розташовані або на першій лінії, або фактично поряд з нею. А от відстань від КП полку вимірювалась уже в кілометрах. А з КП армії передової не те що не видно було — і не чути!

Сучасний російський історик, донедавна кадровий військовий Олег Смислов на підставі вивчених архівних документів встановив і оприлюднив два роки тому шокуючий факт: за період війни 1941—45 років загинули, померли від ран або зникли безвісти 421 генерал і адмірал радянської армії. Втрати величезні. І гинули передусім ті, хто не відсиджувався в тилу, а командував якомога ближче до передової. Єдиний приклад: генерал-майор Віктор Жолудєв героїчно обороняв Київ у 41-му, пройшов Сталінградську і Курську битви від першої до останньої хвилини і загинув разом із групою офіцерів штабу корпусу під час інспектування ПЕРШОЇ ЛІНІЇ ОКОПІВ.

А тепер — увага! За цей же період втрати серед комісарів високого рангу (від замполітів дивізії до членів Військової Ради фронту) складають: один член Військової Ради фронту, чотири члени Військової Ради армії та сім корпусних і дивізійних комісарів. Тобто — 12 чоловік. Та й то: єдиний член Військової Ради фронту та більшість комісарів вищого рангу з цього скорботного списку — це Михайло Бурмистренко, Тимофій Шамрило та інші політпрацівники Пів­денно-Західного фронту, котрі чорної осені 1941-го року не дременули, як той же маршал Будьонний (ще одна жива легенда), з обложеного Києва на посланих за ними літаках, а розділили трагічну долю сотень тисяч солдатів і офіцерів Червоної Армії.

Тож, ніде правди діти, як хтось і вів червоноармійців в атаку, то не товариші комісари з великими зірками на погонах. Ці драпали якомога далі від фронту — при першій же нагоді.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com