Чи не стануть тести — репнутим трестом?..

Феномен безвідповідальності по-українському вже давно є притчею во язицех. Щодо мовної освіти, то недбальство в цій галузі має ознаки фахової неспроможності й кричущої бездіяльності.

Як і рік тому, пильну увагу фахівців і всіх небайдужих до проблем української освіти привертають вади збірників тестових завдань, призначених для підготовки до зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) з української мови та літератури.

Зокрема збірник О. М. Авраменка, Л. Т. Коваленко (К., 2008. — 212 с.), адресований абітурієнтові — 2009.

Кількість комплектів тестових завдань зросла (із сімох до десятьох), тож... побільшало й помилок у них! Як у школі: що менше слів — у диктанті або у творі, — то менше й помилок. І навпаки... Шкода тільки, що розробники тестів взоруються на учнів (яким помилятися невдивовижу), замість бути для них зразком мовної культури.

Хоч як це прикро, згаданий збірник дає змогу, не повторюючи того, що було сказано про вади тестів — 2008, висловити суттєві претензії до якості завдань. Це означає, що зауваження фахівців знехтувано, а рівень тестів (і без того не високий) не вдалося піднести бодай на міліметр...

Погляньмо ж на основні мовностилістичні хиби запропонованого для підготовки до ЗНО (2009) посібника.

Орфоепія.

Варіант 3, завдання 29. Вимагаючи від абітурієнта з’ясувати, у якому із чотирьох протранскрибованих слів порушено літературну вимову, укладачі тестів заплуталися самі і збивають з пантелику іспитованих. «Перелік правильних відповідей...» (с. 208) стверджує, що шуканим словом є «принісши», адже ненаголошений префіксальний [и] має наближатися у вимові до [е], а не навпаки (якраз наближення [е] до [и] відбиває поданий у завданні фонетичний запис). Однак транскрипція слова «боротьба» містить грубішу помилку — неодзвінчений, усупереч нормі, приголосний [т ?]. (Глухі приголосні, які передують дзвінким, безпосередньо контактуючи з ними, мають вимовлятися дзвінко.)

Отже, насправді варіантів правильної відповіді на це тестове завдання — два, хоч умовою передбачено один розв’язок...

Варіант 5, завдання 29. «Порушено літературну вимову слова... «дужка» — [дóшка]» (відповідь на с.209). Справді, дзвінкі приголосні української мови не повинні вимовлятися як їхні глухі відповідники, наприклад [ж] як [ш]. Виняток становлять: приголосний [г], який у декількох словах (вогко, легко, кігті, нігті, дігтяр) вимовляється як [х], і приголосний [з], коли він у функції префікса (з-) передує глухим кореневим свистячим (с,ц) або шиплячим (ч,ш) приголосним.

А що одне із слів-винятків — «вогко»/ [вîхко] потрапило до тестового завдання поряд із явною помилкою — «дужка»/ [дóшка], то таке завдання не можна визнати за коректне.

Некоректно пропонувати до вибору — з погляду критерію нормативності — те, що не є нормою (бо становить виняток із правила), з одного боку, і те, що суперечить нормі (є помилкою) — з другого. Тестові завдання мають спиратися на альтернативі «норма — порушення норми» або на виборі між нормою і винятком (що засвідчить знання або незнання тестованим нетипових розв’язків).

Амальгама норми, відступів від норми й винятків із правил може спантеличити не лише учнів, а й декого з учителів, зайнятих підготовкою абітурієнтів до тестування.

 

Орфографія

Варіант 2, текст (с. 29): «Ось він і настав, цей найвищий час — повернути народу (треба: народові) його історію, мову, культуру».

Ужитому в реченні поодинокому іменникові чоловічого роду другої від­міни у формі давального відмінка однини слід надавати довгого (національно-специфічного) закінчення (-ові, -еві або -єві), а не -у(-ю). Ще один приклад: «Толерантність — це те, що... сприяє переходу (треба: переходові) від культури війни до культури миру» (варіант 3, текст, с. 46).

Коли ж іменників чоловічого роду в реченні два або більше, удаємося до чергування варіативних закінчень давального відмінка, починаючи з довгого закінчення: «...[потрібно] сприяти суспільній злагоді, миру (треба: мирові), розвитку демократії» (варіант 3, завдання 42); «...В. П’янов поводився, як належить секретарю, тобто організаторові поїздки...» (треба: «...секретареві, тобто організатору поїздки») (варіант 9, текст, с.144).

Варіант 4, текст (с.62): «...Перспектива розвитку мовної ситуації в Україні передовсім залежить від суб’єктивного фактора (треба: фактору)...»

Неврахування зв’язку між типом смислових відношень і характером закінчень у багатозначних іменниках чоловічого роду другої відміни спричинило помилку й у тренувальному тексті варіанта 6 (с. 96—97): «Його [Довжен­ків] монтажний ряд вирізнявся багатобарвністю, ...яскравістю малюнка (треба: малюнку)...» Слово «малюнок» у формі родового відмінка однини повинно мати таке закінчення, яке відповідає контекстуально реалізованому значенню: малюнок, -нка (твір малярства, картина) — малюнок, -нку (спосіб зображення дійсності). Хіба не про погляд митця на світ ідеться в цитованому уривку?

Варіант 4 (літ.), завдання 9: етнографічно-достовірні (треба: етно­гра­фічно достовірні) деталі. На відміну від складних прикметників, дефісне оформлення яких засвідчує граматичну рівноправність компонентів базового словосполучення (наприклад: прикметник «етнографічно-побутовий» походить від «етнографічний і побутовий»), — сполука «прислівник + прикметник» не дає змоги трансформувати її в мовленнєву одиницю сурядного типу з єднальним сполучником «і» між компонентами. Саме через те, що сполуку «етнографічно достовірний» не можна інтерпретувати як похідну від «етнографічний і достовірний», вона становить поєднання прислівника з прикметником, а не складний прикметник дефісного написання.

Варіант 5 (літ.), завдання 25: Аполінер (треба: Аполлінер). Чинний правопис реалізує настанову зберігати подвоєні приголосні в оформлених великою літерою (тобто власних) назвах чужомовного походження, зокрема у прізвищах: Діккенс, Руссо, Кеннеді тощо.

Варіант 6, текст (с. 97): «[Довженко] шаленів від думки, що ми — народ упосліджений, не здатний (треба: нездатний) опам’ятатися, пригадати свою історію...» Навіть тоді, коли прикметник, щодо якого вжито частку не, обтяжено залежним словом (наприклад, інфінітивом — «опа­м’ятатися», «пригадати»), — навіть тоді прикметник має частку не за префікс. Вирішальним правописним чинником є можливість замінити розгляданий прикметник синонімом у ствердній (не пов’язаній з уживанням частки не) формі: нездатний, тобто безсилий.

Варіант 8, завдання 14: вагонноремонтний (треба: вагоноремонтний). Складний прикметник «вагоноремонтний», цілком логічно, походить від словосполучення ремонт вагонів (а не «вагонний ремонт»), тож підстав для подвоєння (-нн-) немає. Що ж до зміни послідовності компонентів складного слова проти порядку твірних основ у базовому словосполученні, то це річ звичайна. Порівняймо: застосовувати право — правозастосовний; плавити сталь — сталеплавильний; дробити камінь — каменедробильний; розважувати чай — чаєрозважувальний.

Варіант 8, текст (с. 128): Нестор-літописець (треба: Нестор Літописець). Не тільки прізвища, а й прізвиська пишуться з великої літери (див.: УП, с. 58).

Варіант 8, текст (с. 128–129): Андрій Первозванний (треба: Первозваний). Другий компонент (...званий) складного слова «первозваний» має дієприкметникове походження, що внеможливлює подвоєння (-нн-) у принципі: жодний український дієприкметник не має такого (суфіксального) подвоєння. Зрозуміло, що й уживання слова «первозваний» у функції власної назви не заперечує цієї орфограми.

Таблиця, с. 177: мірра (треба: мирра). Так зване «правило десятки» (уживання літери «і» після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н у словах іншомовного походження) має три корективи; зокрема, не «і», а «и» вживається після зазначених десятьох літер перед наступним приголосним (крім «й») у церковній лексиці. Тож назва ароматичної смоли — атрибута відправи пишеться через «и» (мирра) — так само, як і решта слів цієї тематичної групи (митрополит, єпископ, панахида тощо; слова «амінь», «клір» і деякі інші є винятками).

 

Лексикологія

З-поміж лексичних вад збірника привертають увагу численні випадки підміни понять, переданих паронімами, тобто близькозвучними словами, які різняться значенням і написанням.

Так, промову не «проголошено» (як стверджують у завданні 45 варіанта 1), а, звичайно ж, виголошено; Київ становив, серед іншого, осередок не «військового» (варіант 8, текст, с.128), а воєнного життя Русі; сполучники бувають не «повторювальними» (таблиця на с.185), а повторюваними.

Чи не найцікавіший випадок некоректного слововживання на ґрунті відношень паронімії трапився у завданні 25 варіанта 7.

Абітурієнтові запропоновано з’ясувати, чи є взаємозамінними слова «лікувальний» і «лікарський» у реченні: «У народній медицині мед має (які?) властивості». З огляду на «Перелік правильних від­повідей...», укладачі збір­ника заперечують таку взаємозаміну, тобто вбачають у словах «лікувальний» і «лікарський» виключно пароніми. Таж серед паронімів є чимало синонімів! Для того щоб завдання було сформульовано коректно, бракує наголосу у слові «лікарський», бо л³карський означає звичайно «належний лікареві, лікарям» (Словник української мови: В 11 томах. — Т.IV. — К., 1973. — С. 513; далі — СУМ), а лікàрський — «який має лікувальні властивості» (там само).

Тож зрозуміло, що «лі­кувальний» і «лікàрський», як слова-синоніми, однаковою мірою придатні для вислову про лікувальні/лікàрські властивості ме­ду. Інша річ — не можуть бути взаємозамінними слова-пароніми «лікувальний» і «л³карський».

Брак наголосу у слові «лікарський» перетворює тестове завдання на головоломку.

 

Фразеологія

Варіант 1, завдання 33/4: у свою шкіру не потовпиться (треба: у свою шкуру не потовпиться // Словник фразеологізмів української мови. — К.: Наукова думка, 2003. — С. 136). Непоодинокий (якщо зважити на мовну практику друкованих видань, і не лише навчальних) випадок нерозрізнення паронімів (шкіра // шкура) у складі зазначеного фразеологізму взайве підтвердив свою поширеність.

Варіант 3, завдання 33/2: докладати всіх зусиль для чого (треба: до чого). Та сама помилка — у тренувльному тексті варіанта 4: «...В наших силах послуговуватися українською мовою на вулицях міст, у громадських місцях, суспільному житті. Для цього (має бути: до цього) не треба докладати великих зусиль» (с. 63).

Зворот «докладати зусиль до чого» репрезентує численну групу дієслівно-іменникових сполук, у складі яких стосовний до предмета прийменник збігається формою з дієслівним префіксом: дослухатися до порад (до- і до); нахопитися на неприємності (на- і на); удатись у тугу (у- і у). Цей факт префіксально-прийменникової ідентичності полегшує запам’ятовування і правильне вживання таких сполук.

Варіант 6, завдання 33. Тест на виявлення відповідності між фразеологізмом і одним із поданих до вибору (гіпотетичних) значень цього звороту обернувся недотепним жартом, бо ж «правильні» відповіді (с.209) інакше як знущанням зі здорового глузду не назвеш. Ось вони, ці від­повіді: брати за горлянку означає... «вчепитися» (насправді — змушувати); п’ята колона — «зайва допомога» (нормативне тлумачення: люди, які вдаються до підривної діяльності всередині країни); мастити п’яти салом — «підлещуватися» (має бути: тікати).

Варіант 6, текст (с. 97): на догоду підлих кон’юнктур (нормативно: на догоду підлим кон’юнктурам). Стійкий зворот «на догоду кому-чому» потребує залежного слова у формі давального (а не родового) відмінка (див.: СУМ, II, 341).

 

Стилістика

Явна стилістична проблема збірника — засилля кальок: вони панують у тренувальних текстах і завданнях до цих текстів (як і в решті завдань), у «Короткому словнику літературознавчих термінів» (с. 200 — 206) і з-поміж прикладів — слів, словосполучень і речень.

Утворювані штучно, проте з дотриманням формальних ознак української ідентичності, ці (непитомі) засоби вислову мають кілька різновидів. Навіть серед кальок самого тільки (розгляданого нами) тестового збірника можна виокремити такі групи неприродних для української мови утворень:

1)         лексичні кальки: «ускладнюючий», с. 20 (треба: ускладнювальний); «недобросовісний», с. 28 (несумлінний); «необхід­ність», с. 47 (потреба); «ви­глядати», с. 145 (мати вигляд); «зйомка», с. 157 (фі­льмування, знімання); «прийом» [мистецький], с.201 (засіб);

2)         фразеологічні кальки: «установити від­повідність», с.72 (знайти відповідність); «так чи інакше», с. 97 (сяк чи так); «будь-якою ціною», с.113 (за всяку ціну); «у вигляді кого», с.128 (як хто; в образі кого); «в наші дні», с.129 (за наших днів);

3)         граматичні кальки: «як це не парадоксально», с. 62 (хоч як це парадоксально); «[приїхати] на машині», с.80 (приїхати машиною); «хворий Красою», с. 97 (хворий на Красу);

4)         семантичні кальки, наприклад уживання слова «борг» (с. 63) у зна­­ченні «обов’язок».

Кальки, звісно, зло, хоч би в чому це зло виявлялося. Проте геть неприпустимим є вживання кальок у тренувальних текстах, які в навчальному виданні повинні бути зразковими.

Збірник тестів хибує на досить поширену методичну помилку. Добираючи тренувальні тексти (зокрема, художні, публіцистичні), укладачі, вочевидь, не вважали за потрібне (або, радше, за можливе) редагувати ці тексти.

Авторські тексти, використовувані для контролю знань, на жаль, незрідка містять суперечливі написання, оказійну пунктуацію і просто мовні недоладності (з погляду сучасних норм). Пересічний мовець не мусить знати те, чим сушать собі голову фахівці. Тож пропоновані школярам (студентам) авторські тексти не тільки можуть, а й повинні як слід редагуватися! Інтереси піднесення рівня грамотності мов­ців важать набагато більше, ніж амбіції того чи того автора.

Незрозуміло, звідки ж у нібито відредагованих текстах стільки явних помилок: «більше того», с. 28 (що більше, ба більше); «приймати декларацію», с. 45 (ухвалювати декларацію); «невідкладне (треба: нагальне) завдання», с. 47; «пройшов (треба: минув) час», с. 62; «належним чином», с. 97 (належно, як належить); «саме в той час», с. 161 (якраз тоді) тощо.

Утім, стилістичне обличчя тестового збірника формують не лише кальки.

Варіант 3, текст (с. 46): «Усі люди... мають право відрізнятися один від одного (треба: «...одне від одного»).

Уживаючи зворотів «один одному», «одна од­ній», «одне одному» тощо, у складі яких повторюваний кількісний числівник набув характеру і функцій займенника, маємо враховувати родову належність відповідних предметів або статеву ідентифікацію згадуваних осіб. Коли обидві сторони певного процесу репрезентовано предметами того самого граматичного роду або особами тієї самої статі, тоді реалізується або «чоловічий» (один одному), або «жіночий» (одна одній) спосіб вислову. «Мішаний» («чоловічо-жіночий») випадок має свій еквівалент — «одне одному».

Тому що йдеться про права людини, формулювання «чоловічого» типу («...відрізнятися один від одного») відгонить гендерною дискримінацією.

Варіант 4, текст (с. 62): «...За відсутності (треба: через відсутність) природного приросту населення перспектива розвитку мовної ситуації в Україні передовсім залежить від дії суб’єктивного фактора [фактору. — А. В.]...»

Прийменник за вказує на гіпотетичну наявність чогось («за умови...», «за потреби...» — тобто коли є умова чи потреба) або на фактичну наявність когось («за мене»: «За мене, то вже в дворі жили ми спокійненько...»// Марко Вовчок, «Інститутка»). Тож зворот «за відсутності... приросту населення» змушує абітурієнта мислити категоріями «наявності відсутності». Цей семантичний нонсенс можна легко усунути, якщо вжити відповідний контекстові прийменник («через відсут­ність...»).

Варіант 4 (літ.), завдання 10: «самоаналіз власної душі». Своєрід­ність цього надмірного формулювання зумовлено тим, що семантично тотожними є, з одного боку, словотворчий компонент (са­мо...), а з другого — слово (власний). Позбутися значеннєвого дублювання можна було б, наприклад, відкинувши оте «само...» («аналіз власної душі»).

Варіант 9, текст (с. 145): «Відшуміли звичайні тривіальні тости...» Вада цього надлишкового (плеонастичного) вислову полягає в тому, що контекстуальні синоніми (звичайний — тривіальний) ужито як неоднорідні означення. Є аж три способи виправити цю помилку: залишити або той, або той епітет — чи поставити між ними кому, перетворивши неоднорідні означення на однорідні («Від­шуміли звичайні, тривіальні тости...»).

...Нехай не реагують на «критику знизу» поважні інстанції, — наш обов’язок попередити загал іспитованих про помилки в тестах (подавши нормативні розв’язання), а батьків теперішніх абітурієнтів — застерегти щодо неминучості тісних і дражливих контактів з апеляційними комісіями.

 

Анатолій Венцковський,
мовознавець