Червоний Ерос повертається!

Після довгого і цілком заслуженого періоду суспільної байдужості до того, що діється в середовищі українських комуністів, останній за часом пленум ЦК КПУ, здається, зламав цю тенденцію. Ще б пак! Від кормила партійної влади відлучили лідера кримських «червоних», котрого заслужено вважали якщо не першою, то аж ніяк і не другою особою в сучасній КПУ.

Як водиться у комуністів, говорили одне, в рішення записали друге, але думали всі про третє. А саме: чи має право компартійний лідер міняти стару дружину на молоду, освічену і політично підковану. Абсолютною біль­шістю голосів Пленум натякнув: має! Мовляв, живемо не в ті старі часи, коли за безневинний колежанський флірт комуніста могли вигнати не те що з партії, а й з роботи.

Ростемо ж ми, гей! — хочеться вигукнути нам, але історична істина гласить, що не ростемо, товариші комуністи, а повертаємося до витоків. Ленінських!

Як відомо, у колишнього присяжного повіреного В.І.Ульянова, крім офіційної подруги життя Н.К.Крупської (партійне псевдо — Риба), була ще й коханка з благородних. Достобіса пікантна Інеса Арманд. А у цієї Інеси була ще й найкраща подруга і, кажуть, не тільки по пар­тійній боротьбі. Олександра Коллонтай, теж із освічених і благородних. І от ці дві товаришки вважались у більшовицькій па­ртії не лише головними практиками, а й теоретиками статевого життя і сі­мейних відносин. Щоправда, тов. Арманд передчасно померла. Але тов. Коллонтай довела до логічного завершення ідею «ві­льного кохання». Нагадаємо сутність цієї ідейки: у комуністичному суспіль­стві, мовляв, «піти в койку» з ким захочеться і коли захочеться настільки ж просто и природно, як випити склянку води. А сім’я, подружня вірність, виховання дітей та моральні родинні цінності — це, щоб ви знали, «одна з форм узаконеної буржуазної проституції».

Тов. Ульянов-Ленін спо­чатку дивився на еротичні забави своїх подруг крізь пальці. Більше того, з його подачі було прийнято декрет, який не мав аналогів в історії сімейного права. Якщо жінка (незалежно, одружена, чи ні) не могла точно визначити, хто є фізіологічним батьком її новонародженої дитини, то вона могла довільно вказати на кількох осіб чоловічої статі, з якими підтримувала статеві стосунки. І радянський суд, не здригнувшись, приписував усім (!!!) ідіотам аліменти. Як співав набагато пізніше в одній із своїх кінокомедій незабутній Луї Де Фюнес, коли робиш «тра-ля-ля», думай про наслідки.

Точка зору більшовицького вождя на «вільне кохання» кардинально змінилася після того, як нарком охорони здоров’я тов. Семашко подав йому офіційну довідку про те, що: кількість венеричних захворювань серед молоді підійшла до межі, за якою починається фізичне виродження популяції. Кількість абортів втричі перевищила кількість народжування. Кількість безпритульних та підкинутих у дитбудинки дітей зростає у геометричній прогресії.

Реакція Ульянова-Леніна була красномовною: «Від цієї теорії «склянки води» наша молодь просто таки сказилася!»

З найвищих трибун і кабінетів пролунав заклик: розпусті — бій! З червоним Еросом боролися воістину комуняківськими методами. Влітку 1924-го року газета «Красная Звезда» процитувала постанову партзборів одного з кавалерійських полків Червоної Армії: «Заслухавши доповідь про комуністичну етику і класову моральність, постановляємо: вважати необхідним для кожного комуніста одружуватися виключно на комуністках. Всі інші статеві зв’язки вважати неетичними… всім членам парторганізації полку утриматися протягом двох років від статевих зносин (???), аби не на словах, а на ділі подати приклад безпартійним масам».

Як сказав би легендарний поручик Ржевський, вхопившись за голову: «До чого докотилась кавалерія!»

В.Н.