Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
Невідома «Зірка»Щонайменше 2-3 рази на рік українські телеканали транслюють фільм російського режисера Миколи Лебедєва «Зірка», відзнятий у 2002-му році за однойменною повістю класика радянської літератури Еммануїла Казакевича. Художні достоїнства цього фільму безсумнівні, але це не тема нашої рубрики. Не менший інтерес являють історичні реалії книги і телефільму. Тим більше, що Казакевич для України фігура не чужа. Народився і вчився у Кременчуці, вищу освіту здобув у Харкові. Потім раптом став головою колгоспу в щойно створеній Єврейській Автономній Області на Далекому Сході. Але не надовго. Почав друкуватись у газеті «Біробіджанська зірка» (запам’ятайте назву), а згодом зайнявся літературою професійно. У 1941-му році Казакевич — короткозорий «білобілетник», який на додачу ще й заїкався, йде добровільно на фронт і проходить шлях від рядового — перекладача полкової розвідки — до підполковника, заступника начальника розвідки Армії. Свій фронтовий досвід переливає у кілька книг, найвідоміша з яких — «Зірка» (1947-й рік). Одного з героїв повісті — підполковника Полякова, короткозорого інтелігента, журналіста за фахом Казакевич відверто змалював із себе. Вважалося, що сюжет «Зірки» — контрудар танкової дивізії СС «Вікінг» в липні 1944-го року по тилам Радянської армії в районі Біловезької пущі — повністю відповідає історичним реаліям. Але відомий російський історик Борис Соколов з допомогою ВІДКРИТИХ ще за радянських часів документів встановив, що в реальності все було з точністю до навпаки. Розвідка 65-ї армії, де мав честь служити підполковник Казакевич, відверто проґавила концентрацію цієї елітної частини Вермахту на правому фланзі. Кілька слів про саму дивізію. Вона складалася не тільки з ідейних нацистів, а й з «расово чистих соратників» з багатьох країн Європи. І навіть… із США! Бойовий шлях «Вікінга» у 1941—42-му пройшов через усю Україну — від Тернополя до Луганська. В 1942-му дивізія прорвала фронт, відкривши шлях армії Паулюса, а сама повернула на Кавказ. У 1943-му розгромила 5-у гвардійську танкову армію під Прохорівкою. В 1944-му прорвала кільце облоги під Корсунь-Шевченківським і забезпечила вихід з оточення значній частині угрупування. В дивізії була чи не найбільша серед гітлерівських частин кількість кавалерів Лицарського Хреста. Так от — насправді цю «дровиняку у власному оці» ганебно проґавили розвідники Казакевича влітку 1944-го року. «Вікінг» завдав потужного удару по флангу 65-ї армії генерала Батова, два оточених гітлерівських угрупування об’єднались, прорвали фронт і відійшли, зберігши значну частину техніки, живої сили, а головне — свої штаби. Саме цю конфузію чесно описав у своїх мемуарах генерал Батов. Дісталось у спогадах і армійським розвідникам. Тож повість відставного підполковника про неіснуючу насправді групу хороброго лейтенанта Травкіна, котра мало не голіруч править роги есесівській дивізії, є виключно одним із численних міфів тодішньої радянської ідеології. Хоча слід визнати — талановитим міфом. Варто зазначити, що і сам Казакевич намагався вирватися за рамки нав’язаного йому образу «ліричного літописця війни». Його наступні книги, зокрема повість «Двоє в степу» були піддані жорстокій критиці офіційної цензури як такі, що, начебто, принижують світлий подвиг і т.д. — і були спотворені редакторами або взагалі не побачили світу. Помер Казакевич, не доживши до 50 років.
В.Н. |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |