Батьки й сини

В курсі української літератури радянської школи обов’язковою для вивчення була поема Миколи Бажана «Батьки й сини». В епіграфі зазначалося, що її сюжет узятий з життя сім’ї луганських пролетарів Цупових. Сам батько й п’ятеро його синів билися за владу рад під червоним прапором. Старший Цупов і троє братів загинули.

Один із мікрорайонів сучасного Луганська і досі називають Цуповка, а на пам’ятнику героям громадянської війни ще можна розібрати прізвища батька і його трьох хлопчиків.

Але Микола Бажан не був тупим совєцьким борзописцем. Він недаремно вважався інтелектуалом та ерудитом європейського ґатунку. Тому і зміг, обійшовши цензуру, прозоро натякнути в чотирьох рядках, якою вона була, та правда:

«Як батько і брати, в бою поліг Микола,

На банду рушивши в загоні ВЧК.

Наган стискаючи, рука його схолола,

Та зброї звичної не кинула рука».

Про те, з кого складалась ота «банда» — трохи далі. Замисліться над іншим: чекіст Микола загинув «як батько і брати» у бою з так званою бандою, а не, скажімо, на полюванні.

Тобто — на війні зі своїми!

Суттєва подробиця, зафіксована поетом: для Миколи Цупова наган був звичною зброєю. Але достеменно відомо, що бойові якості цього револьвера дозволяли ефективно використовувати його лише в одному специфічному випадку — для розстрілів!

У минулому коментарі ми писали про братів Пархоменків — з тієї ж Луганщини, що й брати Цупови. Старший Олександр був начдивом у червоних, а молодший командував полком у армії батька Махна. І лише чудом вони не зійшлись у прямому бою. А таке бувало — і то часто-густо, на тій же Луганщині.

Разючий приклад віднайдений нами на сайтах луганських краєзнавців: у ту ж громадянську в боях за Луганськ відзначилася білогвардійська корніловська дивізія, яка розгромила і викинула аж під Царицин червоні загони Ворошилова і Пархоменка. Два полки дивізії складались із колишніх офіцерів царської армії, а третій був повністю укомплектований луганськими шахтарями і робітниками! Вони мали своїх виборних командирів і ходили в бій під червоним прапором з гаслом: «За радянську владу без комуністів!»

Один із найближчих соратників Гетьмана Скоропадського генерал Горват після падіння Гетьманату перебрався в Сибір до Колчака і певний час був у нього начальником штабу. На заклик Горвата проти більшовицької диктатури виступило чимало українців-переселенців.

І знову про братів: одним із визнаних кумирів радянської педагогіки вважався Антон Макаренко. Не будемо аналізувати його педагогічну чи літературну творчість. Вкажемо на інший факт: його молодший брат був офіцером «Добровільної армії Півдня Росії» і воював у тих же краях, що й брати Цупови та брати Пархоменки. В еміграції Макаренко-молодший активно сприяв поширенню певних новацій свого талановитого брата. Йшлося передусім про організацію і методику праці неповнолітніх на особливо відповідальному складному виробництві. Вихованці Макаренка у Харківській колонії імені Дзержинського робили фотоапарати і приціли для бомбардувальників. Вихованці японських та південнокорейських послідовників Антона Семеновича монтували вже ракетне і космічне обладнання.

Воістину немає страшнішої війни, ніж громадянська, де батьки й сини вбивають один одного, а перемогу святкує хтось зі сторони.

В.Н.