Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
|
||
А Гоголь все вірно написавПісля українського прокату фільму Бортка «Тарас Бульба» хіба що лінивий не помітив на екрані ідеологічні нашарування зовсім не властиві перу Миколи Васильовича і привнесені у цю тему новітніми «мулярами» великої Росії. Насправді Гоголь географічно розташував «русскую землю» не там, де бачить її зарозумілий режисер... Насамперед звернімо увагу на мову Гоголя. Є мова літературного твору чи писаного документа. А є мова мислення автора цього твору. Автор мислить мовним середовищем свого народу, а лексики іншомовної, як у Гоголя, не вистачає. Так наприклад, філологи встановили, що Євангеліє від Іоана — праця людини, яка якщо не писала, то все-таки думала на арамейській мові. Місцями воно просто здається перекладом з цієї мови. Те саме стосується Гоголя. Його твори, особливо ранні, не тільки включають рясні українізми, а місцями просто є перекладами з українського мислення, в смислі словотвору і побудови речень. Тому переклад «Тараса Бульби» на україномовний текст, наприклад переклад А. Хуторяна, багато в чому знімає наші незрозумілості, і ми побачимо, що козаки в україномовному тексті кажуть: Хай вічно квітне православна Руська земля. Що це за Руська земля? Це наша Україна. М. Гоголь описує в «Тарасі Бульбі» часи Запорожжя до Хмельниччини, період початку перших великих козацьких повстань. Повстань, які були репетиціями до визвольної війни 1648—1657 р. Це період, в який закладалися передумови до створення козацької нації. З кого створення — з русинів, з руських людей, як власне і називали себе православні жителі України в 10—17 столітті, а на Закарпатті і до 20 століття включно . Погляньте на Львів 16 століття, це тодішній центр воєводства Руського . Погляньте на сучасну карту: знаки старої самоназви українців 10-20 віків міцно вкарбовані в нашу топоніміку. Ми бачимо на Буковині село Руське, зразу на Румунському кордоні. Глянемо на Львівщину -село Рава-Руська, поблизу польської мовної території. Поглянемо на Закарпаття: українські села на Карпатах, на території Словаччини: Руськівці, Руська -Волова, Руський Грабовець, Руський Розток, і досі на місцевий лад назва руський вживається до українського населення словаками. Далі, вже в Україні, на кордоні з угорським мовним масивом село Руська Долина, і так далі. А коли ми піднімемо документи часів Хмельниччини, то матимемо пряму мову гетьмана Богдана за що велась визвольна війна: «виб’ю з неволі лядської увесь народ руський, поможет мі тому вся чернь по Люблін і по Краков...» Так от за який руський народ гинуть козаки в повісті Тарас Бульба — не за велику Росію, і не погрішив Гоголь — правду написав. (тільки одну букву із слова русский треба забрати, що і дає український переклад). Назва ж — українець оформилась остаточно у 19 ст. в умовах перебування народу в межах Російської імперії, де назва руський також була і самоназвою жителів власне Московської держави. Тому народжена боями козацька нація мала визначитись із новою самоназвою, яка чітко визначала б походження, відзначала руських — українців від руських — росіян. Спочатку в перший ряд вийшло слово «козак». Назва козак як самоназва була в Україні недовго не більш як півтора століття. Але це теж фіксує наша топоніміка. Поглянемо на російське — український кордон, межі Слобожанщини, де самоуправні козацькі полки сусідили з російською мовною територією. Сумщина, село Козаче на самому кордоні, а далі вже на російській території село Козача Локня. Перше село фіксує межі Гетьманщини, друге межі колишнього Охтирського слобідського полку. На Харківщині села Гуріїв Козачок і Козача Лопань, обидва чітко на кордоні і біля Харкова села Руская Лозова і Руські Тишки — це вже руський в значенні російський, так називали росіяни свої села, щоб відзначати їх від козацьких українських, ідемо далі — Вороніжчина, аж на лівобережжі Дону села Русская Буйловка і Русская Журавка чітко показують російсько-український мовний кордон, то була територія Острогозького слобідського полку. Але слово козак не стало новим етнонімом для українців. Воно не охоплювало землі, які були поза межами козацького устрою, під Польщею і Австрією, а із скасуванням козацького устрою в Російській імперії воно втратило потенціал і на колишній Гетьманщині і Слобожанщині, із забороною козацького устрою на Україні назва «козак» уже не могла продовжувати бути етнонімом і тоді на передній план вийшло слово українець, яке і прийшло на заміну самоназві руський і потенціальній самоназві козак. До піднесення територіального терміну українець до рівня самоназви нації найбільше рук доклали наші поети і письменники. В першу чергу слід назвати Тараса Шевченка, потім Івана Франка, завдяки відчуття ним, наряду з іншими галичанами, цілісності і єдності козацької України і Галичини, назва український витісняє в Галичині назву руський, утворюючи на поч. 20 ст. єдине поле етнічної самоідентифікації українського народу.
Микола Руленко, |
||
© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено. Передрук матеріалів тільки за згодою редакції. З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com |