Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

«Приїзди до нас на БАМ…»

Старше покоління наших читачів, напевне, ще пам’ятає продовження цієї соромітницької частівки періоду пізнього брежнєвізму. Байкало-Амурська магістраль, скорочено БАМ, була останньою масштабною будівельно-ідеологічною авантюрою стрімко маразміючого «розвиненого соціалізму». Народ це розумів і тішився на всі кутні, хоча кримінальна відповідальність за політичні анекдоти тоді була реальністю. На відміну від кремлівських планів освоєння забайкальських просторів.

З-поміж найчастіше цитованих анекдотів був і такий:

— Мене сьогодні послали на три літери.

        На БАМ?

        Ні, по «старій» трасі.

На жаль, і досі мало хто знає про історичний підтекст цього жарту, бо рейки БАМу

і справді тягли по старій трасі — без лапок. І в 30-х роках минулого століття ця абревіатура примушувала здригатися від страху сотні і сотні тисяч людей.

Сучасний російський історик Микола Сисоєв у своєму цікавому дослідженні «Таємний розшук Росії», виданому, як водиться, невеликим накладом кілька років тому в Москві, наводить приголомшуючі документи щодо історії того, довоєнного БАМу.

Отже, згідно з постановою Раднаркому СРСР від 11.07.1929 розпочалося створення потужної мережі «виправно-трудових» таборів ОДПУ. Серед них фігурував, поки що на папері, і БАМЛАГ. Оскільки тов. Сталін мудро вказав чекістам, що все вирішують кадри, то 25.04.1930 вийшов наказ по ОДПУ за підписом Генріха Ягоди «Про запис добровольців з чекістських кадрів на керівну роботу до новостворюваних таборів». Після кількох абзаців звичної ідеологічної тріскотні щодо ентузіазму і енергії чекістів до всякої нової справи, добровольцям обіцялись нечувані за тих часів пільги: 50-відсоткова надбавка до зарплати, яка у чекістів і так була чималенькою, двомісячна відпустка плюс оздоровчі до відпускних у розмірі місячного окладу, а після трьох років звитяжної роботи — повернення «на материк» із вільним вибором місця служби, тримісячною відпусткою плюс оздоровчі у розмірі трьох окладів.

Цікава подробиця: наказ передбачав БЕЗПЛАТНЕ забезпечення добровольців дефіцитними товарами «культурно-побутового характеру». Та попри такі райські умови з ентузіазмом щось не складалося. Бо 19.01.1933 той же Генріх Ягода продублював вищезгаданий наказ, мало не дослівно, вже конкретно щодо «вербовки добровольців до БАМЛАГу ОДПУ». Припікало! Бо потрібний контингент ентузіастів належало сформувати протягом одного місяця.

Проте, не подіяли ані гроші, ані пільги. Тож довелося вдатися до звичної радянської системи добровільно-примусових призначень. Але й тут найшла коса на камінь. У наказі наркома НКВС Ягоди від 26.02.1935 повідомляється, що тринадцять відповідальних працівників Ленінградського управління НКВС відправлені на 3 роки на БАМ… в арештантському вагоні як ув’язнені за відмову поїхати туди згідно з призначенням.

І вже абсолютною сенсацією для всього карального відомства став наказ керівництва НКВС СРСР від 13.08.1938 «Про віддачу до суду керівних працівників БАМЛАГу НКВС». У преамбулі без усякої ідеологічної дурні повідомляється, що «останнім часом втечі в’язнів із БАМЛАГу набули масового характеру». Переважну частину втікачів складають засуджені за контрреволюційну діяльність. Більше половини з них затримати не вдалося. Причина: повна моральна деградація табірного начальства і стрільців охорони, безперервна чорна пиятика, факти змови між втікачами та охороною і т.п.

Начальника БАМЛАГу Савицького та його заступника Стомаченка розстріляли. Проте і це не допомогло. Наприкінці 1941-го року БАМЛАГ розформували, будівництво магістралі припинили. За висловом одного з сучасників, кожна шпала старого БАМу коштувала життя одного в’язня.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com