Треба подолати цю «мафію», поки не пізно

Україна чи не єдина держава в світі, де дозволено промисловий (квотний) вилов риби на вну­трішніх водоймах. Для чого це робиться в Україні?

Бо чиновники успішно заробляють на квотах через хабарі. Заробляють рибалки-промисловики, які показують документально лише 10% від реальної кількості впійманої риби, заробляють територіальні відділи рибінспекції, які обкладають своїм «податком» цих користувачів, заробляє оперативна держрибоохорона яка контролює увесь процес: територіальні відділи та рибалок. Що ж отримує пересічний громадянин України? Ри­бу? Охорону рибних запасів? Порядок на воді? Отримує він на базарі рибу за ціною, яка складається з: хабаря на рибін­спекцію, хабаря на оперативну рибінспекцію, хабаря керівництву. У цьому ланцюжку ніде не видно інтересів держави та народу України.

Весь цей бізнес доволі успішно контролюється, по вертикалі, за кожним рибінспектором, закріплена ділянка водойми, на якій йому дозволяється, практично офіційно, давати дозвіл на браконьєрський лов риби браконьєрським бригадам. Залежно від нахабства інспектора, він має від двох до двадцяти таких бригад, і до п’ятдесяти відсотків отримує від них грошима, бензином, рибою.

В кожній області працює приблизно до 100 інспекторів, і мало хто з них працює не за усталеною злочинною схемою. От і доводиться брати під крило браконьєрів які в період нересту та восени відпрацюють сповна всі затрати.

По всій Україні 30% риби виловлюється саме під час нерестової заборони, влітку набагато злочинний промисел йде на спад, а восени знову починаєть браконьєрська вакханалія, але в державний бюджет гроші як не потрапляли, так і не потрапляють. В масштабах України один браконь’єр щоденно виловлює в середньому 75 кг риби (занижено, звичайно!). На одного рибінспектора припадає приблизно 4 бра­конь’є­ра. Якщо помножити на кіль­кість областей, то виходить дуже непогана кількість — 810 000 кг риби щоденно! Насправді, це приблизно в два рази більша кількість виловленої риби нвж на папері, бо, виловивши 100 кг риби, на приймальному пункті записують лише 20—30%, бо квота мала, і, якщо казати відверто, вона дуже швидко скінчиться. Така бухгалтерія приводить до швидкого вичерпування риби з водойм.

В період нересту нормального відновлення ри­бних запасів вже давно не відбувається. На паперах проводиться і запліднення, але тільки відсотків 30 потрапляє у річки і моря. Браконь’єри і їх очільники просто крадуть у природи і нас з вами рибу, не відтворюючи її запасів. Якщо Ви думаєте що все вище викладене є вигадкою дивака, то ви глибоко помиляєтесь. В цей час я все ще працюю старшим державним інспектором рибохорони Дні­пров­ського каскаду, і все це знаю не з чужого голосу, а відчув на власному досвіді. Мої звернення, та пропозиції до керівництва ін­спекції ігнорувалися, потім бойкотувалася моя робота: спочатку перестали видавати бензин, але я продовжував працювати, використовуючи власні запаси палива, потім — не давали службового транспорту, але я використовував свій власний автомобіль і катер, потім — перестали видавати посвідчення на відрядження, і врешті-решт — припинили видачу план-наказів, протоколів про адміністративне правопорушення. Тоді, у випадку затримання браконь’єрів, я був змушений викликати на місце злочину працівників правоохоронних органів, які складали свої протоколи, порушували кримінальні справи і отримували заохочення свого керівництва. Під час затримання браконьєрів я досить часто отримував дзвінки від свого керівництва, мене просили не складати протоко­лів, а потім почали вимагати тижневих, місячних, квартальних, та узагальнених звітів про виконану роботу, а на моє питання — як мені бути з тими браконьєрами, яких я відпустив за дзвінком керівництва — почув несподівану відповідь: «Тобі примарилось». Глибоко впевнений що невдовзі я буду звільнений з рибінспекції, як не за власним бажанням, так за якійсь вигаданий, чи спровокований моїми недругами «вчинок». За часу моєї роботи рибінспектором матеріалів щодо зловживання мого начальства накопичилось достатньо. Ситуація яка зараз склалась в Україні ставить під загрозу існування рибного поголів’я. Якщо ми не повстанемо, то наші діти в недалекому майбутньому уже не знатимуть, що то за риба така лящ чи щука.

 Сергій Шрамов,
старший рибінспектор Дніпровського каскаду