Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Полювання на український націоналізм

Ніхто б не подумав, що в Україні й досі буде модним полювання на український буржуазний націоналізм. Висловлювання вітренківців і особливо Петра Симоненка до уваги не беруться як звичайні партійні заклинання — знак комуноприналежності. Найпослідовнішим, науково-підкованим борцем проти українського націоналізму чомусь вважається відомий нардеп, академік Дмитро Табачник. А яка послідовність у вишукуванні найменших проявів українського націоналізму! В цьому можна пересвідчитись, прочитавши його останнє інтерв’ю одному з інтернет-видань.

Проте жодні одкровення журналістам не можуть зрівнятись з нардепівським шедевром. В цьому сенсі стаття «Украина перед рассветом» в інтернет-виданні «Версії» є своєрідним відкриттям жанру — романтичного політтрилера.

Стаття вражає яскравою і доволі некультурною риторикою на адресу чинного президента, але згодом можна дістатися до опису сокровенних мрій нардепа. Це романтична мрія про особливий «Український світанок», де остаточно не буде українських націоналістів. В сутінках біля ледь освітленого кабінетного стола авторові ввижається: «сам Ющенко кажется повелителем нечистого Вием или ведьмой, пытающейся запугать народ полетами в гробу исторических мифов и призывами с того света шухевичей, бандер и прочих упырей». Нервово виблискують скельця окулярів академіка, рука посмикує сивіючу лопатисту борідку, вгору піднято якийсь палець, а затим паралізуючі холодом слова: «Близится крик петуха, что прозвучит над Украиной после президентских выборов, и с ним близится предрассветное поспешное бегство своры вампиров, с 2005 года пьющих кровь из народа!» Ну хіба не талановито як для політичного трилера?

Можна б іще розважатись шедевральним гумором нардепа-академіка, але це не більше як моторошний літературний вступ до серйозної політичної програми: «Україна перед світанком»:

1. Перехід України до федеративно-земельного устрою. Тому, що збереження унітарності загрожує «огаличенням»(тобто українізацією) Великій Україні. Мотивується ще й тим, що Велика Україна вже не буде «утримувати депресивний Захід».

2. Запровадження державного статусу російської мови як права «російського народу — одного з державотворчих в Україні»

3. Відмова від державної політики етнічної уніфікації і від гасла «титульна нація».

4. Відмова від державного втручання в конфесійне питання і від гасла «Єдина національна церква»

5. Державні гарантії проти проведення фашизації, пропаганди фашизму і культитвування націоналізму.

6. Державні гарантії нейтралітету України.

7. Заключна теза в суто в ленінському стилі: «Без реализации перечисленных пунктов победа над агрессивным национализмом будет неполной и, в итоге, уйдет в песок». І тут же дає дуже цінні поради для гарантованої перемоги: «нельзя бороться, не затрагивая главного, человеконенависнической идеолологии Ющенко и его клики, терпеть в составе правительства или называть коллегами одиозные фигуры вроде Васюныка, Вакарчука, Вовкуна, Сагана».

На мій погляд, важко назвати цих людей націоналіствами — звичайні українці і до жодних націоналістичних організацій напевно не належать. Хоча за особливою радянською логікою українці завжди є прихованими націоналістами. Отже, вся шестипунктова програма боротьби з ющенківським спадком після президентських виборів швидше за все зводиться до етнічних зачисток українців-націоналістів при владі, яких там не густо. Тому розлогі розмірковування академіка Табачника про фашизм в Україні можна розуміти по-всякому, очевидно він має бути дуже схожим на подобу «кровожерного» українського націоналізму.

Отже, програма нещадного викорінення українського націоналізму стартувала задовго до президентських виборів. Українці, будьте обачними, толерантними і політкоректними! Бо, можливо, хтось ненароком побачить вас в образі фашиста-націоналіста за незгоду з одним з шести пунктів антинаціоналістичної програми чи за елементарне бажання почути у відповідь українську мову. За перевіреною радянською комуністичною технологією програму знищення україн­ського націоналізму будуть реалізовувати, звісно ж, руками толерантних українців та їхніми голосами на виборах. Будь-який історик чи соціолог, не академік, підтвердить соціальну інерцію страху бути звинуваченим в українському націоналізмі на тлі комуністичного ідеологічного кліше про «дружбу народів».

Тому в Дмитра Табачника, напевно, є підстави для романтичної кінцівки власного політтрилера, яку подаю в перекладі державною мовою: «Скоро світанок. І треба зустріти перші промені пробудженого сонця, знаючи, в якому керунку прямувати…» «Вірною дорогою ідете, товариші!»- сказав би вождь світового пролетаріату. А ми й не здогадувались, що для декого боротьба з українським націоналізмом — це вічна революційна романтика, захоплююче полювання в Україні на недобиті рецидиви українського буржуазного націоналізму. В азарті можна забути про факт проголошення незалежності і початок ХХІ століття, але голос обачності пробуджує до тями — не варто видражнювати і виманювати на себе український націоналізм, від гріха подалі… Тому навіть найсміливіші і захищені недоторканністю давні ідеологи і практики винищування націоналізму зараз роблять це в тиші кабінету, піонерським скрипучим пером із зірочкою, щораз здригаючись від придуманого жаху і відчуваючи захребетний холодок від одного слова — «націоналізм». Поки свіжі ще картини нічного марева комуністичної ери, вони тремтячою рукою пишуть свого політтрилера, наївно сподіваючись залякати звичайних українців їхнім же націоналізмом. Краще б писали про світанок над Україною!

 

Володимир Франківець

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com