Тут живуть із задоволенням

Коли дружина запропонувала з’їздити на тиждень у Франкфурт до її двоюрідної сестри, я довго не пручався: хотілося побачити пересічну Німеччину, без курортів Баден-Бадена, середньовічних руїн і туристичного гламуру. Нам пропонували пожити у родині службовця однієї великої фірми-виробника солодощів, і поглянути на країну очима її мешканця.

Здобуття шенгенської візи не забрало у нас надто сил і часу (було запрошення від родичів, грунтовна підготовка документів на підтвердження родинних зв’язків). У консульстві ФРН особливо не присікувалися, досить швидко дали дозвіл (позитивна відповідь можлива якщо все оформлено правильно і чітко — німці це люблять) і ось ми вже в автобусі Київ-Штутгарт прямуємо до кордону з Польщею. Нажахані розповідями про багатогодинне стояння у чергах на кордоні, віддаємо себе на плин долі. Українська митниця довго не затримує, і за годину до автобуса заходить поль­ський прикордонник — перевірка паспортів, далі головне — митниця ПНР. Поляки явно не збиралися встановлювати рекорди пропускної здатності кордону. «Шмонали» зі смаком власних туристів, що поверталися «з кре­сів». Нам наказали вивантажити речі і після поверхового огляду завантажити знову у багажник автобуса. Усього 20 хвилин, але чекали ми цієї процедури — 5 годин! Правда, могло бути і гірше, якби автобус від­правили б у спеціальний бокс на більш ретельне дослідження. При перетині умовного кордону Польщі з Німеччиною автобус зупинили для паспортного контролю ні­ме­цькі полі­цейські.

Перше враження від Німеччини — це дороги. Автобани пронизують країну, як живильні артерії. У три-чотири ряди у кожному напрямку! Ідеальне покриття. Обмеження швидкості — 130 км. З’їзди з автобанів облаштовані так, що немає потреби пригальмовувати і озиратися на перехрестях — вони відсутні! Розв’язки облаштовані під або над основною трасою. Місце проведення ремонтних робіт заздалегідь позначається такими яскравими світловими сигналами, що не побачити їх неможливо. Зупинка для перепочинку теж передбачена — через кожні 30 км є спецільні «кишені» для авто, де можна відпочити. Тут — абсолютна чистота, зелені газони, столики і лавки, досить пристойні туалети. На шляху дуже багато інформаційних дорожних знаків — тому в Німеччині не заблудишся. А якщо це сталося, часті зручні розвороти допоможуть відновити правильний шлях. Тут панує культ дорогобудівництва. Усюди триває вдосконалення і без того ідеальної дорожної мережі, особливо це стосується Східної Німеччини (німці навіть платять спеціальний податок на розвиток Сходу країни). Дороги мають ідеальне покриття, аж до маленьких ферм, а якщо і трапляються латки, то вони відрізнятимуться лише кольором. Уздовж трас стоять (інколи прозорі, інколи вкриті зеленню) шумозахисні панелі. Німці люблять подорожувати сім’ями, люблять пікніки на природі, активний відпочинок за містом. Саме через ці особливості менталітету вони люблять дороги.

У Франкфурті надзвичайно розвинений громадський транспорт. На роботу люди дістаються різними його видами: хто електричками (S-бан), хто метро (U-бан), хто трамваями. Залізниці пронизують місто на різних рівнях, перетинаються, тому швидко можна перейти з метро на електричку і навпаки. Автомати продають один квиток (тагескарта) на всі види транспорту. За 5 євро ви зможете добу їздити міс­том. Якщо подорожуєте групою до 5 осіб, це коштуватиме дешевше — 14 євро. Існує диференціація і щодо відстані. В метро, електричках немає ніяких турникетів, а діє лише контроль на лінії. Контролери — рід­кісне явище. Попри це, всі справно платять, бо штраф великий (40 євро), про що попереджають спеціальні повідомлення. У метро — ніякої реклами, станції просторіші за наші, але оздобою все ж поступаються київському граніту і мармуру. Ніякої товчії ні разу не спостерігав. Можливо, таке буває у часи пік, але штовхачів тут точно немає. Вагони, зазвичай, напівпорожні як в метро, так і в електричках. Оздоба вагонів вражає новизною. У Франкфурті немає заторів, навіть «тягнучок» я не бачив. Взагалі у центрі дуже мало машин. Попервах дивує від­сутність маршруток, як виду транспорту. Зрідка по лінії трамваю курсують великі рейсові автобуси. Якщо вам заманеться їздити власним автомобілем, то будь-ласка, але виникнуть проблеми з паркуванням. Воно тут дороге — у центрі міста година простою обійдеться вам у 2 євро (20 грн). Спеціальні контролери стежать, щоб ви не паркувалися у несанкціонованому місці і швидко виписують досить великі штрафи (ось вона, німецька каральна система в дії!). Проте на окраїнах є чимало великих підземних паркингів, де можна залишати машину на добу за 5 євро. Мешканці Франкфурта лише інколи їздять на роботу на автівках. Багато новеньких «бумерів», «мер­сів» тижнями припадають пилом під будинками (для мешканців даного району паркування безкоштовне), чекаючи на вік-енд. Німці люблять хизуватися один перед одним новими автівками. Віддають перевагу, зазвичай, відомим німецьким маркам. «Універсал» — особливо популярна форма кузова — (тільки уявіть собі силу-силенну BMW з фургонами: який дивний смак!). Машини часто купують у кредит (відсоток мізерний). Багато точок, де продають бувші у використанні автівки — я подивувався «старенькому» BMW, що наїздив без жодної подряпини аж 20000 і тепер стоїть за третину ціни на торговому майданчику. Бензин у Німеччині не дуже дорогий відносно середньої зарплати (2000-2500 євро) — 1,3 євро за літр. Дизпаливо дешевше за 1 євро. Але німці заощаджують — через інтернет шукають компаньйонів на дальні поїздки: скидатися хто скільки зможе на бензин — звичне явище.

Як живуть наші родичі? Оренда просторої 4-кімнатної квартири включно з комунальними послугами обходиться їм майже в 1000 євро (при зарплаті у 4000 євро). Це досить дорого за місцевими розцінками. 1м³ гарячої води коштує 16 євро, холодної — 6 євро. Воду ретельно заощаджуть, світло — теж. Взимку немає ніякого дискомфорту з обігрівом — радіатори регулюються господарями, а не жеком. Газу в будинках немає, лише електронагрівальні прилади. Є будинки з газовим опалення, але їх дуже мало. Основний споживач газу в Німеччині — промисло­вість. До речі тут мало хто має власне житло, вартість якого перевищує 100-200 тис. євро. Квартири, в основному, винаймають через маклерів, можна на багато років уперед. Для бідніших прошарків населення є т.зв. соціальне житло — багатоповерхівки понад Майном. Вони збудовані спеціально для мігрантів з Азії, Африки, і нагадують наші елітні партноменклатурні будинки 1970-х років. Найбіднішим держава доплачує за винайм житла. Соці­альна допомога для тимчасово непрацюючих складає 900 євро на місяць (9000 грн). Цього вистачає на неголодне існування. Але знайти роботу прагнуть усі, бо вона надає статус. Наша привітна господарка Таня не працює (контракт чоловіка забороняє це робити), але старанно вчить мову, готуючись до можливості отримати роботу. Три роки легального проживання в Німеччині надають право отримання ПМП, а ще через 4 роки — ви можете подати документи на отримання громадянства ФРН. Щодо рівня життя, то німці живуть краще за нас за всіма показниками і це відчувається. І це попри те, що вони сплачують великі податки, які подекуди сягають і 45 відсотків від зарплати. Але держава і багато доплачує за соціальними програмами. Зокрема на дошкільня наші знайомі отримують 100 євро на місяць, що повністю компенсує витрати на садочок. Крім того за наявності неповнолітніх дітей вам автоматично знизять податок (на 10 від­сотків). При вагітності жінки її чоловік має право на додаткову 30-денну оплачувану відпустку. Щомісячна відпустка для всіх працівників — 30 робочих днів! Ціни на продукти майже такі самі як в Києві. Деякі екзотичні фрукти (банани, ананаси, ківі), ковбасні вироби, сири, вина навіть дешевші. А от горілка, відомі сорти пива, хліб — дорожчі ніж у нас. Є, правда, «дешеве пиво для народу» по 90 центів. Сигарети — від 8 євро за пачку (у десять разів дорожчі ніж у нас). З курінням в громадських місцях, на роботі тут всечасно боряться: тому і курців менше ніж в Україні.

Тут не прийнято розкошувати у їжі, німці харчуються раціонально. Шукають магазини подешевше, усілякі розпродажі, закуповують продукти на суботніх ярмарках (селяни везуть харчі власного виробництва у міста). Дещо про зарплати. Вони різні: на сході Німеччини 1800 євро вважається нормальною зарплатою, а у західній це — мало, а від 2500 уже вважається більш-менш пристойною. Поїсти в ресторані — 15—20 євро (порції дуже великі). Рахуємо різницю в купівельній спроможності: у нас у кілька разів вона нижча... Додамо сюди діє­вий контроль за якістю харчових продуктів. Масло тут має смак і колір масла. Соєвих ковбас з фарбниками немає. Якщо купуєш сосиски, то їх не треба давати куштувати котику, сміливо варіть і їжте — тут є м’ясо. Хліб дуже сма­ч­ний, навіть соромно стає за нашу якість. Однієї випічки — сотня видів. При цьому дивно, що німці загалом стрункі і спортивні.

Згадали про спорт... Франкфуртці щемно закохані у джогін і велосипед. Увечері на набережній Майна — безліч любителів бігу. А для велосипедистів тут особливі превілеї — окремі доріжки. Магазини пропонують силу силенну дорогих і не дуже роверів, специфічної велоамуніції. До одного звикнути важко — до швидкості, з якою велосипедисти носяться містом. Для зайнять футболом тут ідеальні умови. Хочеш: записуйся в клуб, плати внески і грай на траві. Не хочеш платити — є акуратні грунтові поля: ворота з металевими сітками, огорожа, лавки для перевдягання — все неушкоджене, ніде не знайшов не те що куп сміття, навіть порожньої тари з-під пива. До речі про тару. Дуже багато пунктів прийому скло- і пластикової тари. 30 євроцентів за неушкоджену пляшку (скляну чи пластикову) або бляшанку — це суттєва допомога домашньому бюджету. Приїздять на «мерсах» і, не соромлячись, вивантажують ящики з порожніми пляшками! Ще й в черзі стоять. Бачив, як велосипедисти з рюкзачками їздять від контейнера до контейнера у пошуках пластикових пляшок зі спеціальним знаком, який дає право обміняти тару на гроші. Ушкоджену скляну тару ретельно сортують за кольором і викидають у відповідні смітники. Сортування сміття — це теж культ. Великогабаритні відходи (старі меблі) виставляють на вулицю і спецтранспорт (за це платять обов’язково всі) раз на тиждень вивозить цей непотріб на переробний завод, бо звалищ, у нашому розумінні слова, тут немає. Я бачив як на будівництво доріг замість щебеню привозили подрібнений бетон. Все будівельне сміття 100% переробляється і знову йде у справу. Ніяких звалищ відходів життєдіяльності найрозумнішої істоти планети понад річкою я не знайшов. А спеціально шукав... Зона відпочинку уздовж Майна зачаровує — галявини для волейболу, столики, барбекю, шезлонги, пиво на розлив — теж, до речі. Але при цьому відсутня як фон примітивна попса, ніяких п’яних компаній і фейерверків. Посиділи під гітару, розфасували сміття по контейнерах і додому (бажано до 20.00. Розчарувався, коли пояснили: купатися у Майні не прийнято (вода мутнувата через інтенсивний рух пароплавів). Згадав нашу Десну — маємо таке диво поблизу Києва і не цінуємо (у іноземців можливість купатися у наших ріках викликає неприхований захват). Понад Майном бачив дідуся-грибника, який назбирав повне відерце шампіньйонів!

Після сплати комунальних платежів, податків, страхових відрахувань, місячного абоненту на проїзд громадському транспорті (70 євро) у німців залишається не так вже багато віль­них коштів. Тому тут живуть економно, навіть скромно. Причому і у великих містах, і у маленьких — рівень життя приблизно однаковий. У Бад-Хомбургу (райцентрі в нашому розумінні) у маркеті буде сотня сортів випічки і сиру, так само як і у Франкфурті. У Франкфурті є район Нідерад, а у ньому є вуличка, де живуть заможні службовці банків. Дивишся, а тут — все просто, чисто, красиво, трохи більше дорогих машин, і все! Ніяких архітектурних викрутасів у стилі ампір, тим більше палаців до неба! Цілковитий самоконтроль...

Контроль за витратами бюджетних коштів — надзвичайний. Все робиться строго за законами і вчасно. Наші родичі визнали, що в Україні заробляли більше, ніж тут, але вибрали для проживання ФРН через те, що тут панує закон, а не самоуправство чиновників. Тому можна впевнено планувати життя на багато років вперед. Все працює як годинник: банки, держустанови, полі­ція, комунальні служби. Корупція, здирництво, рейдерство, хамство — значення цих слів німцям треба ретельно роз’яснювати...

Вразило те, як люди дбають про довкілля, яка чистота в парках, лісах, як доцільно прокладені доріжки, облаштовані місця для відпочинку. Як вчасно і непомітно вивозиться сміття, доглядаються газони, кущі, дерева.

Цілковито відсутні глухі паркани у приватному секторі (жлобства тут немає, як явища) з несамовитими «кавказцями» без намордників. Зате доглянуті живі огорожі із самшиту, рододендронів, спі­реї тут не рідкість. Дивуйтеся: у німців є навіть свої овочеві городи понад залізницею. Розпоряджаються ними по-різному. Клаптики у кілька соток засаджують, як і в нас, помідорами, огірками, цибулею, малиною. Дехто влаштовує на ділянках склади зі всякого побутового непотрібу, роками ремонтує дідусевий автомобіль (отримуючи задоволення від процесу). Але, в основному, сюди із родинами (і домашніми тваринами) виїздять насолодитися природою і посмажити знаменитих франкфуртських сосисок. У цьому німці дуже схожі на нас.

Дещо про тишу. Якщо після восьмої вмикнете дриль, сусіди викличуть поліцію і вас оштрафують. Фейерверки і гучні святкування — лише раз на рік (новорічна ніч). Навіть нічні зльоти і посадки літаків у Франкфуртському аеропорту обмежені. Вночі тут навіть собаки не гавкають — диких немає, а хазяйські навчені мовчати. Тиша у спальних районах охороняється суворо.

Франкфурт — інтерна­­ціональне місто. Все-таки фінансовий центр Німеччини. На відміну від Києва, тут дуже багато темношкірого населення, проте міжрасових кон­фліктів я не спостерігав — панує розумна толерантність. Це пояснюється специфічною неагресивною поведінкою прибульців, які доволі легко вживаються у німецьке суспільство, швидко вчать мову (діти іммігрантів уже досконало володіють нею). Взагалі німці дуже вітають знання іноземцем німецької і ретельно оберігають її від впливу інших мов. Тут немає вивісок англійською, а тим паче іншими мовами світу. Німецький спосіб життя дуже впливає на нових членів суспільства і вони звикають до точності, акуратності, самодисципліни, раціональності, скромності у побуті. Перше враження: німецьке суспільство очевидно з часом таки онімечить цих шукачів іноземного щастя. Це не Франція, де поведінка згуртованих релігією молодиків виливається у погроми автівок і держустанов. Німецька поліція незримо контролює ситуацію і енергійно карає порушників спокою. Якщо ім­мігрант вчинить пограбування, крадіжку, то, будьте певні, його покарають, а потім депортують назавжди разом з друзями. Агресивні дії щодо прибільців з інших континентів майже відсутні. Проте, я став свід­ком обговорення в пресі зв’язків однієї опозиційної правої партії з загонами ультрас, що проходили вишкіл в лісах, а у «вільний» час присікувалися до інородців. Проте невдоволення паразитуванням частини іммі­грантів таки існує: у побуті обговорюється тема завищених соціальних виплат непрацюючим. Дебати з історії, які так люблять українці, особливо після другої-третьої чарчини, тут не практикують. Складається враження, що німці соромляться свого нацистського минулого, Гітлера вважають чужим («цей австріяка»), і звинувачують у знищенні країни і нації. До речі, всюди у музеях виставлені світлини руйнувань, які заподіяла союзницька авіація на німецьких теренах упродовж 1943-1945 рр. У Франкфурті залишився лише костьол і кілька будинків в центрі. Навіщо було так по-варварськи бомбити середньовічні за­мки і палаци? На «блошиному ринку» (як і в нас, вони влаштовуються тут щосуботи) ледь знайшов кілька речей, що стосувалися доби Третього рейху. Табу якесь!

Отож, попереду в українців довгий шлях для самовдосконалення. Всі наші проблеми — у нас самих, адже ми маємо національних багатств не менше, ніж німці, а живемо набагато гірше.

Андрій Гусєв,
спеціально для «Персоналу Плюс»