Вони билися і вмерли, як герої

1 липня 1942 р. трагічно завершилася оборона Севастополя

Після неочікувано легкого розгрому радянських військ на Керченському півострові командуючий німецьким угрупованням в Криму Е. фон Манштейн cпрямував всі сили до Севастополя, який від початку війни був занозою в тілі німецької військової машини на Сході і методично перемолював живу силу агресора. Для вирішального штурму німці і румуни зосередили під містом велику кількість артилерії — на окремих ділянках фронту до 110 гармат на кілометр. Для обстрілу Севастополя сюди, за вказівкою А.Гітлера, були надіслані три надпотужні гармати «Гамма», «Карл» і «Дора». Всі три диво-гармати були виготовлені на заводах Круппа з єдиною метою — знищення залізобетонних бункерів і укріплень. «Гамма» стріляла снарядами вагою 923 кг на 14 км і мала 235 артилеристів в обслузі. Сучасніший за «Гамму» «Карл» вражав своїм 5 м стволом 600 мм гармати, який стріляв 2200 кілограмовими снарядами. Най­більша гармата «Дора» була встановлена в Бахчисараї у Палаці садів резиденції татарських ханів. Її параметри перевищували всі артелерійські світові аналоги: калібр 800 мм, вага снаряда 4800 кг. Снаряд з гільзою у вертикальному положенні досягав 7,8 м заввишки. Обслуговуючий персонал нараховував 1500 чоловік. Про бронебійну силу гармат говорить епізод, коли снаряд з «Дори» пробив тридцятиметровий шар землі і знищив величезний під­земний арсенал в Пів­нічній бухті Севастополя. Німецькі артилерійські гіганти вступили в бій з 30-ою радянською батареєю, яка своїм приціль­ним вогнем завдавала найбільших втрат наступаючій 11-й німецькій армії. В мемуарах учасника Севастопольської оборони генерала Ковтуна записано: «З 30-ї батареї доповідають, що по ним стріляють ще не баченими снарядами. При попаданні одного з них тріснув триметровий бетон… Тепер зрозуміло, про яку зброю говорили полонені — величезна мортира зі снарядами величезної руйнівної сили».

2 і 5 червня німці вели руйнівний вогонь по місту. А 7 червня в атаку рушили німецькі та румунські ди­візії. Напередодні штурму Е. фон Манштейн розбив місто по секторам — тому кожна німецька штурмова група мала своє особливе завдання. Проте, навіть у безнадійному становищі захисники міста не збиралися складати зброю. Німецькі учасники подій одноголосно визнавали стійкість і хоробрість, з якою трималися оборонці Севастополя. Зокрема офіцер вермахту Готліб Бідерман писав: «Солдати-ополченці, намагаючись утримати бастіон, вступали у рукопашний бій в ході відчайдушних радянських контратак, і битва перекочувалася туди-сюди — ми брали позиції, віддавали і знову відвойовували. Позиції були встелені тілами вбитих і вмираючих. Поранені блукали, хиталися, нічого не розуміючи. Загони противників змішалися в битві, стріляли один в одного, били один одного прикладами і кололи багнетами».

Щоб не допустити під­возу до Севастополя сві­жих радянських частин і озброєння, Манштейн наказав цілодобово з повітря і суші обстрілювати порт — єдиний і останній зв’язок Севастополя з великою землею. Радянське командування вимушене було перейти на використання в якості транспортних засобів підводних човнів. Але такий «підводний міст» не міг забезпечити місто боєприпасами і людьми, а також вчасно і в повному обсязі вивозити поранених. 26 червня 1942 р. в Севастополь останній раз прорвався з поповненням героїчний лі­дер «Ташкент». В ніч на 29 червня німецькі сухопутні дивізії взяли під контроль вузлові ділянки Севастопольської оборони. Місто було приречене, але його захисники продовжували опір. В ніч на 1 липня 1942 р. за наказом Ставки з мису Херсонес на підводних човнах і кількох транспортних літаках були вивезені вищі командири і комісари, які керували обороною міста, — генерал Петров зі штабом, радянський і партійний актив, чини НКВС. Декому вдалося вирватись з міста морем, використовуючи рибальські баркаси і саморобні плоти. Під час евакуації керівних кадрів СОРу мали місце випадки зіткнення з бійцями і командирами, які також намагалися вирватися із оточеного Севастополя. Начальник штабу берегової батареї І.Кобалюк від­мовився від евакуації і загинув в бою разом з бойовим складом батареї. Залишки Приморської армії — більше 30 тис. чоловік на чолі з генерал-майором П.Новіковим одержали останній наказ: «…битися до останньої можливості, після чого… пробиватися в гори до партизанів». Досвідчені солдати розуміли, що виходу з міста немає, до гіпотетичних партизанів ніхто не дістанеться і треба вмерти тут, забравши якомога більше життів німців.

Історики сперачаються, чи мала сенс Севастопольська оборона, якщо місто все одно довелося залишити. Адже досвід воєн доводить, що будь-яка потужна оборона все одно буде з часом прорвана. Під Севастополем Манштейн мав значну перевагу над захисниками фортеці в живій силі і техніці, а саме місто було блоковано з суші і моря. Тому мета утримати місто була примарною. Проте у війні, яка дедалі більше набирала ознак тотальної, арміям почали ставити наджорстокі, але прагматичні цілі — загинути не марно, затягши в могилу якомого більше ворогів. Одна з найпотужніших німецьких армій (11-а) 250 днів штурмувала Севастополь (тупцюючи на трупах власних солдатів), і не могла бути використана на інших ділянках фронту. Втрати німців за час осади і штурму міста вражають: безповоротні втрати склали понад 200 тис. солдатів і офіцерів. Героїзм оборонців Севастополя вплинув і на ворога, який дедалі більше втрачав оптимізм. Оборона міста, попри загальнокримські провали, подавалася як приклад умілої і розумної оборони.

1 липня 1942 р. начальник німецького ген­штабу сухопутних військ Франц Гальдер записав в своєму щоденнику: «Манштейну присвоєно звання фельдмаршала. Севастополь здобуто!». Попри переможні реляції німців про 90 тис. полонених і велику кількість захопленої зброї, Севастопольська оборона отримала схвалення з боку союзників СРСР. Захвилювалися потенційні союзники Німеччини. 2 липня 1942 р. турецька газета «Істикляль» писала про героїзм захисників Севастополя: «Все має свої межі. В тому числі і людські можливості. Цю межу захисники Севастополя підняли на небувалу висоту. Бельгія не встояла і п’яти днів. Голландія — чотирьох. Велика Франція була розгромлена за 16 діб, а невелика група військ у Севастополі продовжувала опір упродовж довгих місяців. Ми повинні від­крито зробити заяву, що боротьба захисників Севастополя є зразком героїзму. Історія знає чимало прикладів самовідданої оборони, але ніщо на можна порівняти з обороною Севастополя».

«Севастополь — це символ перемоги, — писала австралійська газета «Дейлі Телеграф». Севастопольська епопея буде навічно закарбована в анналах військової історії. Хоча Гітлер стверджував, що чорноморська фортеця здобута, він не віддає наказу вдарити в переможні дзвони по всій Німеччині. Похоронний дзвін більше підходить до цього моменту».

Після запеклих боїв за Севастополь 11-а німецька армія одержала невеличку відпустку для відпочинку на курортах Криму. В Ялті, на південному березі Криму, в колишній літній резиденції російських царів, відпочиватимуть німецькі офіцери. Вони і гадки не мали, що через два роки потому тут, в Лівадійському палаці, лідери антигітлерівської коаліції зустрінуться на конференції, яка вирішуватиме долю нацистської Німеччини.

Редакція «ПП» вдячна редактору журналу
«Історія в школі» за співробітництво