Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Пшемисль — місто Королівське

Нещодавно мені довелося побувати у Прикарпатському воєвод­стві Польщі, а саме — у Пшемислі. Моїм екскурсоводом став Пйотр Слаби, президент Пшемиcльської агенції регіонального розвитку, який показав й околиці міста, які рясніють історичними пам’ятками. Чимало пам’яток нашим сусідам вдається повернути до життя завдяки коштам спеціальних фондів Європейського Союзу.

Ведмедиця боронила людей

«Слід відзначити, що місто веде свій літопис з Х століття. Пшемиcль — це єдине місто, у якому зберігаються донині сліди аж двох романських святинь та навіть будови передроманських часів. Місто було засноване на семи курганах. Серед них є Татарський копець, Лицарська гора, Винна гора, гора Знесіння. Татарський копець, за давніми переказами, став прихистком якогось військового татарського полководця. Назва Соляних гір походить від того, що у місцевості було чимало джерел із надзвичайно солоною водою. Воду випаровували і таким чином видобували сіль. Раніше, як відомо, сіль була на вагу золота», — почав свою розповідь пан Пйотр.

Зрештою, місто, на мій погляд, дуже нагадує наш Львів: і архітектурою, і навіть назвами вулиць. У Пшемислі можна прогулятися вулицею Катедральною, Словацького, Міцкевича, Коперника, а у самому центрі розташована площа Ринок. Посередині площі стоїть фонтан з ведмедицею. І не випадково. Ведмедиця — символ міста. Раніше, на території сучасної площі Ринок стояв ліс. Саме ведмедиця стала охороняти та боронити людей, які оселилися у лісі, та навіть доставляла їм їжу. Легенда подорожувала через віки та століття. Тому й вирішили сучасники увіковічнити жертовне створіння.

Вузенькою вуличкою Францисканською прямуємо до Костелу францисканців, збудованому у XVII ст. Він був закладений на місці готичної святині. Елементи пізнього барокко вдало поєднуються з класичним стилем. Зовнішньо костел оздоблений скульптурами та фресками у стилі рококо. За словами Пйотра, до половини XIX ст. стояв дерев’яний собор. І продовжує: «Свого часу австрійці обіцяли греко-католикам дати гроші та площу під забудову. Площу виділили, а от грошей забракло. Річ у тім, що Юзек Францішек фінансував інші костели. Натомість, запропонував греко-католикам просто обрати інший монастир».

 

Фортеця Пшемисль

Фортеця Пшемисль на початку ХХ ст. була однією з найбільших споруд новітньої Європи. Під час І Світової війни вона перетворилася на арену кривавих сутичок. Тут воювали австрійці, українці (з обох ворогуючих боків) угорці, росіяни, німці, чехи, поляки, італійці. У ті часи її порівнювали із французькою фортецею Верден, називаючи Пшемисль Верденом Східного фронту. Сьогодні вона стала пам’ятником Битви народів 1914-1915 років, розташованим на тлі прекрасних підкарпатських краєвидів, на мальовничих узгір’ях посеред лісів. Знищені у день капітуляції фортеці 22 березня 1915 року форти, існують лише як мальовничі руїни, що спонукають до роздумів про марність буття.

Фортеця Пшемисль належить до культурної спадщини не тільки мешканців міста, але й усіх народів Європи. Оборонні споруди фортеці представляють зріз австрійського оборонного мистецтва — від шанців першого укріпленого табору з 1854—55 рр., через артилерійські форти, що постали на кордоні 70—80 рр. ХІХ ст., броньовані форти кінця ХІХ ст. до польової фортифікації 1914—1915 рр. Особливу увагу привертає той факт, що довкола фортів Пшемисля, які у переважній більшості і сьогодні залишаються за межами міста, зберігся ландшафт часів І Світової війни і ландшафт поля битви. Збереглися як рештки маскувальних насаджень, мальовничих доріг та внутрішніх комунікацій, так і чисельні шанці, які заповнювали простір між фортами.

Сьогодні руїни фортів є тим, чим для романтиків були старі замки. Позбавлені практичного використання, часто сховані у лісових хащах, монументальні та таємничі вони стають джерелом легенд. Коли відвідуєш темні фортові каземати, то в уяві не раз виринають розмиті постаті солдатів, які воювали тут на початку ХХ ст. Кроки у довгих коридорах відбиває місяць, і здається, що ніби-то хтось іде на зустріч тобі.

На згадку про ті часи у старому місті височить вежа, у якій розмістили музей люльки. Чому саме люльки? Передусім тому, що у місті завжди перебувало чимало військових, які полюбляли палити. Окрім цього, на території Польщі працює 17 фабрик з виготовлення люльок, а 16 з них — у Пшемислі. Яких тільки люльок тут немає: і турецькі, і австрійські, та інші. Також вражає своєю різноманітністю матеріал, з якого виготовлялися лю­льки. Приміром, є люлька, вирізьблена з кореня троянди. Є навіть водяні люльки.

 

Королівський замок

Пшемисль — королівське місто. І як належить містові такого рангу, є у ньому королівський замок — замок Казіміжовського. Нині у ньому розташовується театр «Фредреум» та Пшемиський центр культури та науки «Замок». За словами пана Пйотра, на ремонт та реставрацію з метою відновлення чотирьох веж потрібен не один, а як мінімум 800 мільйонів євро. Частину бруківки перекладають, а частину — замінюють на гранітну. Євросоюзом закладено розбудову замку до попереднього стану, зруйнованого за соціалістичних часів. Проект нині перебуває у резервному списку.

Неподалік Пшемисля розташований завод з виготовлення дзвонів. На підприємстві Пальчинських уже чотири покоління майстрів займаються дзвонарством. До речі, туристи можуть замовити собі екскурсію та на власні очі побачити, як народжуються дзвони. Щоправда, майстри дотримуються старовинного забобону: жінок не можна пускати до дзвонів, бо потому вони не будуть дзвонити або ж тріснуть. Спростувати цей забобон мені не вдалося.

Дорогою до королівського замку проходимо повз римо-католицький костел. Що цікаво: на стінах зазначається аж дві дати. Річ у тім, що костел збудований у ХVI ст., проте під час досліджень мій співрозмовник знайшов під підлогою залишки вежі та огорожу довкола будови, які датуються романськими часами — перед тисячним роком.

Навпроти костелу жив ксьонз, який ще у ХVIІ ст. виступав за скасування целібату священників, себто відміни заборони католицьким священникам одружуватися. «А ось у цьому будинку у ХVIІІ ст., — веде пан Пйотр — була лицарська школа. У ній готували не лише воїнів до війська, але й просто виховували хлопців на засадах лицарства. Їх навчали їзді верхи на конях, поводженню зі зброєю». Далі по курсу розмістилися палац католицького єпископа, трохи далі — духовна семінарія.

 

Де блукають привиди

На виїзді з міста розташований ще один замок. Через те, що замок стоїть на річці Сан, яка була кордоном під час ІІ Світової війни, він був знищений. Зараз завдяки зусиллями Національної агенції розвитку промисловості відбувається реконструкція будови, яка вийшла на фінішну пряму.

Працівники місцевого музею, розташованого в приміщеннях замку, стверджують, що їх на робочих місцях переслідують привиди. За словами очевидців, у замку відбуваються явища, яких не можна пояснити. Несподівано гасне чи спалахує світло, відкриваються і закриваються водопровідні крани. Із замкнутих та опечатаних дверей досить чітко долинають людські голоси, звуки кроків, дзвін зброї.

Деякі спеціалісти з параномальних явищ вважають, що це через місцерозташування замку — на місці зруйнованої церкви і кладовища. Тепер коридорами замку блукають душі тих, чиї могили були зруйновані будівельниками фортечних стін. Під час нічної екскурсії можна зустрітися із Білою пані.

Поруч із замком росте дерево, яке полюбили молоді подружжя. Молодята після весілля обов’язково ходять навколо дерева, аби наступного року повернутися на це місце утрьох. Кажуть, допомагає. А ще — кімната тортур, у якій зберігається крісло для неслухів. Покарати могли і в інший спосіб, приміром, підвісити над вогнем.

 

Подорож

до Ланцута

Ланцут — старовинне місто, основною пам’яткою якого є замок графа Потоцького. Замок був збудований у 1629—1641 рр. У 1995 р. він був занесений до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. Цей замок — один з найкращих прикладів архітектури резиденцій у Польщі. Він був перебудований у 80-і роки за проектом Т. Гамерського. Відвідувачів пускають у середину замку лише до 16.00. Річ у тім, що його нинішній директор нарікає на туристів, які нищать пам’ятку своїми частими візитами. Свого часу у приміщенні замку засідав ординат сіл. У ХІХ ст. замок було перебудовано із оборонного на палац. Довкола заклали величезний півтора кілометровий парк із античними монументами. Німці під час війни не бомбардували замок, адже Потоцькі мали родинні стосунки із австрійцями та бельгійцями. Коли у 1946 році увійшли Радянські війська, то переобладнали замок під школу. Знищена внутрішньо палацова обстановка була відновлена лише у 1956 році.

До резиденції належать зимовий сад, конюшні, каретний двір і романтичний маленький замок у парку. У самому замку зібрані чудові витвори мистецтва, наприклад статуя Генріха Потоцького роботи Антоні Канова. Заслуговує на увагу найбільша у Польщі колекція старовинних карет. Виявилося, що граф Потоцький мав у своєму розпорядженні близько 120 карет. Та це й не дивно, зважаючи на те, що у його підпорядкуванні було 44 села, пивоварня, млини по селах. Зараз колекція нараховує понад 300 старовинних карет. На реставрацію старої стайні було виділено і витрачено півмільйона євро. У замку функціонує гарна бібліотека з великою виставкою стародруків: ноти, географічні мапи, тощо. Також розташований музей ікон та реставраційні майстерні.    

 

Замок у Красічині

Замково-парковий ансамбль у Красічині знаходиться у невеликій місцевості у 10 км південно-східного напрямку від історичного міста Пшемисля. Місцина розташована над річкою Сан. На сторінки історії Красічин потрапив через побудовану за ініціативою Марцина та Станіслава Красицьких резиденцію. Замок був закладений у ХVІ ст. у стилі ренесанс прямокутного плану. Навколо замку зберігся мальовничий парк-заповідник з унікальними представниками фауни та флори.

Під час двох останніх світових воєн палац був зруйнований, але нинішній власник — Аґенція розвитку промисловості — відбудував палацовий комплекс, який тепер є не лише музейним об’єктом, але й місцем проведення конференцій, форумів та мистецьких акцій. У Красічині розташований центральний офіс Інституту «Мости на Схід», який під керівництвом Яна Пєкла та Марека Цинкара проводить багато акцій для поглиблення співпраці між Польщею та Україною.

До речі, для зручності туристів відкрили готель «Замковий», розрахований на 92 місця у комфортабельних номерах. До послуг відвідувачів ресторан, 10 конференц-залів, автостоянка, більярд, сауна, солярій, тренажерний зал та надається можливість рибного лову у замковому ставку. Але найголовніше — екскурсія замком. За додаткову платню можна оглянути замок з гідом, пощукати таємничі скарби у підвалах замку, переглянути битву лицарів, взяти участь у їхньому бенкеті, продегустувати вина, пополювати у Бещанських лісах, здійснити прогулянку верхи на конях.

 

І про сувеніри

Аби спогади про пригоду надовго залишилися у пам’яті, а також було чим вихвалятися перед друзями, то слід подбати про сувеніри. Особисто я попрямувала до містечка Кросно. Томаш Луцек, директор з маркетингу «Кросно капітал груп», розповів, що їхнє підприємство збудоване у далекому 1923 році. Воно займається виробництвом господарського скла, зробленого як вручну, так і на автоматичних лініях. Володіє най­більшою у Європі лабораторією взірців скла. Їхній науковий центр проектування розробляє щороку кілька тисяч нових взірців. Я не втрималася та поповнила свою колекцію поль­ських сувенірів вазою для квітів чудернацької форми. Відтоді вона нагадує мені про Пшемисль та його околиці.

 

Лана БОРИСОВА, фото автора.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com