Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Авіація української Галицької армії

До виникнення авіації Галицької Армії був безпосередньо причетний 3-й Одеський авіадивізіон, який прибув до Галичини під проводом свого командира, полк. Дж.Канукова. З ним прибули досвідчені бойові пілоти: полк. авіаконструктор Борис Губер, сотники Василь Євський, Василь Булатів, пор. Аркадій Шеремецінський, хор. Хазбулат Кануков.

Одночасно, на Галиць­кій землі були і власні спроби організува­ти авіацію. Постали два лі­тунські відділи, з яких один зорганізував син Івана Франка, пор. Петро Франко, а другий у Тернополі — пор. Василь Томенко. Разом з прибулими наддніпрянцями, ці відділи ство­рили Галицький літун­ський відділ. Його головний аеродром був в Красному на Львівщині.

На цьому аеродромі залишилися після австрійців великі майстерні, що їх очолив пор. Степан Слєзак, колишній конструктор австрійських гідропланів. Він зорганізував до роботи фахівців-механіків, що командирувалися навіть до Відня аби уком­плектувати літаки. Майстерні ці привели до бойової готовості чи­мало літаків.

У грудні 1918 p. та в січні 1919 p., Літунський відділ Галицької ар­мії постійно розвивався. На початку лютого 1919 року сюди прибула низка пілотів з колишніх російської та австрійської армій. Це дало змогу перетворити Літунський відділ на полк, що сталося на початку квітня 1919 року. З цього часу літунський полк Галицької армії скла­дався з трьох бойових сотень та літунської бази.

1-ша сотня була розташована в Дулібах коло Стрия. Командиром її був пор. Антін Хрущ, а серед старшин-пілотів були сотн. Євський, сотн. Алелюхін, пор. Огар, пор. Земик, пор. Заславський, чот. Сєриків, чот. Коцко, чот. Мовчук, чот. Фелікс Шепарович та інші.

2-га сотня залишилася в Красному, де теж перебувала Запасна сотня з Кошем полка, а теж майстерні пор. Слєзака. 3-та сотня, під проводом сотн. Залозного перебувала в Тернополі.

Літунський відділ, а потім Літунський полк Галицької армії проводили живу бойову діяльність на польському фронті. 1-ша літунська сотня обслуговувала фронт III Галицького корпусу від Карпатських гір до м. Львова. 2 і 3 літунські сотні обслуговували фронт І і II Гали­цького корпусу. На польському фронті, українська авіація мала пере­вагу над польською, яка негайно зникала з повітря при появі українського літака. Причиною, була зовсім не чисельна, а якісна пе­ревага українських літунів, що навіть на гірших машинах перемагали польських льотчиків. Про це свідчить відношення втрат: у повітряних бо­ях поляки втратили 16 літаків, українці тільки 1. Переможцями у по­вітряних боях були сотн. Євський, що мав най­більше перемог (9), пор. Шеремецінський, сотн. Алєлюхін, чот. Сєриків, пор. Рудольфер. Не помогла і «Ескадра льотніча ім. Тадеуша Костюшка», що бу­ла організована в США. Два американські пілоти (не-поляки) наклали головою в повітряному бою з українськими літунами.

Один літак, що його втратило українське літунство, був ушкоджений обстрілом і був змушений приземлитися. Обидва пілота, пор. П. Франко та ст. дес. Кавута потрапили в польський полон, з якого обоє втекли. Вони щасливо прибули окружною дорогою через Прагу, Відень і Бу­дапешт до свого відділу в Красному.

Попри гучні успіхи на фронті, траплялися і жахливі трагедії. 5 лютого 1919 року під час лекції полк. Б. Губера в школі для старшин на тему бомбування ворожих цілей, бомба, що її хотів продемонструвати полк. Губер, розірва­лася у нього в руках. Загинули на місці: полк. Борис Губер, пор. Орест Гумецький, хор. Хазбулат Кануков, хор. Михайло Нестор і хор. Осип Швець. Від ран померли в лікарні: пор. Олекса Васан, пор. Василь Томенко, пор. Іван Люпул. З поранених вилікувався тільки сотн. І. Фостаковський, автор цінного нарису про галицьке літунство в збірнику УГА.

В іншій трагічній катастрофі розбився літак з командиром Галицького літунського полка, полк. Джамбулатом Кануковим. Кануков і два пілоти загинули. Літак впав з висоти 500 м. біля Озірної в другій половині травня 1919 року. Як виявлило пізніше слід­ство, причиною катастрофи був саботаж пілота-віденця, хор. Кубаша. Перед закінченням слідства, Кубаш, очевид­но свідомий свого злочину і майбутньої кари, підступом дістався до одного з літаків і злетів у повітря. В погоні за ним піднявся на своєму «Нюпорі» сотн. Євський, наздогнав його над Теребовлею і збив.

25 травня 1-ша літун­ська сотня відлетіла на наказ літунського референта Державного Секретаріату Військових Справ, сотн. Є.Пузи на Чехословаччину, де чехословацька влада інтернувала льтчиків та забрала літаки. Сама ж літунська сотня евакуювалася залізницею зі Станіславова до Чорткова.

У Чортківській офензиві, сотн. Євський, на своєму знаменитому «Нюпорі» здобув дві повітряні перемоги, збивши один новісенький «Фоккер» над Золочевом та інший літак над Поморяна­ми. До речі, німецький винищувач «Фоккер» майже завжди ви­гравав бій із французьким винищувачем «Нюпором».

На жаль, інший ас української авіації, пор. Аркадій Шеремецінський, не був уже свідком цих перемог: 21 квітня він покінчив життя самогубство, морально зламаний поразками Армії УНР у пер­шій половині 1919 року. У авіакатастрофі біля Чорного Ос­трова загинув теж ст. дес. Кавута, коли в березні 1919 року перевозив літаки з Проскурова до Красного.

Всі старшини української авіації, що загинули в першій половині 1919 року були поховані на приватному кладовищі графині Росоцької в Красному. На їх могилах були поставлені хрести з пропелерів. За часів панування більшовиків могили були по-варварськи знищені.

Лебедину пісню відспівала українська авіація під час великого наступу об’єднаних українських армій на Київ. Тоді начальником авіації був після сотн. Наконечного, полк. Олександр Єгоров, один із найвидатніших українських льотчиків. На його вимогу український уряд вислав до Відня місію для закупки літаків. Другу місію вислано до Бу­дапешту для закупки авіабензину. В Австрії та Угорщині було дуже бага­то всякого авіаційного майна, яке ці держави раді були продати. Зокрема в Бу­дапешті було багато авіабензину. Проте обидві місії нічого не досягли. Антанта заборонила вивіз будь-якого військового майна на Україну, а тим більше авіаційного майна.

Все ж таки, 1-й Запорізький окремий авіаційний дивізіон, що стояв у Кам’ян­ці та Галицький літунський дивізіон, що стояв в Шатаві багато допомогли наступові українських армій, ки­даючи бомби та обстрілюючи ворога з кулеметів, ведучи повітряну розвідку. Дуже відзначилися українські літаки при наступі українських військ на Жмеринку, де більшевики сконцентрували значні сили та бригаду панцерних потягів. Все це було під постійним бом­бардуван­ням української авіації.

У повітряних боях біль­шовицька авіація втратила два літаки, один над Баром, де було збито більшовицького повітряного аса Цивінського, а другий над Калинівкою. Втім, більшовицька авіація, яка в липні 1919 року виявила велику енергію й рухливість для бомблення українських сіл у районі дій от. Зеленого (Трипільщина), зник­ла зовсім з піднебесних просторів, коли на наступальному фронті ук­раїнських армій з’явилися теж українські літаки. На них літали висо­кого класи пілоти, про яких І. Лемківський у львівській газеті «Новий час» писав так: «Це були високо фахові сили. Окрім того, це були ук­раїнці з діда-прадіда, прекрасні бойовики взагалі, люди чину, праці й бою... В повітряних боях чи двобоях спеціально відзначилися наші пілоти з Великої України. Найкращим з них був Борис Губер. Оче­видці оповідають, що його бої в повітрі були дивом пілотування та відваги. У наступі на Київ відзначилися сотн. Є. Жаховський, їв. Шестаків, Н. Залозний, хор. Леонід Міхенко, хор. Арватов, ст. дес. Масикевич та інші.»

За час українсько-польського альянсу в 1920 році, українська авіація не мала найменших можливостей розвитку через те, що польський «союзник» взагалі саботував постанови своєї мілітарної конвенції з Україною. Українська авіація не отримала навіть найменшої допомо­ги, дарма що в Кам’янці зібралися всі визначні старшини української авіації. Повернувся навіть до Кам’янця полк. Олександр Єгоров та сотн. Микола Пономаренко. Але поляки так і не дали цим старши­нам, про яких знали, що вони їх сильно били в повітрі, літаків. Авіацію можна було створити, але поляки цього не хотіли.

 

За матеріалами Лева Шанковського
Chota.plast.org.ua

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com