Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Петро франко — повітряний лицар

Неправда, що на дітях геніїв природа від­почиває. Просто часом вона скеровує си­ли та здібності нащадків великих у інше рі­чище, дозволяючи їм бути не просто «си­ном такого-то», а самими собою, і підко-рювати власні вершини. Що Вам відомо про Петра Івановича Франка, як про видатного українського аві­атора?

Народився у Нагуєвичах 28 червня 1890 ро­ку. Освіту здобув у Академічній гімназії та «Львівській політехніці», де вивчав хімію. Про­те син Каменяра був у прямому значенні пере­повнений тим самим «духом, що тіло рве до бою». 1910 року, разом із братом Тарасом, зас­новував у Львові відділ «Пласту». 1913-го року обоє братів стають членами організації «Січо­ві Стрільці».

Вибухнула Перша Світова. Петро, як і тися­чі молодих галичан, добровольцем вступає до легіону Українських Січових Стрільців. Маючи диплом інженера та хист до техніки, стілець Франко отримує направлення до авіаційної школи в Сараєво. Пройшовши відповідну підготовку, він служить у авіачастині австрійської армії (за деякими даними — на Італійському фронті).

Пілот — професія для сміливців. Бути ж пілотом у часи Першої Світової війни автоматично означа­ло мати статус героя. Просто здійнятися у небо на «етажерці» з дерева — вже було викликом смерті. Франко був одним із цих повітряних лицарів.

Прийшла осінь 1918 року. Австро-Угорська імперія розвалювалася на очах. Тому, коли у Львові стався «Листопадовий зрив», та утворилася Західно-Українська Народна Республіка, Петро Франко був саме там, де творилася нова держава та її армія. Як фахівцю, Державний Секретаріат Військових Справ доручив йому сформувати авіацію — так званий «летунський курінь» Української Галицької Ар­мії, базою для якого обрали Красне. Вже у чині сотника, Франко взявся до справи, і незабаром, із не надто щедрих залишків австрійського і німецького авіапарків, та за допомогою техніки і пілотів з бо­ку Директорії УНР, він створив повітряний флот УГА. Десятки літаків з жовто-блакитними емблема­ми здійнялися у небо, їм було з ким битися.

Війна Польщі та ЗУНР, що спершу велася за майже рівного співвідношення сил, дедалі більше ви­являла перевагу поляків,-які взяли Львів, а потім — Тернопіль... Підтримувані Антантою, вони змогли кинути проти українців величезну, сформовану у Франції армію Галлера. У небі ж нашим пілотам до­водилося воювати не лише з польськими, але й з американськими асами, котрі служили в армії суп­ротивника.

Список наших перемог у цій війні встановити дуже важко. Польські джерела стверджують одне, мемуари українських бійців — інше. Але успіхи у пілотів УГА безперечно були. Серед кращих — Петро Франко. Він здійснював бойові вильоти над окупованим Львовом, бомбардував польську артилерію та важливі залізниці. Його заслуги відзначила і Директорія: Симон Петлюра присвоїв воїну неба звання полковника армії УНР.

Але... Кожен бойовий пілот щомиті може бути збитий. Сталося так й з сотником Франком. 4 січня 1919 року, проводячи повітряну розвідку на північ від Львова на двомісному «Альбатросі», він був збитий ворожим літаком. Що ж, «бо війна війною», як співалося у стрілецькій пісні. Франко, та його другий пілот, десятник Роман Кавута, залишилися живими, але потрапили у полон до поляків. Укра­їнських авіаторів було інтерновано у табір Домб’є, що під Краковом.

Проте сидіти за колючим дротом Петро Франко не збирався. За золотий перстень він виміняв у вартового польський військовий однострій та здійснив втечу з табору. Є відомості, що його шлях назад був дуже непростим — через Прагу, Відень, Будапешт, потім Карпати, Станіславів, і ось, на­решті, Красне, де базувалася рідна частина. Точна дата повернення невідома, ймовірно, це сталося наприкінці січня. Саме цим часом датовано фото, на якому сотник Франко стоїть поруч із бойови­ми товаришами на фоні ангару. У підписі до знімку значиться, що фотограф «підловив» пілотів до­рогою на обід. Авіатор не дивиться в об’єктив. Тримаючи руки у кишенях, він стоїть, замислений... Справді — «бо війна війною». Нещодавно тебе збили, ти утік з полону, сьогодні серед своїх, поспіша­єш на обід, скоро знову в небо, а завтра від тебе може залишитись лише ця світлина...

Петро Франко продовжував нести службу в частині до квітня 1919 року. Тоді ж він прибуває до Станіславова, на нараду, яку проводив Державний секретар Військових Справ ЗУНР, легендарний Дмитро Вітовський. За рішенням уряду Франко вирушає до Белграду, як представник ЗУНР у Між­народному Червоному Хресті.

У липні 1919 польська армія окупувала всю територію ЗУНР. Держава впала. Колишній бойовий пілот зміг повернутися додому аж 1922 року.

Далі було життя, але вже без крил. Франко викладає у гімназіях Коломиї, Яворова, Львова, пара­лельно працюючи у «таємному» українському університеті. У вересні 1939 року Львів бере Черво­на Армія. Петра Франка, котрий вже збирався потай перетнути кордон, викликають до щойно сформованого обкому. І він залишається у радянському Львові — як декан товарознавчого факуль­тету Українського державного інституту радянської торгівлі, як директор музею свого батька, врешті — як депутат Верховної Ради. До речі, саме Франко зачитував рішення про включення Захід­ної України до УРСР.

Потім настав червень 1941-го. До Львова наближаються німецькі війська. Петро Франко, як син Каменяра, потрібен радянській владі. Але як колишній січовий стрілець, сотник УГА та полковник армії УНР, він видається не надто благонадійним. Тому 28 червня отримує наказ евакуюватися на схід. Під вартою його допровадили до потяга.

Існує версія, що Франко був застрелений конвоєм на станції Прошова під Тернополем, намага­ючись вистрибнути з вагону. За іншими даними, його відвезли не на залізничний вокзал, а до НКВС.

Де лежить прах українського пілота Петра Франка — на це питання відповідь знає лише небо, яке він колись відкривав. 

Тарас ВОЛИНЕЦЬ

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com