Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Запитання без відповіді

Як ми й передбачали, 70-річчя початку Другої Світової війни для української псевдонезалежної преси залишається темою виключно маргінальною — десь після чергових ДТП і отруйних павуків-убивць. Складається враження, що директиву стосовно «правильного висвітлення подій 1939-1945 року», видану у сусідній державі, першими кинулися виконувати наші малоросійські писаки. Та Бог їм суддя! Для об’єктивного читача та історика кожна знакова дата є приводом звернутися до фактів, які з різних причин не були досі висвітлені.

70 років тому до Москви несподівано прибув один із лідерів та ідеологів фашистського режиму, міністр закордонних справ Третього Рейху Рібентроп. На той час у Німеччині він був тим же, що й Молотов в СРСР. Себто — правою рукою вождя чи фюрера, кому який термін більше до вподоби.

Надзвичайно промовисту подробицю початку переговорів шефів сталінської та гітлерівської дипломатій опублікував нещодавно один із російських ЗМІ. Просто з аеропорту Рібентроп поїхав до Кремля, де в кабінеті Сталіна на нього чекали сам вождь і всі його поплічники. Рібентроп переступив поріг і (чи то навмисне, чи то за звичкою) скинув правицю у фашистському вітанні. У відповідь Сталін вийшов з-за столу і присів у кніксені, притримуючи кінчиками пальців поли френча. Як загадував через роки Молотов, «всі весело засміялися». Всі! І наші, і німці! І в такому хорошому, щоб не сказати гумористичному настрої сіли до столу і підписали «Пакт Молотова-Рібентропа». Це про людське око. А для себе коханих — секретні протоколи щодо майбутнього переділу світу. Переділу силою зброї.

Спільні комуністично-фашистські кніксени обійшлися людству в щонайменше 50 мільйонів загиблих. Це тільки на європейському театрі бойових дій. Бо був ще й тихоокеанський ТБД, де після розгрому японцями англійських колоніальних військ США фактично самотужки вели довгу криваву війну. Сьогоднішні історики якось не замислюються над тим, що після зрадницького нападу Японії на Пірл-Харбор СРСР не розірвав з нею дипломатичних стосунків. Аж до літа 1945-го року. Тобто існувала парадоксальна ситуація: Сталін і його режим підтримували на Сході не свого союзника по коаліції США, а його супротивника Японію.

Ще більше таємничого залишається в історії війни спецслужб СРСР і Третього Рейху. Таємничого і по-сатанинському моторошного. Ось вам кілька прикладів. Фактичний шеф сталінських кілерів-чекістів генерал Судоплатов на схилі років написав спогади, в яких ішлося, зокрема, про підготовку замаху на Гітлера. Слід нагадати, що на той час «орли Судоплатова» вже вбили Льва Троцького у Мексиці, полковника Коновальця в Німеччині, а також викрали і депортували в СРСР з різних країн (в тому числі з Франції і Китаю) кількох лідерів російської білої еміграції. До операцій були залучені кращі сили зовнішньої розвідки НКВС та професіонали-терористи зі спецзагону Медвєдєва. Судоплатов стверджував, що шанси на успіх були значні. Але… несподівано для всіх у другій половині 1943-го року Сталін категорично заборонив розробляти замахи на Гітлера. Цікаво? Ще б пак! А які були підстави для такого парадоксального рішення? Офіційна версія, яку вождь передав Судоплатову, виглядала так: якщо ми зараз вб’ємо Гітлера, то його соратники миттю за нашими спинами укладуть перемир’я з США та Великобританією і ми фактично програємо війну.

Зовні логічно. Але, як показав подальший розвиток подій, ані Вашингтон, ані Лондон не намірялися вести серйозні сепаратні переговори за спиною «Великого Джо». Історія про хороброго полковника Штірліца-Ісаєва — то лише красива казочка, вигадана і розіграна небезталанними людьми на особисте замовлення тодішнього шефа КДБ Андропова.

Десь на рубежі 70-80-х років минулого століття нам довелося познайомитися з колишнім офіцером радянської військової розвідки. Його залучили на службу до ГРУ ще на початку 30-х років минулого століття під офіційним прикриттям «літературний перекладач з німецької мови». Фактично в цій іпостасі він був достатньо відомий українському письменницькому загалу, але практично ніхто не знав, чим насправді займався протягом 20 років цей непоказний чоловік типово інтелігентського вигляду. Та нам пощастило, бо він чомусь пройнявся довірою до молодих тоді журналістів і дещо розповів. Звісно, не для друку.

Ось таке, приміром.

У розмові зайшлося про невдалий замах радянського терориста Кузнєцова на гітлерівського гауляйтера України Еріха Коха:

— Невдалий, кажете? Та Кох розшифрував Кузнєцова, тільки-но той переступив поріг кабінету. І відверто йому про це повідомив. А потім звелів повертатися до своїх і терміново передати в Москву надсекретну інформацію про майбутній німецький наступ під Курськом і про вже підготовлений замах на «Велику Трійку» у Тегерані. І знаєте, чому він, Кох це зробив? Та тому, що він був агентом радянської розвідки ще з початку 20-х років! Троцькому, який створив ГРУ, потрібна була своя людина у середовищі націонал-соціалістської партії, яку щойно створили в Німеччині. Тельман (лідер німецьких комуністів) рекомендував йому Еріха Коха, молодого робітника-залізничника, колишнього фронтовика. Тож ніяких таємниць Третього Рейху для Кремля просто не існувало.

Ми, природно, отетеріли. А наш співрозмовник глянув на нас поверх окулярів і запитав:

— Тоді, може, ВИ мені поясните, яким дивом один із найближчих соратників Гітлера аж до 1949-го року спокійнісінько жив у Німеччині, а після того, як його в 1950-му заарештували і передали радянській стороні, він зник — аж на 8 років. І чому Коха, врешті решт, судили не в СРСР, де він офіційно здійснив основні злочини, а в Польщі? І чому процес був закритим? І що то була за хвороба, через яку Коха не стратили, а поклали в санаторій? Онкологія? Офіційно він помер через 8 років після вироку. Так ото ж!

Ми, пригадується, поривалися запитати: якщо Сталін знав про все, то чому війна почалась і СРСР її ледь-ледь не програв? Але колишній розвідник — він на те й розвідник, щоб уміти відповідати далеко не на всі питання, котрі йому ставлять.

 

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com