Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Україна як порятунок

Нині Україна зсередини наповнюється глибоким нашаруванням критики і самокритики. Декому може навіть здаватися, що країна одного разу просто не витримає такого напруження пристрастей і самообурень, такого потоку негативу на саму себе. За цим не завжди можна помітити об’єктивну ціну держави, її значення серед близьких сусідів і віддалених партнерів та друзів.

Невже лише поразки та недоліки створюють суспільну енергетику. Чи можна ігнорувати ту роль, яку нині відіграє Україна в її не завжди дружньому оточенні?

Чи нема там прихованого, а відтак і відкритого творення громадського натхнення? Можливо, це не зажди відчувається більшістю громадян України, але про це дуже часто нагадують гості або закордонні аналітики.

Тут не йдеться про чисто політичні і дипломатичні дифірамби на адресу України від офіційних представників.

Не раз можна було почути від «нормальних» москвичів визнання (не без заздрощів) справжнього значення України сьогодні.

Про це, наприклад, раз у раз під час відвідин Києва нагадує Борис Нємцов, наголошуючи, що українці повинні цінувати свою ситуацію і берегти свій «острів свободи».

Ба більше, практично в усіх державних утвореннях на пострадянському просторі вбачають в Україні чи не єдину реальну силу, яка є головною і, ймовірно, останньою перешкодою на шляху об’єднання у щось на союзний взірець.

Не важко здогадатися, з яким центром, і з ким на чолі.

Вперта позиція України дає іншим республікам простір для маневру, і вони самі вже помалу наважуються бути впертими, але за умов, що мають в тилу Україну.

Чи події навколо Грузії не мають прямого відношення до отієї впертості українців? І якщо б Україна не була противагою ідеї згортання в новий союз ще на початку 90-х років, чи могла б чеченська війна набути такого розмаху?

В решті-решт активісти реставрації добре відчувають, що без України жодного серйозного союзу їм не досягти.

І не афішуючи своїх справжніх сподівань стосовно України, на неї дивляться і на Закавказзі, і в Центральній Азії як на головний сигнальний форпост гарантії їхнього незалежного існування. Буде Україна залишатися самостійною — тільки на це, як вони добре усвідомлюють, їм можна розраховувати, розбудовуючи своє власне майбутнє.

Якщо ж Україну зламають, то всім доведеться знову пірнати в одну великодержавну каструлю. Але ж там уже всі були і обжерлися тим суспільним варивом.

Ось яка нинішня справжня ціна України. Це вже виривається із сьогодення. Це набуває значення історичної місії.

Один лише крок, і усі знову опиняться в купі. І історія почне свій новий (старий) відлік.

Так що, ймовірно, вперше за часи існування України її значимість в пострадянському регіоні, в Європі і в світі стоїть дуже високо.

З країною не лише рахуються, на неї розраховують.

Це той самий час, коли в Україні чубляться, і навкруги на все це дивляться з певною тривогою, аби вона вистояла перед головним випробуванням — бути невидимим гарантом незалежності усіх пострадянських країн.

Без перебільшення можна стверджувати, що незалежна Україна буде гарантом незалежності Росії і усіх інших держав, що постали із загальної неволі.

Це той позитив, який, ймовірно, може бути не лише предметом гордості, а й джерелом катарсису для усіх разом і для кожного окремо

Важкому часові не бракуватимуть світлі усвідомлення, що тебе потребують, в тобі бачать захист і останню надію.

 

 

За матеріалами Радіо Свобода

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com