Дар від Бога і добрих людей

Наш час не дуже охочий до чину милосердя — хіба що йдеться про благодійництво «прибуткове», значно поширеніше нині. На цьому тлі, як на мене, ще яскравіше постає вчинок індійця Сунеля Рой Кумара, котрий у кризовий, до того ж — «грипозний» час, привіз в Україну ліки, які допомагають боротися і з цією недугою, і з багатьма іншими захворюваннями.

Дякуючи благодійникові з далекої Індії, директор Центру радіаційної медицини академік Володимир Григорович Бебешко зазначив зокрема, що серед цих ліків на природній основі є препарати, які знижують холестерин у людей з серцево-судинними патологіями.

— Це — в унісон з нашими дослідженнями, які свідчать, що і в «чорнобильців» з дозою опромінення 0,15 — 0,25 сантигрей раніше, ніж в інших, з’являються серцево-судинні захворювання, — наголосив він. — А медпрепарати, про які йдеться, дають змогу профілактувати гострі інфаркти, інсульти, що загрожують життю. Через те від імені медперсоналу і, звичайно ж, пацієнтів, серед яких, на жаль, чимало дітей, ще раз висловлюю щиру вдячність за увагу й доброзичливість, яку ви сьогодні усім нам явили.

Ці слова, наголосив під час зустрічі в стінах Центру знаний український учений і організатор медицини, він адресував також Миколі Цимбалу, котрий хвилювався, напевно, не менше, ніж вони з Сунелем. Теж ціла історія, про яку Бебешко розповів кількома фразами:

- Свого часу Микола Іванович ознайомився з нашими проблемами, і не як сторонній споглядач, а взяв їх близько до серця. Душею відчув ту відповідальність, яка лягає на наших медиків, котрі часто стають останнім шансом для багатьох пацієнтів. Почав активно допомагати нам, познайомив і нас із вами, Сунелю. Тож виходить, що завдяки нашим спільним зусиллям вдається робити колосальну, неоціненну користь для України — навіть у нинішній скруті, в якій опинилася держава, — підсумував учений. — Адже криза не обійшла нас. Можна сказати, що Всевишній не зміг захистити всіх людей світу, але люди, котрі ходять під Богом і вірять в нього, зустрічаються один з одним, — чинять так, як оце ми з вами. Відтак маємо те, про що я можу сказати, Сунелю: ваш дар — як дар Божий.

— Можливо, комусь здадуться зависокими ваші слова, пане академіку. Що б ви в такому разі відповіли своїм опонентам? — запитую.

— А хто нині може дати безкоштовно? Тільки Бог і хороші люди. Вважаю, що ви, Сонелю, і ваші колеги з фармацевтичної фірми, — дуже хороші, чутливі люди, і ми вдячні вам від усіх наших «чорнобильців», од лікарів, медичних сестер, від усього-всього нашого товариства за те, що все-таки дійшла дорога і до нашого центру.

Можна зрозуміти хвилювання Володимира Бебешка. Ліки вкрай необхідні. І не тільки проти недуг, викликаних радіоактивним випромінюванням. До того ж нині — пора інфекційних захворювань: грип, «пожвавлюються» й інші віруси. Для нього — лікаря, вченого, організатора медицини — важливо, щоб сьогоднішня подія не стала разовим актом. Каже:

— Гадаю, ми плідно співпрацюватимемо з індійською стороною. У нас є багато цінних наукових розробок з радіаційної біології, радіаційної медицини. А в Індії — регіони, що мають дуже високі дози опромінення людей і рослинності, тож наші дослідження там були б далеко не зайвими. Як, до речі, і в інших країнах, які спершу допомагали нам, а тепер ми стали партнерами.

— Наприклад?

— Це — Італія, місто-побратим Флоренція, яка свого часу подарувала нам машину швидкої допомоги амбуланц, аби ми могли привозити хворих з віддалених районів у Центр радіаційної медицини. Ці машини обладнані всім необхідним для обстежень на місцях. Одержали також рентгенобладнання, шприци, халати, скальпелі, інші інструменти для різних профілів медичної праці — хірургічного, терапевтичного, гематологічного.

До тієї ж Італії українські дітлахи виїжджали і по кілька місяців жили в містечку під Римом у тамтешніх родинах.

Надходила допомога з Німеччини, Франції, Скандинавських країн.

Але особливо хотів би наголосити на наших контактах з Кубою. Свого часу ця маленька країна на латиноамериканському континенті прийняла на своїй гостинній землі не лише маленьких «чорнобильців», а й багатьох інших українських дітлахів, які страждають на захворювання кровотворних та лімфозних тканин. Так триває і донині, попри всі катаклізми, які відбуваються в соціумі, в політиці. А на Кубі, скажу як спеціаліст, медична справа поставлена на високому, воістину світовому рівні.

- Там є табір Тарара, який приймає українських дітей з початку новітньої незалежності України; в одному з таких чартерних рейсів з українською малечею на борту пригадую, довелося летіти на Кубу і мені як кореспондентові одного з наших вітчизняних часописів. Чи табір Тарара і досі там є?

- Є, він функціонує і понині, я побував там двічі, і ці відрядження були дуже плідними. Бо разом з кубинськими фахівцями вдалося зробити немало вкрай корисного для обопільного розвитку медицини. Кубинці навзаєм побували в нашому центрі, ми продовжуємо співпрацювати з ними в кількох напрямках… От і Сунель, наш теперішній індійський побратим, привіз у дарунок чимало найменувань ліків, які не могли не зацікавити мене як лікаря й організатора медицини. Я попросив його скласти повний список лікарських препаратів, про які ми з ним говорили; можливо, наступного року наша держава розщедриться і ми зможемо придбати такі необхідні нам медикаменти не за спасибі, а як рівноправні партнери. Це зробить тіснішою нашу співпрацю, дасть можливість глибше зрозуміти душу етносів, що живуть далеко один від одного, але близьких за відчуттями людяності.

Олександр
Кавуненко