Хто сказав, що діти в Україні не читають українських книжок?

Експромт, що народився під час нагородження переможців конкурсу, про який йтиметься нижче.

«Дорослі дяді
У Верховній Раді
Всім заявляють,
що наші діти книжок не читають.
Що все це наклеп і байки,
Довели маленькі читайки!»

Наприкінці року, що минає, російські соціологи оприлюднили результати двох, не пов’язаних між собою, соціологічних досліджень. З’ясувалося, що третина громадян сусідньої держави, конкретно люди у віці від 18 до 35 років, ніколи в житті не те що не читали — не тримали в руках жодної книги. Крім хіба що букваря у першому класі. Приблизно така ж кількість дорослого населення Росії — одна третина — воліла би бачити на чолі своєї держави нового Сталіна. З усіма атрибутами його правління — від масових репресій до тотального доносительства.

Слід зазначити, що ця інформація стривожила навіть вище керівництво країни. Обидва лідери Росії виступили з відповідними заявами, охарактеризувавши ці тенденції як вельми і вельми негативні.

З історії відомо, що гітлерів, сталінів і піночетів приводять до влади такі от маргінали, що зневажають «образованих», а розум відносять до недоліків людини. Диктатори, в свою чергу, віддячують маргіналам у такий спосіб, що одразу починають вилучати, забороняти, а то й спалювати публічно саме ті книги, в яких зосереджена мудрість усього людства.

Як виглядає під цим кутом зору ситуація в Україні? Думаємо, що не краще, ніж у Росії. Хоча, як втішають нас деякі кандидати в президенти, прихильників «твердої руки» у нас набагато менше. Проте той факт, що Росія набагато потужніше й енергійніше захищає свою російську книгу і книгодрук, змушує вдаватися до не дуже втішних кореляцій.

Знову ж таки, історія незаперечно довела, що людську свідомість формують знання, почерпнуті саме з книг. У сучасному світі засоби масової інформації, а особливо телебачення цю свідомість навіть не коригують, а дебілізують. Знову ж таки, на радість майбутнім сталінам, гітлерам і піночетам.

Однак мало хто знає, що процес деградації читацької культури на теренах колишнього СРСР розпочався не в 1991-му і навіть не у 1985-му році, а значно раніше. Вже на початку 80-х років минулого століття опитування, проведене групою журналістів і соціологів у Києві, показало, що тодішні старшокласники не читали навіть обов’язкових до вивчення книг з шкільного курсу. Практично жоден із них не зміг назвати бодай десять прочитаних за життя творів художньої літератури, які б йому запам’яталися. Домашні бібліотеки левової частки тодішніх родин складалася з горезвісної «макулатурної трійці» — «Королева Марго», «Три мушкетери» та «Жінка в білому». Реакція тодішніх освітян та їхніх партійних кураторів була передбачуваною: організаторів анкетування покарали, подальші соцдослідження заборонили. Адже вони дезавуювали один із важливих міфів комуністичної пропаганди про СРСР як країну найактивніших у світі читачів художньої літератури.

Сьогодні оті колишні старшокласники керують міністерствами, очолюють політичні партії і навіть балотуються у президенти України. Низький загальний рівень читацької культури обернувся дебільним рівнем культури політичної.

Відтак започаткований цього року конкурс «Найкращий відгук на сучасну дитячу прозу» (організатори — гуманітарний блок Уряду і видавництво «Грані-Т» за своїм призначенням виходить далеко за межі суто культурницької акції. Адже йдеться не лише про пропаганду власне української книги, а й про розвиток читацької культури серед тих, хто сьогодні вчиться у 4-5 класі. А в ширшому розумінні — виховання національного, державницького самоусвідомлення майбутнього дорослого населення України.

Перші результати конкурсу, проведеного по всім областям, а також у Києві і Севастополі, вразили навіть досвідчених організаторів. Попри катастрофічні візії, які не перший рік змальовують нам певні професійні патріоти і колишні «живі класики», справжніх патріотично налаштованих батьків і педагогів в Україні дуже багато. Загальна кількість учасників конкурсу, а це проект специфічний, що вимагає певного рівня підготовки і дитини і вчителя, виміряється десятками тисяч!

І ще: з’ясувалося, що певні проблеми, які видаються дорослим політикам жахливими і неймовірними, на рівні нормальної родини і нормальної школи просто не існують. Серед переможців по всіх регіонах чимало дітей, чиї батьки не є етнічними українцями або, в силу певних обставин, послуговуються переважно російською мовою. Але вони, ці діти, прекрасно знають українську мову, орієнтуються в сучасній українській літературі для дітей та юнацтва і вміють не просто переказувати, а й розумно аналізувати прочитане. І це, нагадуємо, в 4-5 класах.

І, на жаль, традиційна українська крапля дьогтю до десерту. Жоден, наголошуємо, жоден з кандидатів в президенти, із тих, що особливо голосно розписується у своєму національному самоусвідомленні, не з’явився 7-го грудня до Київської мерії, де урочисто вручали нагороди кращим маленьким читачам столиці. Вони, бачте, зайняті. Вони рятують Україну. Від чого? Чи від кого?

В.Н.