Митець з козацькою вдачею

Імена борців за волю України не забуваються. Митець і козак Михайло Омелянович Гаврилко народився 5 жовтня 1882 р. на Козацьких Хуторах біля села Руновщина під Полтавою. Після народної школи він п’ять літ навчався у Миргородській Керамічній школі ім. М. Гоголя у шанувальника співців-кобзарів художника Опанаса Сластьона. Окрім гончарів-керамістів там вчилися й майбутні скульптори.

Разом з тим здібні самородки зачитувалися Шевченковим «Кобзарем», набува­ли українського патріотичного гарту. Після того Гаврилко поступив до Петербурзького вищого Художньо-Промислового училища барона Штігліца при Академії Художеств. Вчився там у скульптора професора Беклемішева. Але у пору студентських заворушень юнака-бунтаря тричі заарештовували. Звільнений під нагляд поліції він втікає за кордон до Львова. Згодом вступає до Краківської Академії красних мистецтв, де вчиться у скульптора професора Лящки. У 1911 р. Гаврилко їде до Парижу і працює в майстерні скульптора Бурделя, далі у Анжельо. Вдосконалює свою майстерність, заробляє на прожиття, виконуючи замовлення багатіїв.

Вибух світової війни покликав скульптора і поета Михайла Гаврилка до збройної боротьби за незалежну українську державу. Він повертається до Львова. Спочатку синьоокий кремезний українець за вказівкою Союзу Визволення України будив національну свідомість земляків у таборах для полонених царської армії в Австрії. Потім зголосився добровольцем до першої Залізної сотні Українських Січових Стрільців. Старшинами там були Василь Дідушко, Андрій Мельник, Роман Сушко, а побратимами митця стали поети Роман Купчинський, Микола Голубець, Юрій Шкрумеляк та композитор Михайло Гайворонський, що невдовзі почав керувати стрілецьким духовим оркестром. У тяжких боях стрільці перемагали військовиків російської армії під Галичем та Болеховим, на горах Лисоні та Маківці. Четар Гаврилко співпрацював також з Пресовою Квартирою УСС, яку очолював один із засновників СВУ Осип Назарук. Митець ліпив з глини портрети січовиків, малював карикатури до стрілецького часопису «Самопал» та ілюстрував журнал «Червона Калина».

На початку 1916 р. Бойова Управа УСС послала кілька старшин для проведення культурно-освітньої праці (а також для вербовки добровольців у стрілецтво) на Волинь. Вони збирали дітей до школи щоби визволити волиняків від польського та московського впливу.

Начальником такого комісаріату у м.Луцьку працював четар М.Гаврилко. З наступом московських військ він перебрався до Ковеля. Австрій­ське командування намагалося усунути Бойову Управу УСС. Замість неї стрільці утворили Центральну Управу УСС, очолену професором С. Смаль-Стоцьким. Вирішено, що українці «не сміють зійти без опору із сцени боротьби народів за свою будучність». Влітку почалося формування всеукраїнського національного війська.

До Наддніпрянщини М.Гаврилко повернувся козаком дивізії Сірожупанників під командою генерала Сокири-Яхонтова. її готували для війська УНР, Але ситуація змінилася і дивізія присягнула на вірність Українській Державі та Гетьманові. Згодом події підхопили Гаврилка у шалений плин визвольних боїв. Отаманом повстанців він звалений тифом потрапив у пастку чекістів. Його розстріляли 1920 р. у Полтаві.

Відомі твори Михайла Гаврилка: погруддя Т.Шевченка, Ю.Федьковича, М.Шашкевича, жіночі та чоловічі портрети, «Ганнуся» (мармур) і романтичні композиції «Козак і дівчина», «Сирота». Його проект багатофігурного пам’ятника Т.Шевченкові для Києва (1911 р.) використав М.Манізер для свого монумента Великому Кобзареві у Хар­кові.

Михайло Іванченко,
письменник, Черкащина