Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

За дедоларизацію всієї країни!

Криза банківської системи в Україні спровокована не стільки зовнішніми факторами, як внутрішніми. За офіційними даними на 1 жовтня 2009 року загальні збитки комерційних банків із початку року становлять 20,9 млрд. грн. Майже кожен український банк у період кризи так чи інакше зіткнувся із проблемою недостатньої ліквідності і труднощами повернення вкладів населенню.

Обсяг проблемних кредитів у портфелі фінустанов ще влітку перевищив 30%, а зовнішні зобов’язання банківського сектору країни $ 35 млрд. Економічна криза вказала на вразливість української банківської системи, яка виявилася неспроможною повноцінно функціонувати без підтримки держави і водночас підтвердила, що влада нездатна належним чином контролювати фінансові потоки в країні. З жовтня 2008 року Нацбанк запровадив тимчасові адміністрації у 25 фінустанов — це майже 14 % загальної кількості банків. Протягом вересня — грудня 2008р., коли розпочався масовий відплив депозитів із фінансової системи, НБУ надав комерційним банкам рефінансування на загальну суму понад 111 млрд. грн.. Однак, левову частку цих коштів було спрямовано не на підтримку економіки, а на валютні спекуляції та кредитування підприємств, пов’язаних із власниками банків. Восени настав час повернення кредитів рефінансування (торік регулятор надав банкам гроші під 15-17 % річних), проте як стверджують джерела у Нацбанку більшість фінустанов не мають змоги розрахуватися вчасно.  У липні 2009 р. уряд націоналізував три фінустанови: Родовід банк, банк «Київ» та Укргазбанк — було влито 9,5 млрд.’грн. бюджетних коштів. Згодом уряд ухвалив рішення про декапіталізацію на 5,6 млрд. грн. Родовід банку у зв’язку з переданням йому зобов’язань збанкрутілого Укрпромбанку. У стані ліквідності нині перебувають 12 комерційних банків. Проблемні банки здебільшого є кишеньковими установами, створеними для обслуговування приватних бізнесів.

Для банківської системи України характерна недосконалість інфраструктури кредитного ринку, де крім банків повинні бути комерційні реєстри, рейтингові агентства, кредитне бюро, реєстр судових рішень та інше. Не функціонують спеціалізовані організації, які могли б надавати на кредитному ринку консультативну, інформаційну та іншу допомогу, як кредиторам так і одержувачам кредитів. Грошово-кредитна і банківська система пристосована не до обслуговування енергійних, активних ділових, підприємливих працівників, людей малого і середнього бізнесу, фермерів, а мафіозі, олігархів і тіньовиків. Через це виробничий потенціал використовується нераціонально, заводи і фабрики закриваються, багатства України розкрадаються, найурожайніші у світі землі пустують, а народ злидарює.

Через нездатність Нацбанку навести лад у фінансах величезні кредитні ресурси використовуються нераціонально, заганяються в долари, переводяться за кордон, ховаються населенням в матрацах, пролежують там роками в бездіяльному стані і знецінюються, у той час як через брак кредитних ресурсів не здійснюються інвестиції, не розвивається виробництво, не реалізуються соціальні програми.

Нацбанк не створив сприятливих умов для розвитку чесного бізнесу і підприємництва, не скерував кредитних ресурсів на його обслуговування, через що 8 мільйонів найактивніших, висококваліфікованих працівників не знайшли застосування своїм силам у промисловості і сільському господарстві і змушені були емігрувати в інші країни і збагачувати їх.

Нацбанк виявився нездатним організувати роботу зі створення банків, які стали б надійними партнерами підприємств, обслуговували б виробництво, перекладали б на свої плечі важливі функції щодо забезпечення підприємств кредитними ресурсами, організовували б швидкодіючу систему платежів і розрахунків, перетворювали б боргові вимоги і зобов’язання в гроші, взаємопогашували б їх, налагодили б продаж боргів (факторинг), мобілізували б усі наявні вільні кредитні ресурси, перетворювали б їх у капітал і скеровували в інвестиції.

В Україні відсутні інвестиційні банки, які мобілізували б величезні у кредитні ресурси, які перебувають у бездіяльному стані і скеровували б в інвестиції. Менше 6% кредитних ресурсів використовуються для інвестицій. Усі комерційні банки є однотипними лихварськими шарагами з висмоктування з економіки грошей за допомогою обслуговування не виробничих, а торгово-посередницьких операцій.

НБУ не спромігся організувати ефективного механізму створення грошей, запуску їх в обіг і погашення.

З метою штучного підтримання цінності долара на українському ринку Нацбанк спотворив увесь емісійний процес. Замість того, щоб здійснювати емісію грошей у відповідності з потребами обігу, тобто під закладені в Нацбанку комерційними банками векселі, Нацбанк запускає гривню в обіг шляхом закупівлі доларів на міжбанківському валютному ринку, чим створює підвищений попит на долари.

При золотокрошовій системі проблеми запуску грошей в обігне/існує, тому що гроші ототожнюються з матеріальною платтю золота. Цього нема при кредитній грошової системі

Видрукувана банкнота відразу не стає грішми, її треба освятити, вдихнути в неї суспільне відношення. Цим Богом освяти є обмін, який створює гроші. Це намагається також робити чорт, від імені якого з’являються непотрібні, зайві, не освячені обміном гроші. Саме таким способом тепер запускаються в обіг не забезпечені Нацбанком гривни для покриття величезного бюджетного дефіциту.

Нацбанк не забезпечує збалансованості фінансових ресурсів країни у результаті чого, з одного боку, відчувається величезний брак кредитних ресурсів, через що не здійснюються інвестиції, до кредитних ресурсів не мають доступу підприємства, несвоєчасно проводяться платежі і розрахунки, а з другого — у матрацах і панчохах у бездіяльному стані перебувають десятки мільярдів доларів, євро і гривень.

Ніякого виправдання не має стягнення з підприємств банками величезних грабіжницьких здирницьких відсотків, які пожирають не лише їх прибутки, а й часто значну частину коштів, призначених для простого відтворення. Грабіжницькі банківські відсотки, які в 5 разів є вищими, ніж у цивілізованих країнах, обезкровлюють економіку і віддаляють банки від виробництва.

Банківська система виявилась нездатною організувати швидкодієву й ефективну систему платежів і розрахунків, через що в країні протягом 18 років бушує руйнівна платіжна криза. Кредиторська і дебіторська заборгованість по всіх суб’єктах господарювання неустанно зростає.

Найбільшою прогалиною в діяльності НБУ є те, що він не організував системи рефінансування і штучно створив кредитний голод.

Частка кредитних ресурсів центрального банку в кредитних портфелях банків з року в рік зменшується. У 1997 р. вона становила 11,3%; 1998 р. -5,7%; 1999 р. — 4,2%; 2000 р. — 2,3%; 2001 р. — 2%; 2002 р. — 1,8%. Причому частка короткотривалих кредитів (на один день) становить 85-90% від загального обсягу рефінансування. Останнім часом нормальне рефінансування Нацбанком комерційних банків майже зовсім не відбувалося і здійснювалося в спотвореному вигляді (на порятунок збанкрутілих банків).

Законом про НБУ встановлювалося, що наглядові функції повинна виконувати Рада НБУ, і передбачалося, що до її складу входитимуть незалежні експерти. Натомість парламент під впливом банківського лоббі долучає до складу Ради здебільшого банкірів. Ідею створити незалежний орган контролю провалено... Без цього в режимі реального часу зупиняти тих, хто виводить активи з країни неможливо. Схеми штучного знекровлення фінустанов активно працюють далі.

У той час як по світу крокують електронні гроші, розрахункові операції здійснюються безготівково, в Україні половина розрахунків здійснюються готівкою, гроші перевозяться в торбах і на це суспільство тратить величезні кошти. Для приховання операцій від податківців у тіньовому обороті використовується готівка, зарплата виплачується в конвертах, не відображається на рахунках підприємств у банках і не оподатковується.

Злочином є здійснена Нацбанком в інтересах тіньовиків, мафіозі і казнокрадів без відповідного дозволу органів влади широкомасштабна доларизація країни, у результаті якої Україна, подарувала США понад 100 млрд. доларів емісійного доходу. На друкування 100 доларової купюри США тратять 3 центи, а у нас вони купують за цю купюру товарів на 100 доларів.

Доларизація економіки заважає українській державі проводити самостійну грошово-кредитну політику. З вересня 2008 року національна валюта девальвувала на 65%. Доларизація вітчизняної економіки збільшилась за шість років на 27% і сягнула 65%. Таким чином на одну гривню припадає вже два долари і це максимальний показник за всю історію України. В українських банках надто багато іноземної валюти, а це дуже небезпечно як для самих фінустанов, так і для їх клієнтів. Це приводить до того, що різко підвищується доларизація нашої економіки, попит же на національну валюту понижується разом з її курсом.

Представники НБУ за звичай розраховують рівень доларизації економіки як відношення банківських вкладів у валюті до загального обсягу депозитів та/або грошової маси. Але такі методи не відображають реальної картини, оскільки не враховують обсягу валюти, що перебуває в руках населення. А це не мала величина.

Безпосереднє завдання держави — стежити, щоб кількість ВКВ в обігу не загрожувала економічній безпеці. Панама та Еквадор цілковито замінили національну валюту доларами США, а Чорногорія і Андорра — евро.

У 2004-2008 роках Україна «купалася» в «баксах». На початку 2009 року на руках українців накопичилося $ 48 млрд. готівки — вчетверо більше за суму валютних депозитів. По суті, обсяг готівкових іноземних купюр в Україні у кілька разів перевищує гривневу масу, що перебуває в обігу.

В Україні зосереджено до 5% усіх емітованих американських доларів. В умовах стабільності гривни валютні кредити здавалися привабливими — у 2006-му році їхній обсяг зріс на 95,4%, у 2007-му році — на 75,4%. При цьому динаміка зростання гривневих позик була скромнішою. Приріст відповідно становив 52,3 і 72,7%.

Валютне кредитування, яке лобіювали західні фіну станови, переклало курсові ризики з них на позичальників. Проте винна в цьому саме влада, яка проводила бездарну політику. В кредит жила не лише держава, а й комерційні структури та громадяни. Українська влада фактично втратила можливість регулювати економічні процеси через грошово-кредитну політику.

Державні фінансові вливання (зокрема шляхом рефінансування банків) мали б стимулювати розвиток виробництва, але насправді призводять лише до зменшення резервів Нацбанку. Замість того, щоб спрямувати вільну ліквідність в реальну економіку, фінустанови конвертують гривню в долари, підриваючи курс національної валюти і провокуючи паніку на готівковому валютному ринку.

За останні 10 років (з квітня 1999 р. по квітень 2009 р.) кількість доларів в обігу поза банками збільшилася на 85,4% до $8,264 трлн., тоді як за попередні 10 років — лише на 48,2%. Протягом економічної кризи доларова маса зросла на $2 трлн. Державний борг США становить 80% ВВП країни. Успішну дедоларизацію економіки провели Ізраїль, Польща, Чилі та Єгипет. Цим країнам не довелося використовувати жорсткі методи для зменшення залежності національної економіки від іноземної валюти. Дедоларизація була результатом м’якої антиінфляційної політики та розвитку фінансового ринку. Зокрема в цих країнах сформували ринок облігацій, деномінованих в місцевій грошевий одиниці, запровадили диференційовані норми резервування для банків залежно від валюти кредиту. Крім того було посилено держконтроль за дотриманням вимог до покриття ризиків під час залучення фінустановами зовнішніх запозичень. Для зниження курсових ризиків кредити скеровували переважно у сектори, що заробляли валюту, а не на праски як у нас. В Ізраїлі та Чилі запровадили індексацію відсотків за депозитами в національній валюті (коригування на інфляцію), а в Польщі та Єгипті — підвищили ставки за банківськими вкладами.

Для того, щоб навести лад у фінансах треба істотно реформувати банківську систему і привести грошово-кредитну політику у відповідність з вимогами життя, з потребами відродження України.

Починаючи з 2006 року вітчизняні фінустанови активно залучали живі валютні ресурси на міжнародному ринку капіталу й перепродували гроші резидентам. Людям втовкмачували в голови, що можна жити не по кишені, в борг, так усі живуть... У 2006 р. їх обсяг збільшився на 95,4%, у 2007 р. — на 74,5% (валютні кредити з нижчими відсотками). При цьому динаміка зростання гривневих позик була скромнішою на рівні відповідно 52,3%, 72,7%. Стрімкий розвиток іпотеки та споживчого кредитування у 2005-2006 роках зробив деякі фінустанови вкрай чутливими до неповернення позик в першу чергу через те, що прямі іноземні інвестиції майже цілком надходили з метою перерозподілу корпоративних прав, а не в реальний сектор економіки.

В 2005 р. В. Ющенко оголосив про нову стратегію розвитку вітчизняного кредитного ринку. Суть його полягає в тому, щоб повністю відкрити фінансовий ринок для іноземного капіталу, обіцяючи нам, що західні банки, прийшовши до нас, будуть пропонувати дешеві кредити промисловості і бізнесу, а це в свою чергу стане поштовхом для економіки. Іноземці дійсно прийшли скупивши біля 80% всіх українських банків, але принесли не інвестиційні, а дорогі споживчі кредити, які буквально нав’язували нашим громадянам. А держава втратила контроль над банківським сектором.

Готуючись продатись іноземцям, багато банків нарощували певні показники і в першу чергу кількість обслуговуваних клієнтів. А робилось це найпримітивнішим способом — роздачею людям нічим не забезпечених дрібних споживчих кредитів. Фактично громадян змушували оформлювати кредити на купівлю праски, мобільного телефону чи чайного сервізу. Достатньо було показати паспорт. Причому гроші на роздачу таких кредитів українські банки брали в борг на Заході.

В результаті на ринку з’явилась величезна сума грошей, влитих із-за кордону, але не у виробництво, не в реальний сектор, а у споживання. Коли на Заході розпочалась криза, іноземні банкіри почали відкликати з України величезні гроші. І їх не турбувало, що таким чином мільйони українців втрачають свої депозити, адже забрати достроково видані кредити неможливо. Результатом стала сьогоднішня катастрофічна ситуація в банківському секторі.

Більшість українських філіалів великих закордонних банків останнім часом показують у своїй звітності величезні втрати. Це ціна, яку вони сьогодні платять за агресивне проникнення на український ринок роздрібних кредитів (іпотечних, автомобільних і споживчих) за допомогою валютних позик, ставка по яких в Україні була досить високою і виглядала привабливою для закордонних банків. Підприємства малого і середнього бізнесу отримували лише 1% цих позик. Через те, що фінустанови не кредитують реального сектора, підприємства отримують менше ресурсів, менше виробляють продукції, менше експортують, їхні доходи знижуються. Першочергове завдання — подолання кризи реального сектору. Ми мало виробляємо, або багато купуємо і споживаємо.

Отже, важливим елементом організації держави, її міцності, стабільного і надійного функціонування, довіри до неї народу, найширших верств населення є чітке функціонування грошово-кредитної системи, довіра до її грошової одиниці, можливість за її допомогою реалізувати свої доходи, купувати товари, здійснювати платежі і розрахунки, відкладати гроші, робити нагромадження.

Від нас настирливо вимагали негайно реалізувати принципи «Вашингтонського консенсусу», запроваджувати ліберальну ринкову економіку, усувати державу від регулювання господарських процесів, робити все, як у США, а сьогодні з’ясувалося, що там не все у порядку, що саме від них на нас прийшла фінансова криза. Не даремно вони сьогодні стали активно обговорювати питання про державне регулювання економіки.

Сучасна криза не просто циклічна, як буває протягом 10-ти чи 20-ти років це системна криза світових і політичних інститутів, тобто криза світо-устрою. Побудована на золоті грошова система зникла, виникла кредитна грошова система, особливостей управління якою не збагнули і через це виник фінансовий хаос. Економічна причина кризи — це величезні борги головного економічного регулятора, головної країни всієї глобальної економіки світу -Америки, яка скористалась нерозторопністю лідерів світового співтовариства, привласнила собі ті функції, які вони повинні були виконувати, створивши нову світову резервну валюту. В умовах цієї невизначеності США здійснили величезну небезпечну емісію долара, перетворивши свою національну валюту у світову.

Кошти на подолання кризи виділяються МВФ для надання їх на підтримку слабких економік з метою розігрівання попиту на автомобілі та інші вироби високорозвинутих країн.

Уніфікація світових грошових систем не така вже і утопія, віддалена перспектива. Хіба запровадження ЄВРО не має певних рис нових світових грошей з регіональним відтінком. При збереженні національних суверенних держав запроваджується спільна валюта, яка в певній мірі обмежує національний суверенітет кожної держави. Європейський центральний банк створювався за зразком федеральної резервної системи, і центральні банки кожної країни відіграють в ньому роль, подібну до регіональних федеральних резервних банків. Головною метою Європейського центрального банку є забезпечення стабільності цін.

Повсюдне запровадження єдиної світової валюти спростить і полегшить комерцію, платежі і розрахунки, кредитування, а також освітній і культурний обмін. Зникнуть величезні затрати на перетворення національної валюти однієї країни у валюту іншої країни.

Так само, як сьогодні в усьому світі всі країни користуються єдиними мірами довжини, ваги, так невдовзі вони користуватимуться єдиними світовими грішми.

Теперішнє обговорення питання щодо запровадження єдиної резервної валюти є підготовчим етапом до запровадження світових грошей.

З виникненням кредитної грошової системи змінилась сама природа грошей. Тепер фізичні відчутні стандартні порції благородних металів замінені кредитними борговими зобов’язаннями, авторитет яких повинні підтримувати не лише банки, комерційні установи, а й держава, авторитет зобов’язань якої є найвищим. Усе це підвищує відповідальність держави за регулювання грошових відносин. Якщо при золотогрошовій системі гроші мали самостійне існування, то при кредитній — їх буття і існування нерозривно пов’язане з банками, де вони перераховуються з одного рахунку на інший. У світі грошей відбувається революція. Теорію грошей доведеться докорінно змінити і світову грошову систему доведеться стандартизувати.

Пропозиції щодо запровадження нової резервної валюти тепер активно обговорюють не лише науковці, а й державні мужі на міжнародних нарадах і світових форумах, зокрема, в ООН.

Конференція ООН 8 вересня 2009 року по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) опублікувала доповідь, підготовлену групою експертів, які запропонували замінити долар новою загальносвітовою валютою. Про необхідність заміни долара новою резервною валютою, що використовується у розрахунках між країнами, більше року заявляють лідери багатьох країн.

Так само, як людство змушене було уніфікувати міри довжини і ваги, тепер воно може це зробити з національними грошовими системами.

Учасники «Великої вісімки», які повернулись з Італії, 21 серпня демонстрували журналістам взірці нової світової валюти. Якщо справа вже дійшла до пробних взірців, викарбуваних на Королівському монетному дворі Бельгії, хай і в одиничних золотих примірниках, то процес явно зайшов далеко. Повністю в нього включилась Італія, де серед школярів проводять конкурси на пошук назви нової валюти і її зовнішнього вигляду, а одна фірма її випускає від імені певного уряду Республіки Земля, давши її санскритську назву дхана. Поки що це лише пропагандистські акції, як і подаровані членам «Великої вісімки» примірники нової валюти. Але 20 років тому в реальність ЄВРО мало хто вірив. Потреба в запровадженні наднаціональних грошей, які не є валютою жодної держави, диктується не стільки теорією, скільки практичними потребами.

Михайло Швайка, доктор економічних наук, професор

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com