Кому до ордена, ну а кому — до «вишки»…

В сучасній Європі існують три особливих державних ордени зі схожими статутами та історією. Це заснований у 1769-му році російський військовий орден св. Георгія, польський — «Віртуті Мілітарі» і наполеонівський орден «Почесного легіону».

Подібність їх у тому, що всі вони вручаються виключно за особисту мужність на полі бою під час війни. І в цьому їх відмінність від абсолютної більшості нагород, котрими вшановують переважно «за вислугу років».

Тепер щодо історії. Після розгрому Наполеона і реставрації монархії Бурбонів опального імператора судили і спровадили у довічне заслання. Декого з його найближчих соратників стратили за вироками військового трибуналу. А от орден відмінити чи ліквідувати не наважилися. Бо на ньому була у прямому розумінні цього слова кров, пролита у бою, а не в п’яній сутичці чи на полюванні.

З остаточним розподілом Польщі — на рубежі ХVП-ХVШ століть — країни-окупанти ліквідували військовий орден «Віртуті Мілітарі». Його відновив у Першу Світову Війну Йозеф Пілсудський. Характерно, що в соціалістичній Польщі не наважилися здійняти руку на цей знак справжньої військової мужності і звитяги.

Російський «Георгій», здавалося, відійшов у небуття після жовтневого 1917-го року перевороту. Були спроби відродити його у Білій гвардії, проте генерал Денікін, до речі, кавалер двох офіцерських Георгіїв, рішуче запротестував: «Негоже відзначати цим орденом за братовбивство, яким є війна, що ми її ведемо». Борис Єльцин повернув ро­сійській армії славетну нагороду, але, згідно зі статутом, Георгіївський хрест нинішній російський офіцер може здобути виключно у захисті держави від зовнішньої агресії. Заповіт Денікіна спрацював.

Польські та французькі історики дослідили біографії кожного кавалера орденів Почесного легіону та Віртуті Мілітарі. Що ж до Георгіївського хреста, то… в нинішній Україні, здається, нікому не цікаво, хто з наших земляків був удостоєний цієї почесної відзнаки. Справді почесної! Бо нею не розкидалися.

За 146 років існування офіцерського ордену св. Георгія лише три з половиною тисячі відважних одержали відзнаку 4-го ступеня, 645 старших офіцерів стали кавалерами св. Георгія 3-го ступеня і 125 генералів — 2-го ступеня. І лише 4 полководці стали повними кавалерами всіх чотирьох ступенів відзнаки. Лише чотири! Для порівняння: за неповні 60 років Героями Радянського Союзу стали понад 11 тисяч чоловік.

Ми достеменно знаємо лише одного українця, котрий майже зрівнявся з чотирма фельдмаршалами — повними кавалерами ордену св. Георгія. Це генерал-аншеф Петро Котляревський, син священика з Полтавської губернії. Ми писали про нього в одному з наших есе. Але нагадати варто. Сучасники недаремно прозвали його генералом-метеором. За 9 років російсько-перської війни (1804-1813 рр.) Петро Котляревський здобув три хрести офіцерського Георгія, іменну георгіївську зброю, звання генерал-аншефа (а починав війну поручиком) і ще — 50 поранень. Та коли перед відставкою за станом здоров’я він почув, що імператор Микола Перший хоче дати йому ще й Георгіївський хрест 1-го ступеня, то категорично відмовився: «Цей орден має девіз «Служба і мужність», а не «Вислуга». Я не вмію служити інакше, як вести своїх солдатів в атаку, йдучи в першій шерензі».

Така була людина, такі були часи…

І останнє, суттєве зауваження. Звання Героя Радянського Союзу були позбавлені близько 100 відзначених. Переважно — за важкі, мерзенні кримінальні злочини. Серед кавалерів офіцерського Георгія такого не траплялося.

Український хрест «За мужність» за ідеєю мав бути аналогом вищезгаданих славетних орденів. От де тільки взяти під нього таких героїв, як той же Петро Котляревський?

В.Н.