КИТАЙ НАС КУПИТЬ?

Україна зігнулася під сильною економічною і соціальною кризою, а її традиційні партнери сьогодні просто не в змозі задовольнити її фінансові потреби. В найближчому майбутньому новим чинником в місцевій геополітичній грі може стати Китай. Про це свідчить зустріч китайського віце-прем’єра Чжан Децзяна з Юлією Тимошенко в Києві, а також негайно запропонована Пекіном допомога в боротьбі проти грипу.

Враховуючи, що ні Росія, ні США, ні ЄС не в змозі задовольнити гігант­ські фінансові потреби України, буде цілком розумним припустити, що новий президент країни підпише незабаром з Китаєм угоду про надання кредиту. Торгові відносини двох країн вже продемонстрували рекордне зростання в 2008 році, і ця тенденція лише посилиться в майбутньому. Вже декілька років підряд до України приїжджають тисячі китайських студентів. Крім того, якщо ЄС виділяє, загалом, невеликі гроші за умови виконання цілого ряду зобов’язань, то Китай готовий дати більше і про­сить при цьому лише не визнавати незалеж­ність Тайваню. Його за великим рахунком не хвилюють ні права людини, ні екологічні і соціальні норми, ні «правильне» держуправління. В зв’язку з цим варто задуматися про перспективи розширення китайської присутності в Україні, яка спричинить за собою немало економічних і політичних наслідків. Насправді такий стан справ може привести до ситуації, коли економічні «клани» визначатимуть політичний курс країни. Приток не обмеженого умовами капіталу лише розбестить еконо­мічні еліти, у яких залишається дедалі менше причин йти на потенційно шкідливі для бізнесу реформи. В той же час з урахуванням слабкості інфраструктури сусідніх країн, фінансування проектів в Україні не виглядає чимось дивним і може насправді принести вагомі результати. Присутність Китаю в Африці виглядає суперечливо: диверсифікація партнерів і широкий доступ до фінансових ресурсів врівноважуються соціальними і екологічними ризиками, а також викликаної експортом китайської робочої сили напруженістю.

Епоха сфер впливу (Росії, США або ЄС), здається, залишилася у минулому, але це зовсім не означає кінця самої політики впливу, а всього лише свідчить про зміни правил гри у зв’язку із збільшенням числа учасників. Незабаром ми побачимо, чи зможуть «китайські ліки», складені з вигідних кредитів і амбітної інфраструктурної політики, довести свою ефективність в безпосередній близькості від ЄС, і які будуть «побічні ефекти».

Флоран Пармантье, Центр європейських політичних досліджень, Париж