НЕПОХИТНА РОСІЯ

Росіяни сприйняли теракти спокійно. Вертикаль влади та авторитет Путіна достатньо міцні, й навряд чи треба буде ще більше закручувати гайки. Народ в Росії фаталістичний: будь-якої миті тобі може впасти на голову бурулька. Тому і на цей раз психологічна травми виявилася мінімальною. Експерти спростовують всі чотири можливі сценарії реагування на вибухи в московському метро.

Чому ж атаки смертників анічогісінько не міняють для Путіна, Медведєва чи будь-кого в Росії?

В західній пресі задумуються: чи справді слід веде, як припустила ФСБ, до бунтівного Кавказу? Чи будуть нові атаки? І якщо так, то чи буде масова відплата, або навіть війна? Чи є ці теракти поганим знаком для прем’єр-міні­стра В.Путіна — критичний удар по його сталевому іміджеві та політичному договорі, що ґрунтується на ущемленні громадянських и особистих свобод в обмін на фізичну безпеку? Чи ж навпаки, ці події створюють нагоду закрутити гайки в країні ще щільніше? А що, коли Путін використає події на доказ того, що його дофін, президент Д.Медведєв, втратив контроль над ситуацією — і, отже, попереду тріумфальне повернення Путіна у президенти в 2012-му?

Усе це, звісно, питання важливі й раціональні. Та вони мають сенс, лише якщо вважати бомбування в метро чимось значним — а багато політичних оглядачів у Росії, від кремлівських вищих чиновників до головних опозиціонерів, так не вважають. Чи міняє воно щось у грі масштабнішій? Мабуть, ні.

Згадаймо події 2004 р.: вибух на ринку в Самарі (10 загиблих, 60 поранених); два російські пасажирські літаки, що впали одночасно з неба (89 загиблих); теракт проти президента Інгушетії, дві підірвані в московському метро смертнеці. Після цього мало що змінилося... Тому недавні вибухи стали просто ще однією подією в цій серії, і то не дуже руйнівною.

За словами І.Адріанової, прес-секретаря російського МНС, ці вибухи були набагато слабшими, ніж попереднє подвійне бомбування в московському метро у 2004 році. «Вибух стався, коли потяг був уже на платформі й двері були відчинені, тож первинна ударна хвиля була більш розсіяною, ніж у 2004-му, коли потяг їхав тунелем, — пояснила Адріанова. — І в 2004-му була пожежа найвищого ступеня складності».

Злагодженість аварійних робіт була дивовижною. МНС відразу організувало інформаційний пункт для журналістів і родичів постраждалих, постійно оновлювало на своєму сайті деталі про жертви і записало оголошення з номерами гарячих ліній, включно з лінією психологічної допомоги, для оголошення в метро. Цифрові бігборди по всьому місту також висвічували ці номери. До 17:00, буквально через 9 годин після першого вибуху, метро повністю відновило роботу. Навіть Медведєв і зазвичай грубуватий Путін були відносно стримані у своїх репліках. Цього разу не було паніки. Їздячи на метро весь день, я була приголомшена фаталістичним спокоєм пасажирів. Коли я сідала в вагон поблизу Красної площі, тоді тільки почали виносити запаковані в мішки тіла зі станції «Лубянка». І все ж пасажир біля мене пояснював дівчині надзвичайно складні нюанси своєї зачіски, так ніби нічого не сталося.

Багато галасу наробив той факт, що перша бомбувальниця підірвала себе просто під Луб‘янкою, де розміщена штаб-квартира ФСБ. У росіян дуже двозначні й нелегкі відносини зі спецслужбами, і отже, маси навіть не вловили суті меседжу. Цей теракт, хоча він ударив по найбуденнішій частині життя, не мав психологічного ефекту Беслана чи облоги театру «Норд-Ост». «Якщо порівняти з атакою Басаєва, то цього разу не було такої психологічної травми», — каже Ґлєб Павловський, який очолює дослідницький центр, пов’язаний з Медведєвим.

І все-таки, чи вважатимуться вибухи 29 березня провокаційним киданням рукавички? І як реагуватиме Кремль? Погляньмо на можливі сценарії.

Перший: бомбування в серці Росії стане системним, і Москва мститиметься, розгортаючи нову війну на Кавказі.

«Не думаю, — каже Ґ. Шведов, головний редактор опозиційного інформаційного порталу «Кавказский узел». — У регіоні вже й так 130 тисяч солдатів і 50 тисяч офіцерів. Що такого по-справжньому нового вони там можуть розпочати? Важко уявити. Третя Чеченська війна малоймовірна».

Натомість, спостерігачі від Павловського до опозиційного діяча та колишнього спікера парламенту В.Рижкова вважають, що Росію очікує рішучий зсув до м’якшої, більш політичної лінії на Кавказі. Цей підхід уже проявився у січневому призначенні А.Хлопоніна кремлівським посланцем у регіон, відповідальним за наведення там ладу; його план більш «сердечний», ніж попередні кремлівські стратегії. «Я в цьому обережний оптиміст», — каже Рижков про перспективу зміцнення «стратегії політичного процесу й діалогу» в регіоні.

Що стосується активізації кампанії на Кавказі, то важливо не переоцінити можливості терористів. Все було зроблено недбало: одна жінка загубилася, вони надто довго детонували вибухівку, а один пояс із вибухівкою взагалі не спрацював. Це говорить про обмежену фінансову спрможність підривників.

Другий: теракт стане величезним ударом по авторитету Путіна як особи, що здатна підтримувати порядок.

Заперечення. Терактів не було шість років, і Путін понині найпопулярніший персонаж у країні. Росіяни не довіряють міліції, парламентові, ані суддям, зате довіряють йому — і саме тому в розпалі затяжної економічної кризи його рейтинг досі становить 80%.

Загроза владі Путіна насувається не зі сфери безпеки, а від погіршення добробуту його прихильників. І не забуваймо, що 20 березня, у так званий День гніву, організатори сказали, що очікують подвоєння кількості демонстрантів після калінінградських протестів, що зібрали в січні 10 тисяч людей.

Третій: Путін використає бомбування як привід для закручування гайок у країні.

Це цілком справедливий прогноз, зважаючи що це улюблена реакція Путіна на зовнішні загрози, реальні чи уявні. У 1999 році серія вибухів у багатоквартирних будинках, через які загинуло близько 300 людей, стала приводом для застосування особливо жорстких методів у Чечні й для зосередження державної влади. Після бесланських атак у 2004-му Путін оголосив, що безпека буде зміцнена, лише коли ми позбудемося прямих виборів губернаторів і дозволимо призначати їх йому самому.

Але нині ситуація інша. Путін із допомогою В.Суркова, головного архітектора теперішньої політичної моделі, давно зцементували вертикаль влади, і небезпека їй не загрожує. На початку і в середині 2000-х, каже Рижков, «держава йшла в наступ». Сьогодні вона настільки непохитна — і зухвала, — що їй не треба було вдаватися до закручування гайок після війни в Грузії у серпні 2008-го чи з початком найглибшої в історії фінансової кризи.

Звісно, ніколи не можна недооцінювати пристрасті Путіна до закручування й перекривання: він уже заявив, що вистежить підозрюваних спільників і «на дні каналізації», — але цього разу на те нема особливої потреби, й тому-то, мабуть, він і Медведєв вирішили виглядати не менш спокійними, ніж сильними.

Четвертий: Путін скористається подіями, щоб виставити Медведєва слабким і повернутися президентом у 2012-му.

 Forbes недавно опублікував рейтинг найвпливовіших людей у світі: Путін посів 3 місце, Медведєв — 43...

«Якби були відкриті та вільні вибори, приїхали б демократичні спостерігачі, то російські громадяни все одно б обрали Путіна, — каже Швєдов. — Йому не треба використовувати ефект вибухів щоб перемогти, він і так переможе».

Виходить, атаки 29 березня доволі беззмістовні. Люди старалися не їздити в метро перший день, можливо, не їздитимуть ще тиждень, але життя триває... Згідно з недавнім опитуванням, 62% росіян намагаються жити своїм життям, максимально уникаючи контактів із державою — на яку, переконані 85% опитуваних, вони і так не можуть впливати. Важливий сьогоднішній день. Тож, якщо безпека не стане знову злободенним питанням, як було в перші п’ять років президентства Путіна, не чекайте, що випадкові й безладні теракти змусять росіян отямитися й захотіти змін. Росіяни звикли до випадкових жахливих подій.

За матеріалами Foreign Policy