«ДАВАЙТЕ НЕ ГОВОРИТИ, А ДІЯТИ!..»

Що менше ми матимемо гордині, то більше витворюватимемо важливих і корисних справ для громади, переконаний Олексій Мушак, координатор екологічних програм благодійного фонду «Україно, я — за тебе!». Нещодавно я мав нагоду переконатися в душевному магнетизмі цієї особистості, в котрій одразу відчуваєш неабиякий заряд добротворення, — феномен, погодьтеся, не такий уже й поширений у нинішньому, вкрай спрагматизованому й егоїстичному світі.

Олексій — людина молода, а головне, як на мене, — доволі рідкісного нині мислення. Він вважає, що настав час не виголошувати заклики й заяви, до яких зараз чимало охочих в ім»я тих чи інших вигод, не «героїчне» биття в груди, кажучи по-простонародному, а власне й негаласливе діяння там, де ти живеш, де незрідка бачиш гори сміття, але байдуже обминаєш їх.

А вони ж, ті гори й сміттєві кучугури, не зменшуються й не зникають, доки в тобі не заговорить сумління і сам не докладеш зусиль, аби їх не було. І доки ти не скажеш іншим: «Давайте зробимо це!..»

На цьому стоїть Олексій Мушак, втілюючи один за одним свої задуми, оточуючи себе й своїх однодумців небайдужими та безкорисливими людьми, здатними на вчинок; щонайперше — молоддю.

Нещодавно ми зустрілися з Олексієм у редакції з нагоди однієї, сказати б, неголосної, але знакової акції. Називається вона: «Давайте зробимо це!..» Ідея прийшла колись з Естонії, розповідає Олексій, там свого часу зібралося дуже багато співвітчизників, і вони гуртом прибрали й зробили чистою майже всю країну.

- Скажете, Естонія країна невелика, в ній декілька мільйонів населення, а терени не порівняти з українськими. Що ж, напевно, ще й тому вони змогли здійснити акцію, яку підтримали затим у Португалії, Індії та інших країнах. Як на мене, головне тут — одночасний вихід і одночасна координація багатьох людей, котрі роблять свою країну чистішою, — зазначає Олексій Мишак і продовжує:

- Таку ж акцію ми провели нещодавно в Києві, впродовж одного дня прибрали двадцять парків столиці, а також місця, прилеглі до Київського моря, це у Вишгородському районі столичної області.

В акції взяло участь понад тисяча людей, переважно молодь. І мене це тішить чи не найбільше, бо дає надію й перспективу того, що колись ми, нарешті, таки будемо жити в екологічно чистій європейській країні.

- Чи були особливості українського прибирання сміття? — запитую в Олексія.

- Розумієте, проблема навіть у тому, що в парках можуть бути урни, сміттєві контейнери. Але не вистачає людей, і тому через деякий час біля будинків столичних жителів виникають цілі гори сміття. Тобто існує неабияка проблема з комунальними службами, бо там нині мало працівників і недостатнє фінансування. Проте, на щастя, того дня нам вдалося і їх організувати, зокрема, працівників столичного зеленбуду.

До того ж акція відбувалася під ідеями роздільного збору сміття. Сміття сортувалося на три частини: пластик, скло та інші відходи. Ця вторинна сировина надійшла на спеціалізовані пункти переробки. Той же пластик, який не розкладається, але з нього можна робити, напевно, сотні речей. Не тільки поліетиленові пакети, а навіть одяг. До того ж він дуже добре тримає тепло.

- Безумовно, така акція — позитивний факт вітчизняної дійсності, а як на мене, то ще й належно не поцінований. У світі ж це, здається, уже звична практика?

- Так, і ми також маємо інтенсивніше рухатися в напрямі роздільного збору сміття; ця ідея має бути реалізована повсюдно в нашій країні. Переконаний, цьому сприятиме акція «Давайте зробимо це!..» у всеукраїнському масштабі, яку маємо намір провести восени нинішнього року.

- Чи мали ви змогу контролювати збирання й вивезення сміття?

- Контролювати це, так би мовити, не наша парафія. Але ми бачили, як до зібраного сміття під’їжджали машини, і невдовзі представники тих організацій перерахують нам кошти. Тобто є зацікавлені люди, бо, як відомо, гроші ніхто не викидатиме на вітер. Це — гарантія того, що зібране нами сміття не буде закопане десь у лісі, в полі, що з нього десь виникне сміттєзвалище.

- Чи могла б до вашої ініціативи долучитися столична влада?

- Безумовно, могла б. Між іншим, під час акції ми зібрали підписи під звернення до київської влади з проханням, а точніше — вимогою забезпечити чистоту парків, а також ввести штрафи за засмічення території.

- Здається, на законодавчому рівні це декларується?..

- Так, але чи виконується?.. Через те ми й звернулися до мера Києва, щоб штраф за засмічення землі став нормою. Як це робиться у Європі, де загроза зеленому світові, що оточує людину, значно менша.

- Пане Олексію, чи не пропонували ви взяти участь в акції партіям, зокрема «зеленим», яких також нині вже чимало?

- Ми позиціонували свою акцію як позапартійну й позаполітичну. Бо, важаю, що участь у ній тієї чи іншої партії неминуче зменшує кількість волонтерів. Адже чимало людей готові робити добру справу, але — за умови, що її хтось не використає для збагачення чи задоволення якихось власних амбіцій, не пов’язаних з творенням добрих і безкорисливих справ.

Можливо, ідея екологічного благодійного проекту «Україно, я — за тебе!» стане зрозумілішою також через недавно створений гімн нашої громадської організації, текст якого, сподіваюся, з’явиться на шпальтах шанованого мною тижневика «Персонал плюс».

Розпросторилося небо,
усміхнулася земля.
- Україно, я — за тебе! —
вірним серцем промовля.

Крізь віки Славутич плине,
Київ-града сяє лик.
- Я — за тебе, Україно! —
чути зблизька й оддалік.

Як і ти, — жива природа.
Замахнувся, та не вдар.
Небеса живі і води,
поки син ти їй — не цар.

На ставкові мріє лебідь,
зеленіють береги.
– Україно, я — за тебе,
щоб навіки зберегти.

Олександр Кавуненко