УКРАЇНЦІ СТОЯЛИ БІЛЯ ВИТОКІВ РОСІЙСЬКОЇ НАУКИ

Цьогоріч наша редакція зазнала непоправної втрати — помер багаторічний дописувач до газети «Персонал Плюс» відомий український публіцист, дослідник історії і культури Олесь Якович Козуля. В редакції залишилися матеріали, які, на жаль, не побачили світу за життя автора. Пропонуємо їх увазі читачів.

...XVII століття було «золотим віком» українського письменства і мистецтва, коли Київ знову став центром української науки, культури і на той час був другим Парижем або Афінами. Навколо Києво-Могилянської академії, яка була першим і довгий час єдиним вищим учбовим закладом України і всієї Східної Європи в XVII — першій половині XVIII ст., гуртувалися відомі українські учені та письменники, вони ж і високопоставлені священнослужителі: Єлисей Плетенецький, Іов Борецький, Памво Беринда, Тарасій Земка, Касіян Сакович, Мелетій Смотрицький, Петро Могила, Інокентій Гізель, Лазар Баранович, Дмитро Туптало, Феофан Прокопович та інші.

Один із ректорів Київської братської школи, вчений-філолог і письменник Мелетій Смотрицький є автором славнозвісної «Грамматіки славенския». Це праця, з якою він увійшов в історію науки як родоначальник слов’янської філології. За цією граматикою навчалося не одне покоління молоді у слов’янських країнах.

Першим друкованим підручником з риторики був теоретичний твір ученого і письменника Іоаникія Галятовського «Наука, а лбо Способ зложеня казаня», що являв собою доповнення до його циклу проповідей, багаторазово виданих під назвою «Ключ разумънія». Цей твір користувався незвичайною популярністю не тільки в Україні, а й в Росії, Білорусії і в південних слов’янських країнах.

І. Галятовський був одним із найталановитіших учених другої половини XVII ст. В його творах зустрічаються матеріали з історії, філології, ботаніки, зоології, мінералогії та інших наук. Багато зусиль у розвиток вітчизняної освіти вніс відомий учений і громадський діяч Київський митрополит Петро Могила. Його вклад в ідейне обґрунтування, організацію Київської колегії (згодом Академії) і розробку програм її діяльності настільки великий, що вона одержала назву Могилянської. Своєю структурою, обсягом і змістом Колегія відповідала вимогам, які створились в той час перед європейською вищою школою. Зберігши національні традиції українських шкіл, Колегія «разом з тим, увібрала в себе систему та методи навчання західноєвропейських університетів та польських академій».

Літературний рівень творів Могили, написаних слов’янською, українською, польською і латинською мовами, ставить його в один ряд з відомими письменниками Європи першої половини XVII ст. І хоча вони були переважно релігійного змісту, виразне місце в них займали гуманістичні ідеї — розкріпачення людського розуму, пробудження інтересу до земного життя, людини, її соціальним і моральним можливостям.

П. Могила намагався пробудити у народі інтерес до історичного минулого, вважаючи це одним із дійових шляхів формування у ньому національної свідомості.

У 1674 році Інокентій Гізель видав «Синопсис» — перший систематизований посібник з історії, в якому яскраво викладена думка спадковості між Київською Руссю та Україною, їх історична єдність.

Один з наймасштабніших і найдивовижніших творів українського письменства — «Четьїв Мінеїв» («Життя святих»). Його автор — Дмитро Туптало. Про цей твір Тарас Шевченко писав, що в його родині (ще в ті часи, коли він мав родину) був звичай щонеділі читати «Життя святих». І далеко не лише в них. Тупталовий твір аж до кінця ХІХ сторіччя був найпопулярнішою книгою в Україні, а недільні її читання, коли довкола читача збиралося ледь не півсела.

«Життя святих» не лише стали вершинним здобутком української літератури барокової доби, а й визначили її розвиток, — адже без них годі уявити творчість Григорія Квітки-Основ’яненка, Івана Котляревського чи Тараса Шевченка.

«Чийсь злий жарт про те, — зауважує письменник Іван Андрусяк, — нібито українське письменство починається з Котляревського, нам ціле століття вилазить боком — нагальна пора ці ганебні стереотипи не просто ламати, а трощити, аби й сліду їх не лишалося!»

Великий вклад у розвиток філософської науки у XVIII столітті вніс визначний український вчений, політичний і громадський діяч, письменник Феофан Прокопович. В своїх працях і лекціях він рішуче виступив проти середньовічної схоластики, перший почав пропагувати філософську систему Декарта, Локка, Бекона; дав пояснення системи Коперніка й вчення Галілея, якого назвав зіркою риссю в противагу папі рим­ському, який отримав у нього епітет «сліпого крота».

Про діяльність Ф. Прокоповича в Україні пише німецький автор: „Сучасники Прокоповича славили його особливі таланти. Він відзначався гострим аналітичним розумом, мав завжди власний погляд на справи й самостійну думку. Виявляв нечувану начитаність у філософії та старовинній греко-римскій літературі. Знав багато мов: латинською розмовляв як рідною українською».

Дальший розвиток філософської думки в Україні пов’язаний з діяльністю учених Семена Калиновського, Сильвестра Кулябки, Михайла Козачинського, Георгія Кониського, Тимофія Щербацького та інших. Визначним філософом був Григорій Сковорода.

Українські вчені, митці і просвітителі того періоду значно впливали на розвиток освіти і культури Росії.

У 1687 році в Москві вихідцями з України була відкрита Слов’яно-греко-латинська академія, значний внесок у розвиток якої вніс видатний вчений, професор Києво-Могилянської академії Стефан Яворський. Він же став основним консультантом проекту створеним Російської академії наук. З двадцяти членів-фундаторів її більшість були українськими вченими.

Петро І поклав початок масових переселень з України у Московщину інтелектуалів. «Священники ставятся грамоты не умея, — дорікав Петро І московському патріарху, — для учености необходимо хотя бы 10 человек послать в Киев в школы». З Києва відсилаються до Москви визначні українські учені і письменники. Феофан Прокопович, Мелетій Смотрицький, Єпіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Інокентій Гізель, Іван Галятовський, Лазар Баранович, професори та вихованці Києво-Могилянської академії, що склали в Московії так звану «вчену дружину» — провідників петровських реформ. Є. Славинецький заснував у Москві першу греко-латинську школу й був її ректором. Кияни заклали в Московії перші навчальні заклади. Вчителі з географії, історії, педагогіки, медицини та мовознавства з України розпочали освітню справу у Московії. Туди ж вивозилися київські шкільні підручники, граматики, словники, історичні твори, зразки наукової літератури. Українці реформували тогочасну російську мову, стояли біля витоків молодої московської літератури й в цілому російської культури.

З Києва у Росію був викликаний Ф. Прокопович. Різностороннє обдарований учений, просвітитель, він був одним із сподвижників Петра I, „його найближчим радником у справах освіти, ідейним засновником нововведень, надійним помічником у боротьбі з боярською і церковною опозицією».

Підтримуючи курс Петра I на підпорядкування церкви державі, Ф. Про­­­копович розробив і всіляко пропагував теорію освіченого абсолютизму, яка в тодішніх умовах Росії мала прогресивне значення. Він був одним із організаторів Синоду і автором його „Духовного регламенту», в якому була відображена ідея підпорядкування церковної влади світській, звільнення духовного життя, освіти і науки від цілковитої влади релігії.

Великий син російського народу Михайло Ломоносов вчився у «Словенській школі» в Холмогорах, яку у 1723 р. створив Холмогорський архієпископ, вихованець Київської академії Варнава Волостковський. Українські викладачі мали на Ломоносова великий вплив. Коли він у 1730 році вирушив у Москву, прихопив із собою, за його особистим визначенням, найбільший свій скарб — київські підручники: „Арифметику» Магницького і „Слов’янську граматику» Смотрицького.

В Московській академії Ломоносова підтримав і дав йому шлях в науку Ф. Прокопович. Не без його впливу Ломоносов побував у 1734 р. в Києві. Його навчання в Київській академії було корисним і позначилося пізніше на його діяльності. Зокрема, удосконалення латинської мови, вивчення теорії складання руського вірша Ф. Прокоповича, ознайомлення з рядом слов’янських, грецьких, латинських книг та літописних джерел, з академічними правилами художнього мистецтва — все це склало частину того ґрунту, на якому пізніше розвинулась наукова, літературна й художня творчість Ломоносова.

З 1701 по 1762 рік із 21 ректора Слов’яно-греко-латинської академії 18 були вихованцями Києво-Могилянської академії.

Першим ректором Петербурзького університету був також українець із Закарпаття Михайло Балудянський.

Взяти хоча б найабстрактнішу науку математику. Геніальним математиком вважається Микола Гулак, який ще в ХІХ столітті відкрив теорію відносності. А за рішенням 30-ї сесії Генеральної Асамблеї ЮНЕСКО 2001 рік був оголошений роком вшанування пам’яті видатного українського математика Михайла Остроградського. Він зробив великий внесок у розвиток математичної культури в Росії, заснував школу російських математиків, які працювали в галузі механіки і прикладної математики.

Коперніком геометрії називають Миколу Лобачевського із Волині, який упродовж 19 років був ректором Казанського університету. В Британській Енциклопедії зазначається, що в історію науки він увійшов як «піонер модерних геометрій, які займаються простором, іншім від простору Євклідового».

 Видатний математик Софія Ковалевська — перша жінка, яка була обрана членом-кореспондентом Академії Наук. Ім’я українського математика Георгія Вороного відоме сві­товій науці як основоположника і засновника нових наукових напрямків у теорії чисел, алгебри і геометрії, зокрема, заклав основи геометрії чисел. Та і взагалі протягом наступних 100 років в Україні і поза Україною не бракувало визначних науковців-математиків, серед яких математики світового рівня — академік Микола Боголюбов, його син Микола Боголюбов, Тадей Зеленяк, Ростислав Григорчук, Анатолій Фоменко та Віталій Федорчук. А наукові праці найвизначнішого математика ХХ сторіччя Михайла Кравчука з різних галузей математики (вищої алгебри та математичного аналізу, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь, теорії ймовірностей та математичної статистики) увійшли до скарбниці світової науки.

Щодо фізики, то у Відні вам охоче покажуть 4 рентгенівські знімки, зроблених Іваном Пулюєм із Галичини на 15 років раніше за німецького вченого. Із світовими іменами фізик Олександр Смакула і фізик-хімік Джордж Кіс­тя­­ківський. Бориса Грабов­ського (сина відомого поета-революціонера Павла Грабовського) вважають творцем електронного телебачення. ЮНЕСКО визнала за ним пріоритет у створенні електро-променевої трубки.

У 1876 році на Вінниччині Олександр Можайський двічі особисто піднімався у повітря і літав на повітряному змії власної конструкції. Пізніше він випробував свою першу діючу модель літака, працюючи далі над розробкою свого літального апарату в натуральну величину. Поданий українським ученим проект фюзеляжного моноплана більш ніж на 30 років випередив розробки західноєвропейських та американських винахідників.

1913 року умільці з села Червоне на Волині власними руками зробили моноплан оригінальної конструкції Федора Терещенка, який за своїми льотно-технічними даними перекрив найкращі тодішні світові зразки. І перший у світі гідролітак збудував також український авіаконструктор Дмитро Григорович. Ще в часи Першої світової війни його бомбардувальник «М-5» був на озброєнні в царській армії. А його проект гідролітака («крилатого човна» «М-9» було передано 1917 року союзникам Російської імперії — Франції, Великобританії, Італії, США і, таким чином, цей гідролітак опинився у серійному виробництві промисловістю цих держав. З огляду на вищевідзначене здається не випадковим той факт, що військову авіацію царської Росії ще в ті роки очолював також наш земляк генерал-лейтенант Олександр Кованько.

Видатні українці продовжували прославляти світову авіаційну науку та техніку, піднімаючи авторитет і Росії. Архип Люлька першим розробив двоконтурний турбореактивний двигун, що дало змогу будувати літаки з принципово новими характеристиками. У світову науку він увійшов як теоретик моторобудування і конструктор авіаційних двигунів. Численний творчий колектив під керівництвом Архипа Михайловича сконструював серію потужних двигунів для надзвукової авіації. На літаках з двигунами марки АЛ встановлено світові рекорди швидкості й висоти польоту. Або «батько» вертольотобудування киянин Ігор Сикорський. Він був неперевершеним авіаконструктором гелікоптерів усіх типів, рівних яким немає в жодній країні світу. Ними й донині літають американські президенти.

Українці були і першопрохідцями космосу.

Олександр Засядько з Полтавщини (село Лютеньки). Син запорозького гармаша й родич останнього кошового Петра Калнишевського. Кавалер золотої шпаги «За хоробрість» (її мали лише двоє учасників Вітчизняної війни 1812 року — він і Петро Багратіон). Продав свій хутір у Лютеньках, побудував майстерню, накупив необхідного матеріалу і... створив перші в світі балістичні ракети — прообраз космічних (кратер Засядько на Місяці).

Микола Кибальчич з міста Коропа на Чернігівщині. У камері смертника за три доби до страти накреслив на тюремній стіні фор-проект космічного корабля і формулу реактивної тяги. То і був крок людства до Космосу (кратер Кибальчич на Місяці).

Костянтин Ціолковський (нащадок гетьмана Северина Наливайка) — винахідник аеро- та ракетодинаміки, основоположник космонавтики.

Юрій Кондратюк (Шаргей) з Полтави. Геніальний винахідник, теоретик космонавтики, конструктор. За його проектом 1969 року американці висадили людину на Місяці. Автор ідеї багатоступеневої ракети. Конструктор крилатої ракети 212 (1935 р.), що стала для німців прообразом ракет ФАУ-1 та ФАУ-2. За однією з версій викрадений німецькою розвідкою 1942 року, працював на ракетному заводі «Дора», згодом — головний конструктор американських космічних кораблів і ракет-носіїв. Помер у США.

Сергій Корольов із Житомира. Творець перших у світі космічних кораблів і... космічної ери. Першим вивів людство в Космос (мала планета Корольов — №1856 та кратери на Місяці й на Марсі).

У США Корольова названо найрезультативнішою людиною ХХ століття. Методи його роботи ще й нині досліджують могутні економічні школи США. Американці шукають чинники, завдяки яким українець так ефектно захопив лідерство в дослідженні космосу, залишивши позаду економічний гігант США, талановитого ні­мецького барона й цілу армію вчених і військових західного світу.

Валентин Глушко з Одеси — творець реактивних двигунів до космічних і глобальних ракет.

У галузі природознавства Російську імперію прославили наші земляки Антін Антонський, Юрій Лисянський, Михайло Максимович, Ілля Мечников, Микола Миклухо-Маклай.

Юрій Лисянський із Ніжина перший в імперії здійснив навколосвітню подорож. Його книжка «Мандрівка навколо світу» в 1803–1806 роках на кораблі «Нева» з докладеними до неї картами та малюнками ще й на сьогодні становлять великий інтерес. Ім’ям Лисянського названо півострів на березі Охотського моря і гору на острові Сахалін.

Відомий у всьому світі етнограф, антрополог і мандрівник Микола Миклухо-Маклай є українцем. Один з предків його був курінним отаманом у війську Запорозькому. Миклухо-Маклай вважав людські риси близькими за своїм походженням, заперечував існування так званих нижчих рас. Щоб довести це, учений-ентузіаст у другій половині ХІХ століття здійснив десятки наукових подорожей до Нової Гвінеї, Філіппін, Малакки, Австралії, Меланезії, Мікронезії. Три роки жив серед папуасів Нової Гвінеї.     Учений-гуманіст довів, що досліджені ним народи у розумовому і моральному відношеннях стоять не нижче європейців, а їхня відсталість обумовлена історичними причинами, насамперед колонізаторським гнітом. Розвінчуючи расизм, Миклухо-Маклай активно виступав на захист колоніальних народів.

(Початок на 7-й стор.)

З українського дворянського роду походив видатний біолог, один з основоположників еволюційної ембріології, порівняльної патології та імунології Ілля Мечников. Професор зоології в Одеському університеті. Разом з М. Гамалієм заснував в Одесі першу в російській державі бактеріологічну станцію. Співпрацював з „Українською громадою». На запрошення Луї Пастера переїхав до Парижа, бо не міг примиритися з реакційним режимом, який все більше посилювався на той час в царській Росії. В інституті Пастера заснував лабораторію, якою керував до кінця життя. Почесний член Петербурзької Академії наук; 1908 року нагороджений Нобелівською премією спільно з Ерліхом.

Геніальний, широко відомий у світі вчений-енциклопедист Володимир Вернадський походить із української інтелігентної сім’ї. Його батько Іван Вернадський онук українського священика з Чернігова, відомий учений економіст, який створив перший у Росії підручник історії політекономії. Мати — Наталя Старицька з Полтави.

Володимир Вернадський був членом Академії наук російської, української, чехо-словацької, французької, перший президент Української Академії у Києві з 1919 року, але це епізод у його науковій діяльності. Все своє творче життя віддав науці, як видатний математик, природодослідник, мінералог, кристалограф, основоположник геохімії, біогеохімії, радіогеології, фундатор і організатор багатьох наукових установ. Вернадський багато сторінок присв’ятив фундаментальним проблемам природознавства. Йому вдалося вперше побачити те, що до нього ніхто не побачив: визначити доленосну роль науки і техніки у розвитку людства і його дому — біосфери.

Українці відіграли велику роль у розвитку медичної науки та практичної медичної діяльності в Росії, багато зробили у створенні російської наукової термінології з анатомії та фізіології. Чудово володіючи іноземними мовами, перекладали зарубіжних авторів, писали власні твори, чим сприяли розбудові медицини.

Родом з Полтавщини Іван Полетика першим з Росії одержав за кордоном звання доктора медицини, деякий час був професором Кельїнської академії. У 1756 році очолив Петербурзький генеральний сухопутний шпиталь (до Полетики цю посаду обіймали тільки іноземці).

Доктор медицини полтавчанин Мартин Тереховський першим довів безгрунтовність теорії Ж. Бюффона про довільний розвиток життя (пізніше його висновки одержали підтвердження у працях Л. Пастера). Основоположник акушерства і педіатрії в Росії Амбодик Нестор Максимович також виріс на Полтавщині в сім’ї українського священика. За кордоном захистив докторську дисертацію. Обіймав посаду головного акушера Петербургу. Амбодик є автором першого російського наукового керівництва з акушерства і педіатрії «Искусство повивания, или наука о бабичьем деле», по якому вчилися декілька поколінь лікарів і акушерок. Він став також основоположником російської наукової медичної термінології.

Наркоз уперше запровадив Дмитро Сушинський, рятуючи солдат Суворова, та й самого Суворова він врятував від смерті через больовий шок під час операції. Саме Сушинський вказав світові шлях порятунку від страхіття Європи — чуми!

Основоположник першої російської анатомічної школи Петро Загорський з Чернігівщини. З 1799 року завідував кафедрою в Петербурзькій медико-хірургічній академії і займав її 34 роки, виховавши кілька тисяч лікарів і багатьох видатних анатомів. Загорського вважають одним із найвидатніших учених кінця XVIII-го та початку ХІХ-го століття. Він автор першого російського оригінального посібника з анатомії людини. На його честь випущено золоту медаль з портретом. Учень Загорського Ілля Буяльський походить із козацького старшинського роду. Виданий ним у Берліні медичний атлас поставив його ім’я в ряд найвизначних хірургів світу.

Видатний український мікробіолог і епідеміолог Данило Заболотний завдяки своїм неоціненним науковим відмінностям і організаційним заходам припинив жахливі епідемії чуми, холери, дифтерії, тифів. Він заснував такі науки, як епідеміологія та медична географія, створив кафедри медичної бактеріології, епідеміології в Одесі та Ленінграді, заснував Інститут мікробіології в Києві.

У розвитку педагогічної науки в Росії провідне місце належить також українцям. І це закономірно. Вихованню підростаючого покоління в Україні приділялася увага з давніх часів. Згадаймо визначний, сповнений роздумів педагогічний твір київського князя Володимира Мономаха «Повчання»; ідеали народної педагогіки в українській козацькій сім’ї, закладені Берегинею-матір’ю і дружиною; потужний духовний вплив Києво-Могилянської академії, з якою пов’язані імена визначних українських педагогів Йова Борецького, Мелетія Смотрицького, Іоаникія Галятовського, Григорія Сковороди. Реформаторами у педагогіці були Костянтин Ушинський, Христина Алчевська, Антон Макаренко, Василь Сухомлинський.

Олесь Козуля

(далі буде)