Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Нас сватають в ОДКБ?

Відразу після відновлення незалежності у 1991 році Україна почала розвивати відносини з НАТО. Стосунки йшли по висхідній і у 1997 керівники НАТО і України підписали Хартію про особливе партнерство. В 2008 ми мали шанс вступити до організації.

Натомість в Україні гору взяла «Партія регіонів». Програма цієї сили щодо НАТО повторювала програмові засади політики сусідньої держави — Україну в НАТО — загрожує російським інтересам.

 Пропагандисти, прихильні до ПР, зображували і зображують НАТО як агресивний військовий блок часів «холодної війни».

І які маємо наслідки? Російський президент подякував своїм розвідникам і контррозвідникам за те, що Україна не стала членом НАТО!

Не так давно світ був двополюсним. Ми жили в одному з полюсів, де почувалися вічно голодними, але захищеними. Та коли український народ на референдумі 1 грудня 1991 року поставив крапку в історії радянської імперії, безпекова «парасолька» СРСР зникла. Потрібна була інша.

Створити свою «парасольку» було важко — тодішні перелякані комуністичні керманичі незалежної держави не знали що робити з ядерною зброєю і Чорноморським флотом.

Та вихід був — існувала надійна, реформована, сучасна і ефективна «парасолька» і звалася вона НАТО. Її і обрали, аж поки влада в Україні не перейшла до Партії регіонів.

Сьогоднішня влада ПР оголосила про позаблоковий статус України. Розумно? На перший погляд, так. Не треба багато виділяти грошей з державного бюджету на оборону, бо нібито ніхто нам не загрожує. Це майже так само як в Японії після війни. Але якщо Японія мала гарантії безпеки, відмовившись від армії, то які гарантії маємо ми?

Нещодавно в Києві пройшла міжнародна конференція Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ), на котрій було оголошено про необхідність проведення широкомасштабної пропаганди діяльності даної організації серед українців. Російську делегацію очолив високопосадовець — заступник голови Держдуми РФ Бабаков, що свідчило про непересічність події.

Цитую «Коммерсант-Украина»: «Среди преимуществ, которые получит ОДКБ при сотрудничестве с нашей страной, Бабаков назвал опыт «оранжевой революции», который, по его словам, «был бы полезен для предотвращения подобного сценария в других странах».

...Кроме того, Бабаков подчеркнул необходимость обеспечить «эффективное и прагматичное» участие Украины в ближайшем саммите ОДКБ, который состоится в августе этого года в Ереване: «Думаю, это вопрос решенный».

...В Украине работает представительство Автономной некоммерческой организации «Институт ОДКБ», руководителем которого является министр Кабинета министров Анатолий Толстоухов.

«Нам нужен информационный центр, через который можно было бы продвигать преимущества и перспективы, которые Украина может извлечь из полноценного участия в этом проекте», — заявил народный депутат Валерий Коновалюк (ПР).

Депутат от КПУ Леонид Грач пошел еще дальше, заявив, что «информационно-пропагандистские пункты» должны быть в каждом населенном пункте.

«Необходимо освещать деятельность ОДКБ так же, как раньше освещались натовские программы, — сказал народный депутат Юрий Литвин (блок Литвина). — Хоть это грубо, но правда: нужно прочистить мозги населению и дать понять, что мы хотим, как мы хотим и с кем».

Загальновідомо — Російська Федерація «вибухонебезпечна» країна. Вже тепер там тривають чимало внутрішніх конфліктів. А зовнішні російська влада ініціює сама. В Росії йде війна. Там гинуть люди. Тож навіщо Москві Україна в ОДКБ? Чи не як постачальниця «гарматного м’яса»? Адже якщо якась країна нападе на одну із країн ОДКБ, то захищати її мають усі члени договору.

Ми пам’ятаємо, як Росія два роки тому розпочала війну з Грузією. Де гарантія, що як тільки Україна стане членом ОДКБ, завтра ж подібне не повториться? І українці поїдуть вбивати грузинів, захищаючи Росію?

На початку 80-х років минулого століття комуністична влада Москви розпочала війну в Афганістані. Там гинули українські солдати. А скільки залишилося каліками, психологічно нездоровими людьми? Ми звемо їх «афганці». А як називатимемо тих, хто захищатиме авантюри теперішніх правителів РФ, — чеченцями, кавказцями, китайцями?

Чому противники НАТО не замислюються, чому в НАТО без остраху вступили країни Прибалтики, Польща, Чехія, Румунія... Вступили і не жаліють, бо почуваються в безпеці — військовій, політичній і економічній. Хто зна, якби ми вже були в ЄС та НАТО, то не було б принизливих Харківських угод, проблем зі свободою слова, згортання демократії, значного підвищення тарифів на газ, намагання перебрати українську газотранспортну систему, переписування історії під російську та інших антиукраїнських дій.

Юрій Сидоренко, УП

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com