Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Медузи в курнику

Ситуація з оглушливим провалом спроб блискавично впровадити в Україні новий податковий кодекс змусила навіть найзатятіших опозиціонерів відмовитися від пошуків міфічних «зовнішніх ворогів-інспіраторів» і звернутися до аналізу суто реальних причин. Отут і виплило це нехороше слово: «непрофесіональність».

У цьому аспекті пригадується забутий епізод уже далеких 70-х років минулого століття. Легендарний уже тоді Аркадій Райкін на концерті для делегатів якогось там чергового з’їзду КПРС наважився прочитати коротюсіньку баєчку:

«Поперли півня з курника — за аморалку. Призначили Медузу. Аморалка зникла. Але не стало яєць. Мораль: кадри слід призначати за діловими якостями».

Партійна еліта била «браво!!!» і навіть не сміялась, не реготала, а іржала. Ні, не над змістом байки. Над наївним актором, котрий так і не усвідомив, що в СРСР ділові якості — то останнє, що враховується при доборі і розстановці кадрів.

Простодушного гумориста перестали запрошувати на головну сцену країни. А запроваджений ще тов. Сталіним принцип особистої відданості вождю з одночасною відсутністю владних амбіцій кандидата залишився головним при формуванні радянської номенклатури. Спочатку це стосувалося переважно компартійних структур, згодом, мов ті метастази, перекинулось в усі сфери людської діяльності — від суворо секретних конструкторських бюро і академічних інститутів до шкільних педагогічних колективів та правлінь колгоспів. В народі цей принцип охрестили коротко і виразно: «Я начальник — ти дурень, ти начальник — я дурень».

На жаль, абсолютна більшість нинішньої політичної еліти виросла з радянської компартійно-комсомольсько-профспілкової номенклатурної шинелі. Незалежно від кольору партійних прапорів. Така, знаєте, політична генетика. А може й не політична… Та суть не в цьому, а в сутності проблеми — як нам будувати (варіанти — розбудовувати, відбудовувати, перебудовувати) державу, якщо у виконробів, звиняйте, не звідти руки ростуть.

Непрофесіоналізм породжує характерні спокуси: звалити власні недоліки на попередників, всіх розігнати, пересаджати, а то й перестріляти — та зробити кілька кроків назад аби знову почати рухатися вперед, але вже без помилок. Все це вже було — у ХХ столітті. На цьому ж в’їхали і в тисячоліття нове. Та от притичина: наче зробили все так, як робили до них, але, попри більшість у парламенті і наявність прем’єра без надмірних владних амбіцій, ситуація не покращується. Більше того — найближчі вибори під загрозою, оскільки зникає головний стратегічний продукт передвиборних кампаній: ота сама гречка. А чому вона зникає? Перечитайте склад нової команди і спробуйте знайти там бодай одного професіонала-аграрника зі світоглядом, ширшим аніж межі власної присадибної ділянки. І так мало не скрізь! Від ЖКГ до МЗС.

Колись герой уже згаданого Аркадія Райкіна бушував у радянському ательє мод: «Яка це скотина мені замість рукавів на піджак штанини пришпандьорила?». У нинішніх реаліях так і тягне за язик вигукнути: «Яка… готувала для Президента текст виступу в ООН щодо успіхів у боротьбі з бідністю в Україні?». Адже на виборах за кандидатів від владної коаліції голосуватимуть не члени Генеральної Асамблеї, а пересічні бабусі, котрим чергова Медуза із соціальних служб влаштовує шмон у холодильнику і, віднайшовши там пару яєць та півпакету молока, радісно оповіщає, що дулі бабця матиме, а не субсидію на вкотре підвищені комунальні тарифи. Приклади можна множити. Але який із того пожиток для тих, хто взяв на роботу оту Медузу і для тих, хто призначив на відповідну посаду того (чи ту), хто прийняв на державну службу оту безхребетність…

Наша пісня гарна й нова…

А що накажете робити? Знову звернемося до історичних аналогів. У 1917-му більшовики теж знищили все — до ноги. А от із будівництвом нового світу не вийшло. Не зміг раб, котрий вчора був ніким, одразу стати… та ні, не всім, а всього лиш професіоналом. Довелося ховати в кишеню гучні політичні гасла і йти на уклін до так званих «старорежимних фахівців». От вони і громадянську виграли в якості «військових спеців», і фундамент індустріалізації заклали, і червону професуру за своїми аполітичними навчальними програмами підготували.

Як їм потім віддячили — то вже окрема тема.

В.Н.

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com