Енергетична спільнота дочекалася

Україна фактично стала членом Європейської енергетичної спільноти (ЄЕС). Міністр палива і енергетики Юрій Бойко у столиці Македонії Скоп’є підписав протокол про приєднання України до Договору про заснування цієї організації.

Хоча Верховна Рада цей пакт ще не ратифікувала, але формально ми стали членом співтовариства. В ті дні вересня Українські ЗМІ повідомили про те, що «Нафтогаз» на вимогу «Газпрому» припинив транспортування газу компанії E.On Ruhrgas у Польщу. Такий збіг обставин виглядає дуже символічним, адже наша країна далеко не вперше, декларуючи відданість європейським канонам вільного енергоринку, насправді слідує газпромівським побажанням. Схоже, що цього разу НАК виявилася без провини винуватою — у поляків немає формальних причин ображатися на Україну. Так чи інакше, але після входження в ЄЕС перед нашою країною ще гостріше постає питання, так би мовити, самоідентифікації в енергетичній політиці. Беручи на себе серйозні зобов’я­зання перед ЄС у сфері енергетики, наша країна поставила себе перед вибором — реформування за європейським зразком або життя за неписаними законами «Газпрому». Третього немає.

Реформи в обмін на інвестиції або навпаки

Вступивши у ЄЕС, Україна, насамперед, розраховує на європейські інвестиції у свій паливно-енергетичний комплекс, що по ідеї повинно сприяти його реформуванню, відповідно до ідеології Євросоюзу. Це має на увазі створення в Україні ефективного і прозорого ринку природного газу, де кожному буде зрозумілий механізм ціноутворення і реалізації блакитного палива, а правила гри стануть однаковими і для «Газпрому», і для будь-якої іншої зарубіжної компанії. Сьогодні усе це покрито туманом кулуарних домовленостей, за кожним рішенням присутня тінь російського монополіста. Звичайно, членство в ЄЕС не звільнить Україну від зобов`язань у кабальних домовленостях «Нафтогазу», підписаних попереднім урядом і посилених нинішньою владою у Харкові.

Підписання протоколу про приєднання до енергетичного співтовариства хоч і не стало яскравою подією у житті країни, та зате його не обійшли увагою профільні експерти. Російські фахівці з енергетичних питань були сповнені песимізму. Зокрема, начальник аналітичного управління Фонду національної енергетичної безпеки (РФ) Олександр Пасічник зазначив, що вступ у ЄЕС не наблизить Україну до отримання кредитів Євросоюзу на модернізацію газотранспортної системи.

«Ці протокольні папери великих внесків у модернізацію ГТС не принесуть. Європейці в епоху фінансової нестабільності у ЄС не мають виразної і конструктивної позиції щодо інвестицій у потужності країни-транзитера», — вважає О.Пасічник.

На його думку, у Європі розуміють, що над нашою країною нависла загроза втратити в середньостроковій або довгостроковій перспективі статус надтранзитної держави після запуску газопроводу «Південний потік», що приведе до втрати, як мінімум, половини об`ємів газу, котрі проходять через Україну. «У зв`язку з тим, що в ЄС з фінансами скрутно, кожна країна намагається на плечі один одного перекласти цю відповідальність. Локомотиви Євросоюзу — Франція і Німеччина — не хочуть за це платити», — переконаний О.Пасічник. Він підкреслив, що відсутність виразних перспектив України як транзитера призводить «до того документообігу, який ми спостерігаємо протягом декількох років». При цьому експерт нагадав, що ЄС досі не виділив ні копійки на модернізацію української ГТС.

Експерт, по суті, правий — Євросоюз дійсно не поспішає надавати гроші на модернізацію нашої труби. Тільки ось причини цього варто шукати в самій Україні, а не у відсталості європейських бюрократів і їх недовірі до наших перспектив. Як відомо, у березні 2009 року Україна, Єврокомісія і ЄБРР підписали Брюссельську декларацію яка повинна була стати основою для надання європейських інвестицій у ГТС. Тоді багато говорили про те, що Європейський союз визначив українську газотранспортну систему як головну транзитну магістраль на багато років вперед і готовий брати участь у її модернізації. Природно, що в обмін на гроші Європа чекала реформування «Нафтогазу». Підписуючи декларацію, український уряд, серед іншого, зобов`язався забезпечити незалежність оператора транзиту, прозорість і відкритість для інвесторів, надати рівний доступ до відповідної фінансової і технічної інформації, а також забезпечити контроль отриманих коштів. Пройшло півтора року, але з перерахованого так нічого і не зроблено. Чого ж дивуватися, що грошей ми не отримали. Після ратифікації відповідних документів Верховною Радою Україна стане повноправним членом ЄЕС, і усе почнеться спочатку — ми чекатимемо грошей, а Європа наших реформ.

Нас не треба підставляти, ми і самі підставимося

У Європі давно говорять про те, що Україна має обмежений суверенітет у плані власної газотранспортної системи. Нерідко звучать зауваження, що «Нафтогазом» фактично управляє «Газпром», якому для цього навіть не знадобилося створювати спільне підприємство або міжнародний консорціум. Ось і нещодавня історія з Польщею була піднесена ЗМІ як черговий доказ несамостійності нашої країни в ухваленні рішень з газових питань.

У загальних рисах суть конфлікту зводиться до того, що «Нафтогаз» на вимогу «Газпрому» відмовляється транспортувати газ компанії E.On Ruhrgas у Польщу. Росіяни у такий спосіб намагаються добитися від Польщі пролонгації своєї монополії на транзит газу по газопроводу Ямал-Європа до 2045 року. Крім того, Росія наполягає на тому, щоб газопроводом і далі керував оператор Europolgaz, 48% акцій якого належать «Газпрому». У свою чергу, Єврокомісія вимагає від Польщі приведення умов експлуатації польської ділянки газопроводу Ямал-Європа у відповідність з третім енергопакетом ЄС. Тобто, доступ до нього повинні отримувати будь-які енергокомпанії, і управляти ним повинен незалежний оператор. Уряд Польщі на виконання вимог ЄС заявив про намір змінити оператора управління ГТС на державну Gaz — System і допустити до прокачування газу усіх охочих. Як і для України, так і для Польщі основна проблема полягає в тому, що на будь-яку спробу вивести ГТС з-під російського контролю «Газпром» відповідає припиненням прокачування газу через неї. А кому потрібний газопровід без газу?

На думку керівника енергетичних програм центру «Номос» Михайла Гончара, хоча СРСР вже майже 20 років тому припинив своє існування, але в сенсі функціонування газотранспортної системи радянський кордон зберігся. В усіх угодах між «Газпромом» і «Нафтогазом» чітко зафіксовано, що процедура передачі-прийому газу, який поставляє «Газпром» європейським споживачам, відбувається на західному кордоні України. «Тому в цьому випадку один з варіантів вирішення проблеми полягає в тому, що у рамках існуючої технічної угоди «Газпром» повинен був би погодитися забезпечити постачання, а «Нафтогаз» — транспортування. Після чого «Газпром» передасть ні­мецькій компанії на газовимірювальній станції в Дроздовичах законтрактований об`єм газу. Але знову ж таки, це усе теоретично і за умови доброї волі «Газпрому». Оскільки він зараз зайнятий тиском польської сторони для досягненням своїх цілей, то звичайно, не погоджуватиметься», — зазначає експерт.

Що стосується вступу України в ЄЕС, то, на думку М. Гончара, звичайно, це не відповідає інтересам «Газпрому». «Хоча говорити про те, що це сильно злякало росіян, не доводиться. Оскільки вони прекрасно розуміють, що українці можуть підписати, пообіцяти, а потім спокійно усе це не виконувати», — вважає експерт.

У той же час, за його словами, «Газпром» докладатиме максимум зусиль для того, щоб схилити українську сторону до ідеї злиття «Нафтогазу» і «Газпрому». «У «Газпромі» розуміють, що поки для них існує унікальне вікно можливостей, яке може закритися через різні причини, тому вони спробують створити штучний конфлікт між Україною і Європейським союзом на грунті газових постачань», — зазначив експерт.

У свою чергу незалежний експерт з енергетичних питань Олександр Нарбут сказав, що Україна пов«язана контрактом з «Газпромом» на постачання російського газу в Європу. «Для того, щоб якийсь газ потрапив через українську ГТС в Польщу, компанія E.On Ruhrgas повинна укласти самостійний контракт з «Укртрансгазом» і отримати від Газпрому той об«єм газу, який вона хоче продати полякам. У такому разі Україна надасть транзитні послуги. Це один варіант. Інший — «Газпром» сам повинен замовити E.On Ruhrgas постачання газу до кордону з Польщею», — пояснює експерт.

Він переконаний, що ніяких претензій до України з боку поляків бути не може. «Поки Україна не ратифікувала протокол про вступ у Європейську енергетичну спільноту, говорити про порушення яких-небудь зобов`язань не можна. Тільки після ратифікації і адаптації українського законодавства відповідно до норм ЄЕС ми отримаємо новий механізм функціонування нашого енергоринку. Уже сьогодні позиція України максимально конструктивна — ми готові надавати послуги і європейським компаніям, і російським. Але без договорів, зафіксованих на папері, у нас немає ніяких зобов`язань перед поляками», — каже О.Нарбут.

На його думку, Україна не повинна працювати на основі європейських директив, якими керуються поляки у своїй суперечці з «Газпромом». «Звичайно, надалі, після повноцінного вступу в ЄЕС, не можна виключати сценарію, при якому Україну спробують змусити порушити зобов`язання перед цією організацією. Існує сторона, яка переконана, що ці зобов`язання жодним чином не обмежують її дії щодо української ГТС. Зрозуміло, що ця сторона — «Газпром», — підкреслив експерт.

І якщо експерти цілком логічно і аргументовано нівелюють звинувачення на адресу України, то уряд замість того, щоб спробувати виразно пояснити свою позицію у спорі між «Газпромом» і Польщею, заявляє, що вступ в ЄЕС дасть нам новий козир у боротьбі проти «Південного потоку». Міністерство палива і енергетики, звичайно, спростовує інформацію про створення з боку України перешкод для транспортування природного газу в Польщу. Але робить це з великим запізненням, коли усі в ЄС вже прийняли для себе рішення вважати нашу країну посібником «Газпрому» в конфлікті з поляками …

Боротьба з вітряними млинами замість вирішення реальних проблем

Що стосується «Південного потоку», то О. Нарбут упевнений — Україна не повинна боротися проти нього, оскільки ідеологія цієї боротьби неправильна за своєю природою. «Південний потік» на сьогодні є містифікацією. Немає біз­нес­плану реалізації цього проекту. Ні Україна, ні Туреччина, ні Болгарія не давали остаточної згоди на прокладення трубопроводу по своїй території. Тому вважаю, що не треба воювати проти «Південного потоку», потрапляючи на вудку «Газпрому». Треба просто виконувати ті зобов`язання, які Україна брала на себе, підписуючи Брюссельську декларацію, а тепер і вступаючи в Європейську енергетичну спільноту. Також необхідно діяти відповідно до закону України про ринок природного газу. І, звичайно, слід проводити реформу «Нафтогазу», виділивши з нього транзитну складову у вигляді незалежної компанії. Таке завдання може бути вирішене тільки за наявності відповіді на питання, який газ і звідки ми качатимемо через 10-15 років», — підкреслює експерт.

При цьому він висловив жаль щодо того, що деякі чиновники у «Нафтогазі» вважають, що його реформа вже відбулася. «Вони переконують нас і себе в тому, що «Укртрансгаз» практично є незалежною компанією. Але погодитися з їх аргументами не можна, оскільки головною ознакою незалежності «Укртрансгазу» є наявність власних контрактів на транспортування газу, чого поки немає і не передбачається», — пояснив О.Нарбут.

Повертаючись до теми вступу України в ЄЕС, він нагадав недавнє висловлювання заступника голови Держдуми Росії, президента «Російського газового товариства» Валерія Язьєва: «Пан Язьєв під час свого останнього візиту в Київ з простотою, гідною кращого застосування, заявив, що, якщо Україна діятиме у рамках зобов`язань перед Європейською енергетичною спільнотою, то «Газпрому» навряд чи вдасться реалізувати план зі створення спільного підприємства з «Нафтогазом».

На закінчення можна лише додати, що вступ в ЄЕС неминуче приведе в дію різноспрямовані сили, які впливатимуть на нашу газову галузь зі зростаючою енергією. Європа зажадає прозорості газового ринку відповідно до зобов«язань перед ЄЕС, а «Газпром», як вже було сказано вище, намагатиметься якнайшвидше підім«яти під себе «Нафтогаз». Якщо хтось в уряді думає, що нам вдасться створити горезвісну систему заборон і противаг, за якої протистояння між ЄС і Росією дозволить і надалі зберегти український газовий ринок в його нинішньому стані, то це навряд чи вдасться. Європейці швидко зрозуміють, що українська влада замість реальних реформ як і раніше вважає за краще лавірувати між двома центрами сили. За цим послідує остаточне розчарування в Україні як в енергетичному партнерові ЄС, чим не забуде скористатися «Газпром». Під його тотальним контролем нашим газовим олігархам буде дуже нелегко. Отже, краще вчитися працювати за європейськими правилами — нехай прибутки будуть менші, але інакше їх може взагалі не бути.

Антон Лосєв economics.unian