Всеукраїнський загальнополітичний освітянський тижневик
Персонал Плюс - всеукраїнський тижневик

Ще раз про конституцію

Загальновідомо, що Верховна рада України є однією з трьох гілок влади, покликана творити закони. Поділ влади на три гілки — фундаментальне досягнення людства в боротьбі з авторитаризмом задля права громади і кожної людини зокрема.

Але закони поділяються на основні — конституції — які формуються волею народу через Установчі або Національні збори, і похідні від них, які ухвалюються парламентами на грунті основних. Як українське суспільство визначає взаємини цих двох категорій законодавства?

Основний закон — Конституцію — можна порівняти із проектом побудови будинку, який визначає стиль архітектури, основні засоби будівництва та взаємозв’язок конструкцій. Розробки деталей, їх конфігурацію і функціональне вирішення — ці рішення виконуються в руслі основного проекту. Нікому, непевно, не заманеться механічно змішувати проекти будівництва станції метро та багатоповерхового будинку. Проте, подібне змішування при визначення проектування держави має місце.

Якщо у затверджений проект складної будови постійно вносити конструктивні зміни, споруда може розвалитись. Конституція України — основний проект державоустрою — постійно зазнає вторгнення побічних сил, що намагаються конструктивно змінити основний проект, його фундаментальну основу, що загрожує стабільності суспільства і держави.

Вихід один: Основний закон — Конституцію — мусить прийняти народ в особі делегатів спеціальних Національних зборів. Зрозуміло, що той, хто приймає Основний закон, той має право на його зміни.

Верховна рада, отримавши з рук представників нації Основний документ, продовжить його розробки парламентом.

Натомість в Україні досить часто лунає безапеляційне твердження — «Верховна рада — вищий законодавчий орган країни!». Цим постулатом виправдовується прийняття Верховною радою Конституції та двадцятирічну побудову і перебудову фундаменту будівлі держави, яка кожного разу зазнає струсів та небезпечного хитання в залежності від перемоги певних сил.

Поняття Основного і похідних від нього законів для авторів подібних тверджень не існує. Їх довго привчали до неписаного закону — всевладдя ЦК КПСС. Інші форми державотворення для них невідомі. (Як не згадати крилате: «Верховна рада може все!»)

Законодавчий корпус — верховні ради, конгреси, парламенти будь-якої країни — є місцем постійної боротьби правлячої партії чи коаліції партій з опозицією, і ця боротьба є вічною, як вічними є умови життя суспільства, які змінюються і удосконалюються, а носії цих змін — політичні угрупування — сприяють розвиткові продуктивних сил суспільства або гальмують їх у своїх інтересах. Доручати силам протиборства забезпечувати стабільність Основного закону, значить робити Конституцію заручницею постійних змагань за владу.

За існуючим законодавством провідником законодавчої влади у «вищому законодавчому органі України» є угрупування, яке перемогло на виборах. Якщо дозволити йому приймати або змінювати Конституцію, то буде те, що сьогодні вирує у Верховній раді: Конституцію — фундамент держави — підкопують, перекопують, перевертають, як заманеться переможцям. Останній «переможний» захід — скасування політичної реформи і повернення суспільства на шість років назад, що перекреслює шестирічне життя країни і штовхає її у вир безладдя, де важко відокремити беззаконня від закону. У всякому разі, Європа розгублено мовчить, не відаючи, що прорікти. Зате в Україні торжествує згадане правило тоталітарної системи про «всевладдя» Верховної ради. Можна з упевненістю сказати, що це — не остання зміна Основного закону — наступний переможець обов’язково запустить руки по лікоть у Конституцію з безумовними намірами її «узаконити і поліпшити». Перманентні зміни Конституції і неупеваненость — єдиний вид стабільності сучасного конституційного устрою України.

Але це не єдина причина, за якою парламенту не годиться приймати Конституцію. Якщо Верховна рада уособлює в собі законодавчу гілку вже діючої влади, то вона, покликана захищати того, хто її породив — владу певної формації. Якщо народ обере, для прикладу, монархічну форму правління, то парламент демократичної України не вправі вирішувати проблеми загального устрою держави на чолі з монархом, а якщо це допустити, то створена ним монархічна конституція буде плутаною із слідами численних ознак демократії, що окрім хаосу, нічого не додасть. Це стосується в першу чергу Верховної ради Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) — структури окупаційного московсько-більшовицького режиму — яку ніхто не уповноважував проголошувати «третю незалежність» намість вже проголошеної Центральною радою Української Народньої Республіки від 1918 р.Тому і лукаве питання референдуму було визначено не як «Чи Ви бажаєте відновлення незалежної України?», а для збереження прихованої влади злочинної компартії запитання формувалось «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?». При чому Конституція УРСР проголошувалась чинною разом з її чинниками — комуністами. Чи дивина, що автори питання референдуму — виповзки із комуністичних структур — «забули» згадати про Акт незалежності — ІV Універсал ЦР? Можна собі уявити кількість інфарктів серед комуністів в разі відновлення «буржуазної» Центральної ради, де, на відміну від сучасної олігархічної, т. б. буржуазної Верховної ради із захмарними зарплатами і пенсіями, не було жодного капіталіста, а члени ЦР взагалі не отримували жодних зарплат. Ось як буває, коли воля народу підміняється чинною владою.

Конституція США починається основним положенням «Ми є народ». Це єдина формула, яка визначає, кому установлювати соціально — політичний устрій держави. Недарма Ленін так боявся і ненавидів ідею Установчих зборів, підміняючи їх кулеметами.

Безперечно, можна послатись на країни, де навіть президентів обирає парламент. Але чому б не пригадати досвід Франції, де кілька разів ухвалювались конституції виключно волею народу через конституційні збори?

 Абсолютного правила для всіх народів не існує. Тому Україна, де за наслідками 73-річної більшовицької окупації, не згадуючи вже «братньої» Росії із забороною української мови, мусить обирати свій шлях — шлях формування Конституції Національними зборами із забороною Верховній раді торкатись будь-якої статті Основного закону, що не дозволить антиукраїнським силам ламати українську будівлю, підкладаючи під її фундамент проросійський «законодавчий» динаміт.

Олесь Гриб,
голова Печерського відділення ветеранів — державників

вгору

© «ПЕРСОНАЛ ПЛЮС». Усі права застережено.

Передрук матеріалів тільки за згодою редакції.
При розміщенні матеріалів в Інтернет обов’язкове посилання на сайт видання. Погляди авторів можуть незбігатися з позицією редакції

З усіх питань звертайтеся, будь ласка, gazetapplus@gmail.com