Найменша зарплата в Європі

Два десятиліття тому в небі України зійшла зоря омріяної незалежності. Тоді, на думку усіх економістів, — як вітчизняних, так і закордонних — вона мала у найближчі ж роки стати заможною, процвітаючою державою. Фахівці не помилялися, а не так сталося, як гадалося, не через їхню помилку, а через неготовність, через невміння керівників нації вести країну до благополуччя.

Як же так могло трапитися, що Україна, яка мала такі райдужні перспективи, родючу землю, корисні копалини, потужну важку промисловість, працелюбну націю, опинилася біля розбитого корита? Причини тут різні — об’єктивні і суб’єктивні, внутрішні й зовнішні, та всі вони діяли в одному, негативному напрямі. Об’єктивні причини були пов’язані із необхідністю одночасного розв’язування складних проблем переходу від планового типу народного господарства до ринкового та конверсією величезної тоді мілітарної промисловості. Суб’єктивний фактор — людський. Керівники під­приємств, звиклі до суцільного дефіциту всього і вся, раптово опинилися перед прямо протилежною дій­сністю, коли їхню продукцію не вимолюють товкачі, а, навпаки, тепер важко реалізувати. Внутрішні причини були пов’язані із необхідністю створення вітчизняного ринку, адже загальносоюзний комплекс розвалився. І, нарешті, чинник зовнішній. — Росія, яка історично сповідує до сусідів гаврилів принцип, у 20 000 разів збільшила ціну на газ. А в 70-х роках народне господарство УРСР було переведено з вугілля на газ. Усе це разом узяте на початку незалежності повалило українську економіку . Наразі очільники Газпрому обіцяють в разі передачі йому української труби встановити ціни на газ для нашого населення такі ж, як і для громадян Росії. Та ще Вергілій, автор добре відомої українцям у “перекладі” І. Котляревського “Енеїди” застерігав: “Timeo Danaos et dona ferentes” (боюся данайців, навіть якщо вони приносять дарунки). Бо ж обіцяти та кохати нічого не вартує.

В останні декілька років фінансовий стан країни різко погіршився через величезні витрати на підготовку до футбольної першості Європи у 2012 році — будівництво стадіонів, літовищ, шляхів, мостів, готелів під сучасну пору для неї просто непідйомні. Та на Банковій вже заходилися пропонувати й просувати ідею про зимову Олімпіаду в 2022 році, мовляв, у нас є Нью-Васюки, себто Нью-Березіль, коштуватиме це всього-на-всього 12 млрд дол., тобто набагато дешевше, ніж Євро-2012 (19 млрд дол.). У ці ж роки значно збільшено оплату за народження дітей породіллям, аж до 50 000 грн. Нерідко на ці гроші живуть, не працюючи, тисячі їхніх чоловіків. До того ж, материнські гроші отримують і мами-мільйонерки (?). Олімпійським чемпіонам сплачують преміальні у набагато більшому розмірі, аніж у багатьох країнах. Подовжувалися, зрозуміло, значні витрати на ліквідацію наслідків Чорнобилю, які Україна фактично здійснює одна.

Не покращила фінансового стану України світова економічна криза 2008-2009 років. У статті в “Персоналі” в першому числі за 2009 рік ми писали про те, що високі хвилі світової фінансової кризи накрили Україну з головою. Вона виявилася найбільш постраждалою у світі через “банановий”, тобто однобічний напрям експорту: метал — зерно — хімпродукти. Якби він був різноманітним, наслідки кризи для України були б набагато меншими. Скажімо, Естонія майже не відчула світової кризи, бо вчасно увімкнула запобіжники, а не розпатякувала, нібито лихо їх мине. Заяложеними мантрами країну врятувати не вдалося.

Що ж маємо наразі у сухому осаді? Те, що винесено в назву статті — найнижчу заробітну плату в Європі — її середньомісячний рівень складає 265 дол. Це менше, аніж в Румунії, Болгарії, Грузії, себто в країнах, які ще кілька років тому пасли задніх. Щоби Україні не було одній аж надто самотньо, сумну компанію їй склала сусідка-Молдова. Щодо Польщі годі й казати. А на початку 90-х життєвий рівень у цій країні був набагато нижчим, аніж в Україні. Тоді польська господиня могла дозволити собі купити на базарі одне яйце й 1/8 кавуна. Та батько польського дива Бальцерович закликав країну затягнути паски, піти на шокову терапію, бо не можна перестрибнути рів двома стрибками. І ось наслідок: сьогодні мінімальна зарплата там дорівнює 1350 євро. Про таку не тільки мінімальну, а й середню заробітну плату український працівник може тільки мріяти. А, скажімо, зарплата лейтенанта в Польщі перевищує зарплату начальника Генерального штабу Збройних сил України.

Жебрацька зарплата в Україні має низку вкрай негативних наслідків. Насамперед, це відверте втікання з країни людей найбільш працездатного віку. Остарбайтери та гастарбайтери з України заповнюють місця з важкою фізичною, практично завжди некваліфікованою, працею на будівельних майданчиках, залізницях і полях від Сибіру до Португалії (не на заводах чи фабриках). Вважається, що від своєї заробітної платні вони переказують до Материзни 5 млрд дол. щорічно. Та хто підрахував, скільки сліз пролила галичанка, її тугу? Працюючи у тій самій Португалії чи Італії, знуджена за дітьми, яких вона залишила у Львові чи Тернополі під омофором чоловіка чи своєї мами, вона чудово розуміє, що вони кинуті напризволяще, бо тільки мати може по-справжньому доглянути дитину. Замість цього вона змушена підтирати зади маленьким іноземцям. Сотні тисяч українок заповнюють борделі Європи та Азії. Та набагато гіршим, ніж від’їзд за кордон вітчизняних хвойд, є масове бажання цнотливих українок-красунь одружитися з іноземцем, полишити Батьківщину, адже вдома вони не бачать для себе перспективи заможного життя. Серед них тисячі доньок вищого ешелону країни. Цікавий факт: на відміну від юнок, українські легіні одружуватися на іноземках не прагнуть. Через бідність біжать за кордон і спеціалісти з вищою освітою, скажімо лікарі, особливо коли кордон поруч — зі Східної України, зокрема 6000, з Луганщини до Росії, із Західної України до Польщі; в обох цих країнах зарплата нащадків Гіппократа в 4-5 разів вища, аніж вдома.

Люди не мають віри жодним запевненням керманичів про прийдешній рай. Громадяни старшого віку пам’ятають про обіцянку М. Хрущова на початку 60-х років за 20 років побудувати комунізьм (саме так він вимовляв це слово), про обіцянку М. Горбачова на початку 80-х теж за 20 років забезпечити усіх громадян СРСР окремими будинками або квартирами. Тепер цифра 20 знов виникла, але в новій іпостасі. Виявляється, Україна якимось дивом за допомогою нового уряду за 10 років увійде до двадцятки найрозвинутіших країн землі. Усюди, як бачимо, фігурує сакраментальна цифра 20. Якщо назвати два-три роки, люди в змозі пропантрувати. А за довгий час, як казав Х. Насреддін, або хан помре, або віслюк помре тощо. Народ чудово розуміє, що все це — локшина на вуха, просто йому ліплять горбатого. Адже “говорити — не мішки тягати”.

Ще одним наслідком негативного плану за куцої зарплатні пересічного українця є суттєве зменшення продажу непродовольчих товарів. Існує така економічна закономірність: спочатку людині (родині) має вистачати готівки (“налу” у росіян, тобто наличных, “кешу” в американців) на їжу, житлово-комунальні послуги, транспорт і ліки, а вже потім — на інше, бо є черговість потреб. Витрати на них через інфляцію невпинно зростають, тому на непродовольчі товари відповідно зменшуються. Ще три-чотири роки тому в універмагах було багато покупців, відтепер там штиль. Зменшення попиту на непродовольчі товари (“промтовари”) ланцюговою реакцією поширюється на легку промисловість, виробництво там падає з усіма негативними наслідками на її працівників, здебільшого працівниць. Жінки, такі чутливі до моди, модних речей — одягу, взуття, капелюшків, аксесуарів — змушені користуватися товарами минулого тисячоліття нагадуючи відвідувачів секонд-хенду. Під сучасну пору уряд планує ліквідувати магазини секонд-хенду. Привід — потрібен захист вітчизняної легкої промисловості. Та враховуючи, що цими магазинами користуються найбідніші наші громадяни, вважати цю акцію доброчесною аж ніяк не випадає.

Ще одним від’ємним результатом вкрай малої середньої зарплати є потреба у заходах щодо її підвищення насамперед у працівників із мінімальними окладами, аби не довести їх до споживання дерті. З одного боку, це правильний захід. Але він веде до руйнації усієї піраміди системи оплати праці — оскільки для інших категорій усе залишається по-старому — його наслідком є однакова заробітна платня двірника та інженера. Давно вже назріла і перезріла потреба у створенні Єдиної тарифної сітки заробітної платні, місячної та погодинної. Якщо резерви в оплаті праці трудівників економічно науково обґрунтовані, тоді всім без винятку можна періодично збільшувати її на один-однісінький процент. Це буде одночасно і справедливо, і корисно. Справедливо, бо враховано різну кваліфікацію і різну працевіддачу; корисно, бо стимулюватиме підвищення продуктивності праці.

Часто-густо розмір заробітної плати не афішується, і у нас, і за кордоном. Таку практику лають терміном “зарплата в конверті”, це начебто завжди робиться заради ухиляння від сплати податків. Насправді ж це законне право підприємця, аби навіть співробітники — сусіди по кімнаті не обов’язково знали, кому скільки він сплачує. Тільки річну зарплату Кеннеді розміром в один долар знали усі, тобто раз на рік він разом з іншими співробітниками Білого дому підходив до каси, розписувався у відомості й одержував свій долар.

Іноді доводиться чути і таке. Мовляв, у нас надзвичайно мала зарплатня, але ж ціни менші, ніж за кордоном. Це твердження безпідставне. По-перше, усі товари довгочасного користування, тим більше виготовлені зарубіжними фірмами, себто якісні, у всьому світі реалізовуються за однією ціною. По-друге, ціна квадратного метра житлової площі хоч на первинному, хоч на вторинному ринках, скажімо, у Києві, не поступається ціні Парижа. До слова, придбання житла на первинному ринку нерідко перетворюється на купівлю кота в мішку, коли ошуканих пайовиків наче на посміх називають інвесторами; насправді на них раз по раз чатують пройдисвіти-”забудовники”.У цьому випадку, як і з банками, які луснули, марно сподіватися на врятувальний пояс від держави. Усе це небезпечні пастки.

По-третє, відпочинок в Єгипті чи Туреччині для громадян усього світу теж вартує однаково. До речі, відпочивати в Криму не дешевше, різниця лише в тім, що Чорне море справді стало чорним, брудним, ось чому один мільйон українців середнього класу віддає перевагу країнам Середземномор’я, з них 800 000 — Туреччині, яка спромоглася всього за декілька років обігнати конкурентів за рівнем сервісу, включно з тим самим Єгиптом, знаним ще 100 років тому як місце лікування від сухот — саме там намагалася позбутися цієї небезпечної хвороби Леся Українка. І нарешті, по-четверте, чимало соціально значущих продуктів харчування у нас дорожчі, ніж за кордоном, скажімо, м’ясо — ніж у Польщі, йогурт — ніж у Німеччині.

Та чи можливо взагалі стримати зростання роздрібних цін? Сто років тому начальнику Ташкентської губернії (так називалася посада губернатора) щопонеділка приходив на базар із взводом солдатів. Якщо у якогось торгівця за тиждень ціна товару зросла, його тут-таки шмагали різками. Непогано б наразі застосувати цей радикальний, надійний антимонопольний засіб.

Невпинне зростання роздрібних цін на товари і тарифів на послуги (інфляція) зводить нанівець підвищення номінальної заробітної платні. Так, за 2009 рік вона зросла приблизно на 10 відсотків, але через інфляцію реальні доходи населення зменшилися на 5 відсотків. Останнім цвяхом у труну народного добробуту є комунально-пенсійні новації уряду. Не зважаючи на обіцянку не піднімати ціну на газ для населення завдяки чорноморським поступкам Росії, вона насправді подвоюється. Така, мовляв , вимога Міжнародного валютного фонду (МВФ), який надав Україні позику розміром 15,6 млрд дол. Та люди не в змозі второпати — чому, коли у державі грошей стає більше, у них неодмінно повинно ставати менше. Населення переконують: якщо не збільшити ціну на газ, нас чекає жахлива доля Греції. Як-то кажуть, знайшли чим лякати. Нам би її життєвий рівень.

Так, не все гаразд у Датському, читай — нашому королівстві. Та не всі громадяни потерпають від безгрошів’я. Прибутки олігархів не зменшуються. Ми живемо в країні небувалого розшарування суспільства. Невиправдано великими є доходи суддів, чия зарплатня починається з 12 тис. грн. Депутатам Верховної Ради замало зарплати у 17-18 тис. грн. Перед літньою відпусткою вони постановили надати собі, коханим, по 60 тис. грн. на й без того не голодний відпочинок. Надмірними виглядають доходи провідних спортсменів, топ-співаків, нерідко без голосу і слуху, барменів, які “заробляють” по 200 дол. за зміну тощо. Ось чому з’явились оголошення в Донецьку про продаж землі в Дубаї, швейцарські будиночки наших краян. Гроші для цих людей — мета життя. Та були і є шляхетні особистості, яким гроші не затуляють диск Сонця. Геніальний кінорежисер О. Довженко казав, “Я не хочу жити краще свого народу”, і нерідко відмовлявся від вигідних, як зараз це називають, проектів. Як це не схоже на теперішніх провідних діячів мистецтва, чиї домівки нагадують “хатинки” голівудських зірок.

2500 років тому великий китайський учений Конфуцій зазначав: “У багатій країні соромно бути бідним, в бідній країні соромно бути багатим”. Справді, в Західній Європі чи Північній Америці фактично тільки ледарі бідують, бо навіть безробітні отримують достойну допомогу. Ось приклад. Зараз вирує серйозна фінансова криза в Ісландії, безробітних ледь не половина працездатного населення. Та вони одержують щомісячну допомогу в розмірі 1500 дол., інакше кажучи, 12 000 грн. Таку суму в нас не заробляють, працюючи, навіть харківські машинобудівники, найоплачуваніший загін робітничого класу України (9 тис. грн.).

Георгій  Оганян,
доктор економічних наук

(Закінчення в наступному номері)