Кожен народ має ту владу…

Це спостереження-узагальнення Жозефа де Местра, сардинського посланника при дворі російського імператора Олександра І, вирішив в інтерв’ю 5 каналу минулого тижня використати спікер Литвин.

Відповідав він цим висловом на запитання про деградацію теперішньої Верховної Ради, про бійки й голосування чужими картками, про сумісників і порушення регламенту задля швидкого ухвалення законів… 

Литвин мав би зважати, що слова де Местра нині образливі для українців.

Українці не заслуговують на погану владу, її весь час доводиться фальсифікувати чи узурпувати самопроголошеній еліті з її неадекватними для сучасного управління країною політичними навичками. Бо таких можливостей, які еліта для себе сама створює, громадяни їй ніколи не давали.

Що саме обирав народ востаннє? Чи влада, саме вся влада, а не лише народні депутати, відповідає умовам, на яких була обрана?

Обирали президента Януковича зі скромними повноваженнями, якими до нього користався президент Ющенко. Решта — перекладання повноважень від парламенту до президента, ліквідація самих інститутів парламентської коаліції й опозиції, зміна термінів наступних виборів — все це майже миттєво, без жодних консультацій з джерелом влади — народом — відбулось як справжня узурпація.

Звідси виникла певна нелегітимність режиму, прекрасно усвідомлювана народом.

А вже цей підвішений стан автоматично, в порядку самозахисту, спонукає режим до репресій проти будь-кого, навіть проти безсилої опозиції.

Самі ж ці репресії стають найяскравішою ознакою дефіциту легітимності режиму і усвідомлення ним цього дефіциту.

Звісно ж, терпіти таку наругу над своїм вибором для народу і має означати, що він заслуговує такого знущання. Або не терпіти, отже, шукати способу змінити стан справ.

Якщо перекрито виборчі шляхи — то варто згадати про 55-ту статтю Конституції: «кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права и свободи від порушень і протиправних посягань». В статті 60 прямо сказано: «ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні накази й розпорядження».

Що в цій логіці складного чи хибного?

Українці вже мають досвід відновлення легітимності влади, обстоювання свого вибору, і розчарування. І є ще проблема всіх інститутів влади, котрі відверто зловживають своїми повноваженнями. Вони то перевищують їх, як от Конституційний Суд, скасовуючи політреформу, то демонструють бездіяльність — як от Центрвиборчком, відмовляючись призначати вибори відповідно до Конституції, чинної на момент ухвалення рішення.

Або як «безпорадна» Верховна Рада, котра після отримання вердикту КС щодо неконституційності низки положень Основного закону, ухваленого в 2004 році з порушеннями процедурними, мала б вимагати відставки суддів КС, принаймні призначених за своєю квотою, — за порушення присяги.

Оскільки права на нормотворчість КС не має, порушення ним статті 19 Конституції позбавляє його власної легітимності, а отже — просто вимагає перегляду його рішення іншими суддями КС.

Тим більше, що саме в даному випадку Суд і сам переглянув власний попередній вердикт щодо можливості ревізії Конституції.

Якщо ж ВР погоджувалась із самою необхідністю повернення Конституції 1996 року — то мала б, незалежно від подальших дій щодо суддів, просто проголосувати конституційні зміни в конституційний же спосіб. І якщо вже так кортіло — в тому процесі одразу ж визначитись і з термінами наступних виборів.

А поки що перспектива жити в країні з узурпаторським режимом дуже реальна. І вона стає ще реальнішою через так звані реформи. Вони не лише не обіцяють навіть в далекій перспективі позитивних змін для громадян. І якщо українці бачать, що законні мирні акції протесту проти, м’яко кажучи, «перегинів» податкового кодексу призвели до масових арештів учасників, то єдине, що залишається — ігнорування нових правил.

Те, що людей немає кому очолювати, теж очевидно. От, наприклад, комуністи висловили бажання виводити людей на майдани в разі ухвалення жорстких законів про пенсійну, трудову і житлову реформи. Здавалося б, без їхніх голосів у ВР такі псевдореформи були б неможливі. Чим не фарисейство?

Нині будь-які забаганки КПУ, від сміховинних образ на письменницю Матіос за зневагу до ветеранів війни, аж до, звісно ж, винищувачів ідола Сталіна, беруться на озброєння влади, у вигляді репресивних заходів.

Зараз у ВР грандіозні плани щодо земельної реформи. Та й для забудовників вже проголосована повна дерегуляція, захищені від їхнього тотального наступу лише права володарів шикарних дач навколо Києва.

Тож вичищати майданчики для майбутніх торгівельно-розважальних і офісних центрів просто приречений Житловий кодекс.

Хіба режим треба звинувачувати, що він хоче не пустити Юлю і Юру до парламенту? Та він своїми репресіями все робить, аби опозиційні депутати провалили відкладення виборів, а самі лідери цих сил прямо з-під варти урочисто увійшли в новий парламент.

Умови створено, але де політична воля?

Це тест саме для опозиції. І якщо вона його провалить, то остання потреба в ній і з боку режиму, і з боку народу повністю відпаде.

А про легітимність, як відомо, подбав сам гарант. Проголосив створення Конституційної асамблеї. Щось на кшталт «перехоплення ініціативи» у тієї ж теперішньої опозиції, яка про цю саму асамблею так багато говорила років так з чотири тому. Що стосується народу — то влада й опозиція разом подбали про його щеплення проти політичних ілюзій та недооцінки власних інтересів і можливостей.

УП